Викрадення Єлени
з рубрики / циклу «Легенди Бретані»
Одного разу під час морської подорожі приснився королю Артуру дивний сон: начебто летить по небу ведмідь, і його рик струшує землю. А з заходу летить грізний дракон, і блиск його очей освітлює все навколо. І ось вони кидаються один на одного і починається кровопролитний поєдинок. Дракон кидається на ведмедя, обпалює його своїм вогняним диханням, і кидає на землю. Прокинувся Артур і розповів свій сон усім, хто знаходився з ним на кораблі.
Так розтлумачили його сон: дракон – це сам Артур, а ведмідь – це якийсь велетень, з яким королю прийдеться битися. Битва двох чудовиськ – це поєдинок Артура з велетнем, з якого Артур повинен вийти переможцем.
Настав ранок і військо Артура висадилось на берег.
Незабаром до Артура дійшла чутка про те, що звідкілясь із Іспанії прийшов до Британії велетень. Він викрав Єлену, племінницю Хоеля, короля бретонців, і забрав її на гору, яку тепер називають горою Святого Михаїла. Місцеві воїни кинулись навздогін, але здолати велетня їм не вдалося. Де б вони не намагалися напасти на нього – на морі чи на суші – жодного разу їм не вдалося його вразити. Велетень закидав кораблі величезними скелями, або кидав у людей камені. Багато відважних воїнів безславно загинули – велетень поїдав їх живцем.
І ось наступного дня Артур відправився до гори, взявши з собою Кея, свого стільника, і виночерпія Бедуйра. Про свій намір Артур нікому не сказав, і пішов із табору таємно. Він не хотів вести армію проти чудовиська, яке могло за один раз знищити всіх воїнів, і вирішив битися з ним один на один. Наступної ночі наблизилися вони до гори, і побачили неподалік, на іншій височині, жертовник, що горів. На якій із цих двох гір розташувався велетень, ніхто не знав, і тому було вирішено послати у розвідку Бедуйра.
Бедуйр знайшов човна і поплив спочатку до маленької гори, де горів вогонь. Тільки-но він почав підійматися на гору, як почув – десь наверху стогне жінка. Здивувався Бедуйр і злякався – можливо там і живе велетень. Але, зібравшись з духом, він оголив меча і піднявся на вершину. Там він побачив багаття, яке і привело його на гору, а поряд свіжонасипаний курган, біля якого сиділа стара і голосила. Побачивши воїна, вона звернулась до нього зі словами:
- О, нещасний чоловіче! За якою бідою ти сюди прийшов? Як мені тебе жаль, адже ти приречений на смерть. Цієї ночі прийде сюди велетень – жахливе чудовисько – і спалить на цьому вогні тебе. Він позбавить тебе життя, як позбавив він життя одну юну дівчину, племінницю бретонського короля. Я тільки як поховала її, я, її годувальниця! І тебе він уб’є, як тільки побачить. Бідна дівчинка! Вона померла від жаху, коли це чудовисько стиснуло її у своїх обіймах. І коли велетень зрозумів, що вже не зможе її обезчестити, що вона мертва, ця дівчинка, яка була моєю другою душею, моїм другим життям, то він накинувся на мене, згоряючи від своєї ницої пристрасті. Бог мені свідок, я вчиняла спротив, як тільки могла, але він поглумився над моєю старістю і увійшов у моє тіло силою. Втікай же звідціля, та скоріше, а не то знову повернеться він, і не уникнути тобі лютої смерті.
Бедуйр, схвильований цими словами, втішив жінку, як зміг, і поспішив до Артура за допомогою. Вислухавши розповідь Бедуйра, і узнавши про смерть дівчини, Артур оплакав її і попросив своїх супутників відпустити його одного на поєдинок з чудовиськом. Але все-таки він згодився покликати їх на допомогу, якщо вона йому знадобиться.
Вони відправились до гори, залишивши коней під опіку конюхів. Артур першим піднявся на вершину. Велетень був уже там, біля вогнища. Все його обличчя було обмазане кров’ю свиней, частину яких він уже встиг з’їсти. Інші, нанизані на величезний шампур, смажились над багаттям. Побачивши воїнів, велетень схопився за дубину, яку і десять чоловік не змогли би підняти з землі. Король оголив меча, і, прикрившись щитом, кинувся на чудовисько. Але велетень встиг розрахувати удар, і вдарив по щиту короля з такою силою, що звук удару розлетівся по всьому берегу і оглушив Артура. Розгнівавшись, король наніс чудовиську сильний удар в лоба, так що кров хлинула на обличчя велетня, і залила йому очі. Засліплений кров’ю, він накинувся на короля, як ранений вепр, накидається на мисливця, що спричинив йому біль. Він схопив Артура, притиснув до землі і заставив стати на коліна. Але Артуру вдалося вивернутися і скочити на ноги. Він взявся наносити удари чудовиську то з одного, то з другого боку. І невдовзі Артур наніс йому смертельну рану, пробивши шолом велетня і увігнав меч в його череп до самої рукояті. Жорстокий велетень закричав так, як стогне дуб, вирваний з корінням, і рухнув на землю. Король розсміявся і наказав Бедуйру відрізати велетню голову, щоб принести її до табору як трофей. Артур сказав, що цей велетень виявився для нього досить слабким противником. У порівнянні з перемогою Артура над велетнем Ритоном з Аравійської гори ця перемога – ніщо. Той велетень збирав бороди переможених ним королів і шив із них плаща. Ритон наказав Артуру відрізати бороду заздалегідь. Він сказав, що помістить бороду короля бриттів над усіма іншими, адже Артур стоїть вище усіх королів світу. Визвавши Артура на поєдинок, той велетень сказав, що переможець забере бороду переможеного і плащ, зшитий з трофеїв. Артур прийняв виклик і виграв поєдинок. Він забрав з собою бороду велетня і його останки.
І ось знову Артур повернувся до свого табору переможцем і приніс відрубану голову ворога. З усіх сторін до нього збігалися люди, захоплювалися його хоробрістю, і дякували за те, що він визволив країну від такої напасті. Лише Хоель був безутішним – так вразила його смерть племінниці. Він наказав в її пам’ять збудувати собор на тій самій горі, де вона покинула життя, на тому самому місці, де покоїлось її тіло. І до цих пір та гора відома під ім’ям Могила Єлени.
Вільний переклад КАЛЛІСТРАТА.
Бретань, V - VI ст. н.е.