Музикант
з рубрики / циклу «Фантастика»
- Будь ласка, поясніть мені, Геральде, чому комісія допустила цього нікому не відомого виконавця одразу до фіналу? Адже він навіть не брав участі у відбіркових турах!
Представник відділу інформації планетарної спільноти із зацікавленням дивився на секретаря-референта з питань культури. Той старанно заповнював останні графи у голограмі графіка виступу конкурсантів. На мить відірвавшись від свого заняття, секретар багатозначно посміхнувся і відповів:
- Трохи потерпіть, Даріусе, і самі все зрозумієте. Повірте мені: такого приголомшливого виконання я ніколи раніше не чув!
Даріус невдоволено скривився — ніякої корисної інформації вивудити не виходило, і його репортерська сутність не хотіла з цим миритися.
Вже давно планети співдружності нагадували вихолощені стерильні та повністю автоматизовані вулики. Тут усе було прораховано до дрібниць: вміст мікроелементів у навколишньому середовищі, температура, освітленість, вологість, щільність населення та зайнятість. Якось непомітно зникла жива природа, витіснена штучною. У повсякденних турботах і гонитві за зручностями людство забуло про мрії, про нездійсненне і незбагненне.
Але, як данина минулій епосі романтизму, раз на десять років за земним календарем проводився грандіозний музичний конкурс, в якому брали участь найкращі з найкращих виконавців планетарної співдружності. Відбіркові тури розпочиналися за два роки до фіналу та проводилися дуже суворо. Від кожної планети міг бути лише один представник, тому число учасників суворо регламентувалося. Однак цього року напередодні фінального виступу претендентів на звання найкращого віртуоза десятиліття сталося неймовірне: відбіркова комісія несподівано долучила до списку конкурсантів зовсім невідомого виконавця. Причому він не був представником якоїсь планети, а увійшов у фінал під статусом незалежного. І що вже найдивніше, то це те, що про нього ніхто нічого не знав, навіть самі члени комісії.
- Геральде, ви можете мені як старому приятелю хоча б пояснити, на підставі чого комісія в останній момент включила цього невідомого до списку фіналістів? Погодьтеся, адже це небувалий випадок!
Секретар м`яко посміхнувся, в його очах з`явилася якась легка мрійлива поволока.
– До комісії надійшла індивідуальна заявка. До неї додавався звуковий файл із фрагментом музичної композиції. Після його прослуховування члени комісії одноголосно ухвалили рішення про включення до списку конкурсантів додаткового імені. Це була дійсно божественна музика!
Даріус роздратовано мотнув головою і пробурчав:
— Але чому у списку претендентів стоїть просто слово "Музикант"? Чому немає імені?
— Бо такою була його умова.
— Дивно все це, ну та гаразд, подивимося, а точніше послухаємо, що він собою являє…
Незадоволений Даріус, супроводжуваний іронічним поглядом Геральда, попрямував до бару. Він вирішив освіжитися келихом енерджайзера, а якщо пощастить, почути хоча б щось цікаве від відвідувачів. На сенсацію він не сподівався – подібних матеріалів нікому не вдавалося розкопати ось уже кілька десятиліть. Але на невелику світську плітку можна було все ж розраховувати.
Однак його надіям не судилося збутися. Окрім бармена, у затишній залі нікого не виявилося.
— Щось у вас сьогодні порожньо... — звернувся Даріус до бармена.
— Я б не сказав. Саме сьогодні гостей більше, ніж будь-якого іншого дня конкурсу.
— Але де ж вони всі в такому разі?
Бармен здивовано підняв брови.
— Хіба ви не знаєте, що сьогодні виступає Музикант?
— Ну то й що?
— Усі вже займають свої місця, щоб не запізнитися на початок його виступу. Ходять чутки, що це буде дещо неймовірне!
Даріус промимрив у відповідь щось невиразне і, одним ковтком осушивши келих, попрямував у ложу відділу інформації.
Тут уже було зайнято всі місця, крім його персонального. Даріус машинально відзначив про себе знайомі обличчя, комусь кивнув у відповідь на вітання і сів у зручне м`яке крісло.
Величезний амфітеатр Палацу мистецтв був схожим на глибоку чашу, в центрі якої на невеликому підвищенні знаходилася кругла сцена. Будівля проєктувалася так, що в будь-якому місці, на будь-якому ярусі було чітко чути звук зі сцени, навіть шепіт.
Слабке освітлення почало поволі танути. Рівний приглушений гул, що наповнював перед цим зал, замовк, немов за помахом чарівної палички. Під склепінням пробігла переливчаста світлова хвиля, сповіщаючи про початок виступу чергового претендента.
Даріус мимоволі подався вперед, старанно вдивляючись у фігуру в білому чи то костюмі, чи то накидці, що матеріалізувалася на сцені. Так, невідомий претендент якимось дивним чином саме матеріалізувався на сцені, а не зійшов на неї. Як це сталося, ніхто з присутніх не помітив. Він був середнього зросту, худорлявий, десь між тридцятьма і сорока роками. Русяве волосся хвилями спадало на його плечі, підкреслюючи неймовірну глибину сірувато-блакитних очей. Невелика кучерява борідка ховала ледь помітну посмішку — навіть не посмішку, а невловимий натяк на неї. У руках він тримав звичайну скрипку.
Цей старовинний смичковий інструмент уже давно зберігався лише в деяких музеях мистецтв. На зміну йому, як і іншим музичним інструментам давнини, прийшли сучасні поліфонічні звукові нейросинтезатори. Вони перетворювали електромагнітні коливання, що виникають у корі головного мозку, на звуки. Тож сучасні виконавці взагалі не грали на музичних інструментах. Вони просто транслювали свої відчуття, а синтезатори перетворювали їх на потужні музичні композиції.
— Це що, якийсь жарт? — розгублено пробурмотів хтось неподалік.
Палац насторожено завмер у німому очікуванні. Усі погляди були спрямовані на сцену.
Плавним рухом Музикант поклав скрипку на плече і трохи схилив голову, наче прислухаючись до її дихання. Потім він підвів праву руку і легенько торкнувся струн кінчиками пальців.
"Які в нього напрочуд тонкі аристократичні пальці…" - встиг подумати Даріус, і тут народився перший звук.
Немов кришталик роси виник з небуття і з мелодійним дзвоном поплив над сценою, миттєво завороживши слухачів. А Музикант тим часом, ледве торкаючись, пробігся пальцями по струнах, пробуджуючи до життя безліч нових звукових кришталиків. Не встигли вони замовкнути, як навздогін їм полетіли щільніші округлі звуки. З`явилося відчуття, що ось-ось піде дощ.
Даріус завмер у здивуванні.
Пальці Музиканта поступово бігали все швидше. Вже обидві руки брали участь у таїнстві народження музики. Пальці снували грифом, немов ткали живу музичну тканину. Звуків ставало дедалі більше. Піцикато миготливих пальців неймовірно прискорювалося, розбиваючись краплями літнього дощу. Непомітно в правиці з`явився смичок і легко ковзнув струнами. Ніжне зітхання народилося десь у глибині скрипки і попливло амфітеатром, породжуючи шум вітру, скрип гілок, що гойдалися, дзюрчання водних потоків.
Даріус заплющив очі і розслабився. Неймовірна музика відроджувала в ньому давно забуті видіння дитинства. Він, наче наяву, бачив потоки дощової води, що насичували коріння могутніх дерев і висохлий ґрунт. І десь там, у глибині, приховане від очей, прокидалося до життя насіння різноманітних квітів та трав. Вони пробивалися нагору крізь пласти землі і тягли паростки до небес, де, розсовуючи хмари, вже визирало ласкаве сонце. Теплий вітерець обвівав ніжні кульбаби, червоні маки та білі ромашки. Звідкись, басовито гудячи, прилетіли бджоли і почали діловито снувати квітковим килимом. А над ними пурхали тендітні метелики... і співали птахи...
Даріус розплющив очі. Він навіть не помітив, коли замовкла музика. Судячи зі здивованих виразів облич сусідів, вони цього теж не помітили. І тоді він подивився на сцену.
Там, освітлений теплим сяйвом, зеленів острівець живої природи! Так, у цьому не було жодного сумніву – Даріус був певен. Зелені крони кількох дерев на краєчку невеликої галявини, вкритої пишним різнотрав`ям. Метелики, що пурхали, та птахи, що співали, – все це було справжнім, живим. А над цією оазою, наче арка, висіла напівпрозора веселка. І в повітрі відчувався аромат чогось невідомого і дивного. Ніхто з присутніх не знав, що так колись у давнину пахло після грози.
Музикант зник. Це було досить дивно. Ніхто не міг зрозуміти, чому він зник після свого приголомшливого виступу? Це питання ще довго хвилювало всіх, хто був присутній на концерті. Але відповіді на нього так і не знайшли. Натомість на загальному референдумі вирішили відроджувати живу природу на планетах співдружності.
Згодом про неймовірний виступ невідомого виконавця згадували все рідше, і тільки Даріус довго не міг заспокоїтися. Йому здавалося, що раніше він уже десь бачив цього Музиканта. Пізніше згадав: в історичних хроніках, що згадували релігійні течії давнини, йому траплявся дуже схожий образ, але це, безумовно, був просто збіг…
* * *
Десь у неймовірній далечіні, серед холодно мерехтливих зірок впевнено крокував Музикант, прямуючи до далекої галактики на самому краї Всесвіту. Там уже давно чекала на відродження давня технократична цивілізація…