Про знаменитих іноземних полководців

ІФІКРАТ.

1. Афінянин Іфікрат (117) уславився не стільки, як великий полководець, скільки як майстер воєнної справи. За своїми якостями командира він займав одне із перших місць серед сучасників і не поступався у славі нікому з попередників. Багато попрацював він на військовій ниві, часто стояв на чолі війська. Ніколи не допускав він помилок, що вели до поразки, його задуми завжди увінчувалися успіхом, і був він настільки винахідливим, що запровадив до військової справи багато і покращень, і нововведень.

Саме він змінив зброю піхотинців: до нього солдати використовували величезні шити, невеликі списи і короткі мечі, він же, навпаки, ввів малі щити замість великих (через них потім піхотинців почали називати пельтастами), полегшивши воїнів у походах і битвах, збільшив удвічі розміри списа і подовжив мечі; а ще замість кольчуг і мідних панцирів він ввів лляні обладунки. Після таких змін солдати стали більш боєздатними, оскільки, знявши з них зайве навантаження, він дав їм не менш надійне і легке спорядження. (118)

2. Він воював з фракійцями і поновив на царстві афінського союзника Севта. (119) Біля Корінфу він командував військами з великою суворістю, так що ніколи ще в Греції не було більш вмілої і більш слухняної наказам вождя армії, і привчив солдат до того, що після сигналу полководця «до бою», вони незалежно від командира, шикувалися в такому порядку, як наче кожного ставив на місце досвідчений воєначальник. З цим військом він розбив, на радість усієї Греції, великий спартанський загін і ще раз в ту ж саму війну навернув до втечі всю спартанську армію, здобувши тим самим велику славу. (120)

Коли Артаксеркс вирішив воювати з єгипетським царем, то попросив у афінян в полководці Іфікрата, щоб поставити його на чолі найманого війська чисельністю в 12 тисяч бійців. (121) Той обучив армію всім воєнним навичкам, і як колись римські солдати називались «фабієвими», так «іфікратові» воїни користувалися у греків великою пошаною. І той самий Іфікрат, прийшовши на допомогу лакедемонянам, призупинив наступ Епамінонда; а якби він не підоспів вчасно, то фіванці пішли би від Спарти не раніше, чим захопивши її і спаливши дотла. (122)

3. Був він великий і духом, і тілом, мав зовнішність полководця, з першого ж погляду викликав у всіх захват, в праці ж, однак, як сповіщає Феопомп, незібраний і нетерплячий, але при цьому – громадянин, добрий і досить чесний. Свою порядність він проявив у багатьох випадках і особливо – при захисті дітей македонського царя Амінти. Сталося так, що після смерті Амінти Еврідіка, мати Пердікки і Філіпа, втекла до Іфікрата і знайшла захист в його таборі. (123) Доживши до старості він зберіг повагу співгромадян. Одного разу під час союзницької війни він захищався в карному процесі разом з Тимофієм і був на цьому суді виправданим. Після нього лишився син Менесфей, народжений фракійкою, дочкою царя Котіса. (124) Коли його одного разу спитали, кого він більше шанує матір чи батька, той відповів: матір. Всім це здалося дивним, але юнак сказав: я суджу за заслугами; адже батько, наскільки це від нього залежало, народив мене фракійцем, а мати, навпаки – афінянином.

ПРИМІТКИ:

117)… про походження і юність Іфікрата немає відомостей. Знатні противники називали його сином шевця. Перший воєнний подвиг він звершив на трієрі. Слава прийшла до нього в кінці 90 – рр. IV ст. до н.е. під Корінфом. Оскільки Іфікрат помер у старому віці, невдовзі після процесу 356 р. до н. е., а командиром найманців в Корінфській війні став, очевидно, у віці не молодше 30 років, його народження можна віднести на 20-ті рр. V ст. до н.е.

118)… ці воїни в полегшеному спорядженні, яких звали пельтастами через їхній круглий шкіряний щит – пелте, використовувались то в згуртованому строю як гопліти, то в розсипаному як легкоозброєні.

119)…афіняни здавна підтримували дружні стосунки з могутнім фракійським царством одрісів, яке склалося в середині V ст. до н.е.. В кінці V – на початку IVст. до н.е. афінські полководці (Алківіад, Фрасібул) заключали союзи з двома правителями Фракії – царем одрісів Медоком (або Амадоком) і його вихованцем, намісником приморської області Севтом. На рубежі 90-80 рр. Севт прибрав свого вихователя і захопив владу за допомогою грецьких найманців, які здавна були його друзями. До Анталкідового миру (весна 386 р. до н.е.) Іфікрат командував в районі проток, на кордоні з Одрісським царством; потім лишився в тих же краях, поступивши на службу спочатку до Севта, потім до його наступника Котіса (правив в 384-360 рр. до н.е.).

120)…знищення спартанської мори («полк» чисельністю від 500 до 900 чоловік, в даному випадку – в 600 гоплітів) – найзнаменитіше діяння Іфікрата під Корінфом (390 р. до н.е). Ця мора виступила із захопленої спартанцями корінфської гавані Лехея, щоб провести додому ополчення лаконського міста Амікли, що поспішали на свято Гіакінфій. На зворотньому шляху по ній ударив з Корінфу Іфікрат. Його пельтасти вражали противника дротиками, ухиляючись від переслідування важких гоплітів. Загинула не вся мора, але третина її. Про другу битву, згадувану Непотом, в джерелах свідчень немає.

121)…похід з Фарнабазом до Єгипту – 374 - перша половина 373 р. до н.е. Перському війську прийшлося стикнутися з потужними укріпленнями, збудованими Хабрієм. Іфікрат, що вимагав рішучих дій, скоро посварився зі своїм начальником.

122)…Непот перебільшує значення іфікратової допомоги Спарті. Афіняни виступили в похід, коли ліванські союзники почали вже покидати Лаконіку. Роль афінського загону зводилась до того, щоб відрізати Епамінонду дорогу додому через Істм, але Іфікрат не справився з цим завданням. Зайнявши другорядний шлях, він залишив відкритим кращий прохід біля Кенхрей і випустив фіванців без бою. Ксенофонт критикує тактику Іфікрата.

123)…в 369 р. до н.е. македонський вельможа Птолемей убив царя Олександра ІІ, старшого сина Амінти і Еврідіки, Філіп (майбутній батько Олександра Великого) жив у ті роки у Фівах в якості заручника. В цей час права на престол пред’явив родич царського дому Павсаній. Іфікрат, що вів ескадру на осаду Амфіполя, допоміг витиснути претендента з країни (368 р. до н. е.)

124)…Іфікрат одружився на дочці Котіса під час багаторічної служби у фракійського царя в 80-х – на початку 70-х рр. В кінці 60-х рр. допомагав тестю воювати проти Афін. За анекдотичною оповідкою Полієна, на знаменитому процесі 356 р. до н.е. Іфікрата оточувала свита диких фракійців, що жахала суддів. Жорсткий, солдатський характер Іфікрата, найкраще підходив до звичаїв фракійського племені.

ХАБРІЙ.

1. Одним із найбільш славетних полководців вважався і афінянин Хабрій, (125) який звершив чимало пам’ятних справ. Серед них особливо знаменитий новий прийом, використаний ним у битві при Фівах, коли він надав допомогу беотійцям. (126) Під час бою, коли великий полководець Агесилай, побачивши що загони найманців втікають назад, і повірив уже в свою перемогу, Хабрій наказав фаланзі, що залишилась, стояти твердо на місці і показав їй, як, уперши щита об коліно і виставивши вперед списа, зустріти натиск противника. Бачачи таке нововведення, Агесилай не насмілився наступати далі і сигналом труби відізвав своїх солдат що йшли в атаку. Ця подія, рознесена поголосом, так прославилась по всій Греції, що Хабрій замовив своє зображення в тій самій позі воїна-фалангіста, і афіняни від імені держави поставили йому цю статую на площі. Звідціля і пішло, що потім атлети і інші учасники громадських змагань зображувалися скульпторами в тому вигляді, в якому вони отримали перемогу.

2. У званні афінського полководця Хабрій вів неодноразово війни в Європі, а в Єгипті бився за своєю волею. Так, прийшовши на допомогу Нектенебу, він повернув йому царство. Те ж саме він здійснив і на Кіпрі, але вже допомагаючи Евагору від імені афінської держави, і покинув острів, коли завоював його повністю. Це діло покрило афінян великою славою. Потім знову почалась війна між персами і єгиптянами. У афінян був союз з персами, а у лакедемонян - з єгиптянами, від яких цар Агесилай отримував багату винагороду. Враховуючи це, Хабрій, який ні в чому не поступався Агесилаю, відправився до Єгипту в якості добровольця і очолив там флот, в той час, як Агесилай командував сухопутними силами. (127)

3. Тоді полководці перського царя направили до Афін послів зі скаргою не те, що Хабрій воює проти царя на боці єгиптян. Афіняни призначили йому певний термін для повернення додому і попередили, що у випадку спізнення він буде притягнутий до кримінального суду. Отримавши таку звістку, Хабрій повернувся до Афін, але не затримався там довше необхідного часу. Не любив він жити на очах співгромадян, бо його широкий спосіб життя і занадто незалежна поведінка не могли не притягти на нього заздрості черні. Такий загальний порок великих вільних держав: заздрість супроводжує там славу, приниженню піддаються люди, які здаються що занадто високо стоять, і бідняки з роздратуванням дивляться на недосяжний для них добробут багатіїв. Отже, Хабрій покинув вітчизну, як тільки зміг. І не тільки він один з радістю від’їжджав з Афін, але так само робили всі видатні люди, вважаючи, що чим далі вони від очей громадян – тим менше ревнощів. Наприклад, Конон довгий час жив на Кіпрі, Іфікрат - у Фракії, Тимофій на Лесбосі, а Харес – в Сігеї, (128) останній не був схожим на них ні ділами, ні характером, але користувався в Афінах почестями і впливом.

4. Загинув Хабрій під час Союзної війни, і ось як це сталося. Афіняни вели осаду Хіосу. (129) Хабрій, який не займав на флоті жодної посади, авторитетом перевершував усіх посадових осіб, і солдати поважали його більше, чим командирів. Ця обставина прискорила його кінець. Бажаючи першим проникнути в порт він наказав керманичу направити туди корабель, тим самим уготовивши собі погибель. Бо коли він прорвався до гавані, інші за ним не пішли. Після цього неприятель напав на нього з усіх боків, і поки він хоробро захищався, судно почало тонути. Хоча Хабрій міг втекти, кинувшись у море, оскільки його підібрав би афінський флот, що стояв неподалік, він вважав за краще скоріше загинути, чим кинути зброю і залишити корабель, на якому служив. Товариші не наслідували його прикладу і врятувалися вплав. Він, же віддаючи перевагу славній смерті зганьбленому життю, схопився з ворогом врукопашну і впав, пронизаний ворожими списами.

ПРИМІТКИ:

125)…Хабрій, син Ксетиппа, у всіх відносинах стоїть як би між знатним Тимофієм і безрідним Іфікратом. Характер його не позбавлений барських рис. Примітна його дружба з Фокіоном – цим Арістідом IV ст. до н.е., благородним консерватором із незнатної, але поважної сім’ї. В той же час відслідковуються зв’язки Хабрія з демократами: воєнна кар’єра його починалася на флоті Фрасібула (морська експедиція 390-389 рр. до н.е.); в 372 р. до н.е. після суду над Тимофієм він став учасником західного походу Іфікрата і Каллістрата. Як командир найманців Хабрій відбувся, очевидно, під Корінфом, де він замінив Іфікрата (кінець 390-389 рр. до н.е.).

126)… в 378 р. до н.е. Хабрій був стратегом разом з Тимофієм і Каллістратом. Після нападу Сфодія на Пірей надав допомогу ліванцям при вторгненні Агесилаю в Беотію.

127)…сплутавши хронологічний порядок, Непот перераховує тут наступні походи Хабрія: допомога Евагору в якості стратега Афінської держави в 378 р. до н.е.. Службу після Анталкідового миру в якості вільного найманця в Єгипті у царів Ахоріса і Нектанеба І (386-380 рр. до н.е.); прославились фортифікаційні споруди Хабрія, збудовані в Дельті; на цей час припадає невдалий похід Фарнабаза і Тіфраста до Єгипту; Хабрій був відізваний афінською владою на вимогу перського царя в кінці 380-379 р. до н.е. і зразу ж отримав стратегію на 379/378 р. до н.е. Командував флотом Таха під час вторгнення єгипетського царя до Сирії. (360 р. до н.е.); покинув Єгипет після скидання Таха, в той час як Агесилай перейшов на службу до узурпатора Некнатеба ІІ.

128)…про Хареса див. прим. 4 до життєпису Тимофія. Тимофій проживав на Лесбосі під час судових процесів кінця 60-х років.

129)… Битва у Хіоса – 356 р. до н.е. Чи був Хабрій того часу стратегом чи трієрархом (капітаном) – питання суперечливе. Скоріш за все він командував флотом разом з Харесом. Після загибелі Хабрія афіняни спорядили в середині літа другу ескадру на чолі з Тимофієм і Іфікратом.

Непот опускає у своєму оповіданні головні діяння Хабрія – перемогу при Наксосі (376 р. до н.е.) і північний похід 375 р. до н.е. Завдячуючи цим діям Хабрій може вважатися головним відновником Афінського морського Союзу.

Примітна також участь Хабрія в обороні Істмійського проходу від Епамінонда в 369 р. до н.е.

ТИМОФІЙ.

1. Тимофій, син Конона, (130) афінянин, маючи багато гідних якостей, збільшив успадковану від батька славу. Був красномовний, діяльний, працьовитий і мав розуміння як у воєнній справі, так і у справах державного управління. Багато славних подвигів на його рахунку, але найкращі його діяння наступні: він підкорив зброєю жителів Олінфу і Візантія. Захопив острів Самос, - причому, якщо в минулу війну афіняни витратили на осаду 1200 талантів, він повернув його під владу народу без усякого збитку для казни. Неодноразово воював він з царем Котісом, внісши до казни 1200 талантів з отриманої від нього здобичі. Звільнив від осади Кізик. Разом з Агесилаєм прийшов на допомогу Аріобарзану, і в той час як лагонець взяв у перса плату готівкою, Тимофій не захотів прийняти те, від чого міг би урвати шматок для свого дому, він віддав перевагу збільшенню земель і міст своєї держави; тому він взяв Крітоту і Сест. (131)

2. Він же, командуючи флотом і пливучи вздовж берега Пелопоннесу, зруйнував Лаконіку, розсіяв спартанський флот, підкорив владі афінян Керкіру і заключив союз з епідотами, афаманами, хаонами і з усіма іншими народами, що жили поблизу тамтешнього моря. Після цього лакедемоняни припинили затяжну суперечку і, добровільно поступаючись афінянам морською першістю, уклали з ними мир, за умовами якого ставали володарями моря. (132) Ця перемога так втішила народ Аттики, що тоді вперше держава спорудила олтарі богині Миру і заснувала на її честь священну трапезу. Ради ж збереження пам’яті про заслуги Тимофія йому поставили статую на площі від імені народу. Нікому до цього не випадала така честь, щоб народ, поставивши статую батьку, виказав таку саму милість і його сину. Отже, коли вони стали поряд, нова статуя сина воскресила згадки і про минулі подвиги батька.

3. Коли Тимофій постарів і відійшов від посад, афіняни з усіх боків погрузли у важких війнах. Відпав Самос, відійшов Геллеспонт, і Філіп Македонський, набравшись сили, почав здійснювати свої великі задуми. (133) Проти нього виставили Хареса, від якого не очікували великого толку. (134) Потім стратегом був вибраний Менесфей – син Іфікрата, зять Тимофія. Його-то і вирішили послати на війну, приставивши до нього видатних за розумом і досвіду помічників – батька і тестя, щоб він користувався їхніми порадами; вони володіли великим авторитетом, і всі мали гарячу надію, що з їх допомогою можна буде повернути втрачене. (135) Коли вони направились до Самосу, Харес, узнавши про їхнє наближення, рушив туди ж зі своїм флотом, щоб нікому не здавалось, що він не причетний до справи. При їхньому підході до острова, раптом зчинилася страшенна буря. Рятуючись від неї, два старих полководця розумно вирішили поставити свої кораблі на якоря. Харес же зі своїм необачним розумом не підкорився авторитету старших, як наче він був хазяїном становища. Діставшись до бажаної цілі, він сповістив Тимофія і Іфікрата, щоб вони слідували за ним. Але його справи пішли невдало, так що, втративши багато кораблів, він повернувся до острова туди, звідкіля виступав у похід і відправив до Афін офіційне донесення, в якому говорилось, що він би легко захопив Самос, якби Тимофій і Іфікрат його не покинули. (136) Народ – суворий, підозрілий і внаслідок цього, заздрісний і вороже налаштований (саме високе становище полководців посилювало їхню вину), відізвав їх додому, де звинуватив у зраді. На цьому процесі Тимофій був засуджений і оштрафований на 100 талантів. Гнаний ненавистю співгромадян, він пішов до Халкіди. (137)

4. Після його смерті народ засоромився свого вироку, відмінив 9 частин штрафу, а відносно 10 талантів розпорядився, щоби Конон, син Тимофія, вніс їх на ремонт однієї ділянки стіни. В цій справі виявилась непостійність долі. Ті самі стіни, які Конон – дід відбудував для вітчизни на кошти, взяті у ворога, онук з великою ганьбою вимушений був ремонтувати на сімейні гроші. Я міг би розповісти ще багато випадків зі скромного і розумного життя Тимофія, але задовольняюсь одним прикладом, за яким легко можна уявити, яким дорогим він був для своїх близьких. Коли в юності він захищався в Афінах перед судом, на допомогу йому прийшли, як друзі і особисті гостинники, так серед них і Язон, тиран Фессалії, наймогутніший чоловік свого часу. Він, який на батьківщині ніколи не відчував себе у безпеці без охорони, прийшов до Афін без будь-якого захисту, так високо цінуючи друга, що вирішив скоріше піддатися смертельній небезпеці, чим не підтримати Тимофія, який захищав своє добре ім’я. А той згодом воював проти Язона, вважаючи закони батьківщини більш священними, ніж закони дружби. (138)

Іфікрат, Хабрій, Тимофій – це було останнє покоління переможних афінських полководців, після їхньої смерті в державі не лишилось жодного воєначальника, гідного згадки. І ось я звертаюся до найхоробрішого і розумного з варварських вождів, не рахуючи двох карфагенян – Гамількара і Ганнібала. Я розповім про нього тим більш докладно, що більшість його подвигів лишилася в тіні, в той час як успіх, що випадав на його долю, досягався не тільки силою, скільки розумом, яким він тоді перевершував усіх. Але щоб це стало очевидним, треба розповісти про його справи по порядку.

ПРИМІТКИ:

130)…Тимофій походив з благородної, заможної сім’ї: імена Конон і Тимофій чергувалися в ній, переходячи від батька до сина. Батько героя цього життєпису – знаменитий Конон, переможець при Кніді (див. його життєпис у Непота). Народився Тимофій біля 411 р. до н.е., отримав прекрасну освіту; в юності був учнем Ісократа, у зрілому віці, заглядав і до академії Платона.

131)…у першій главі Непот перераховує успіхи Тимофія 60-х рр. на службі у Аріобарзана (366-365 рр. до н.е.) і під час командування під Амфіполем (364-362 рр. до . е.)

Олінф – глава Халкідської ліги, що увійшла в 375 р. до н.е. до Афінського морського союзу; з 368 р. до н.е. став на бік обложеного афінянами Амфіполя. Тимофій не взяв міста, але відірвав від його союзу Торону і Потідею. Візантій вийшов з Афінського морського союзу в 364 р. до н.е. під час морської експедиції Епамінонда. Тимофій насильно повернув візантійців у лоно старої дружби.За закликом мешканців Кізіка Тимофій звільнив їхнє місто від перського гарнізону.Про Самос і війну з Котісом, про Сест і Крітот – див. вступну статтю.

132)…мова йде про знаменитий західний похід Тимофія в 375 р. до н.е. Після успіхів Тимофія афіняни сепаратно від ліванців уклали зі Спартою мир, порушений втручанням Тимофія у справи Закінфа (374 р. до н.е.).

133)…Непот говорить про союзну війну (357-354 р. до н.е.) і захопленнях Філіпа у Фракії: в 357 р. до н.е. Філіп оволодів Амфіополем, на який досить довго претендували Афіни, в 356 р. до н.е. – Підною і Потідеєю, колишньою здобиччю Тимофія.

134)… Харес – популярний афінський стратег 50-40 рр. В 357 р. до н.е. відвоював Херсонес Фракійський у Керсоблепта, спадкоємця Котіса. В 355 р. до н.е. після суду над Тимофієм і Іфікратом, став єдиним начальником флоту; в пошуках грошей найнявся до фрігійського сатрапа Артабаза, що виступив проти свого царя. Успіхи Хареса на цій службі посварили афінян з Персією і стали причиною ультиматуму Артаксеркса Оха, наслідком якого став розпад Афінського морського Союзу. Антична традиція характеризує Хареса як жорстокого, пожадливого та безпринципного демагога. Відгук про нього Тимофія: «Не стратегом йому бути, а носити підстилки за стратегами».

135)…Іфікрат і Тимофій, що ворогували з часів суду над Тимофієм в 373 р. д н.е., примирилися і поріднилися напередодні Союзної війни, очевидно, - після вигнання з Афін Каллістрата (361 р. до н.е.), старого іфікратового союзника, вождя крайньої демократії.

136)…Непот плутає події, що відбувалися під Самосом і Хіосом. В 356 р. до н.е. Іфікрат і Тимофій спочатку звільнити Самос, взятий в облогу бунтівними союзниками, потім безуспішно намагалися оволодіти Візантієм і, нарешті, повернули проти Хіоса, діючи незалежно від Хареса.

137)…Тимофій помер у вигнанні в 354 р. до н.е. За три роки до цього Халкіда і інші міста Евбеї були звільнені ним від влади ліванців.

138)…про суд над Тимофієм в 373 р. до н.е. дивись вступну статтю. Язон – тиран міста Фер, який об’єднав у ті роки під своєю владою всю Фессалію; в ньому бачили потенційного претендента на гегемонію в Елладі. Був другом усіх противників Спарти, особливо Беотійського союзу. Вбитий в 370 р. до н.е.

Тимофій познайомився з Язоном під час свого західного походу через посередництво язонового васала – емірського царя Алкета. Язон і Алкет разом прибули захищати свого гостинника, зупинились в його пірейському домі. З нагоди прийому таких знатних гостей Тимофію прийшлося впасти в борги. Про війну Тимофія з Язоном немає свідчень у інших джерелах.

Вільний переклад КАЛЛІСТРАТА.  

Рим, І ст. до н. е.