Ким би ти не був
з рубрики / циклу «Мініатюри»
Несміливий світанок у легкому серпанку ранкової свіжості сповіщає сходження сонячного дня на престол. Але його царювання не вічне - настає час віддати правління прохолодним вечірнім сутінкам, закутаним у багрянець повільно остигаючого світила, що невблаганно котиться за небокрай. Однак і вони – лише первістки чарівниці ночі, прикрашеної перлинним розсипом сором`язливо миготливих зірок. Втім, і вона теж панує недовго, в черговий раз поступаючись місцем новому світанку. І так триває споконвіку. Змінюють один одного пори року, та й самі роки летять, наче зграї перельотних птахів у невідому далечінь. Роки… сторіччя… тисячоліття… і немає сталості, все мінливо. Хоча… є дещо, те що безроздільно панує над світом, те, що понад усе, над чим ніхто і ніщо не має влади, навіть самий всемогутній час!
Збентежений хлопчисько в коротких штанцях у неусвідомленому пориві несміливо простягає сусідському дівчатку зірвану на клумбі квіточку, навіть не розуміючи, чому…
Легковажний юнак, з самовпевненою перевагою поглядаючи на оточуючих, раптово бентежиться під поглядом однолітки, яка ще вчора здавалася непоказною сірою миршавкою, а та в свою чергу чомусь сором`язливо опускає очі і заливається рум`янцем…
Обійнявшись, чоловік і жінка сидять на лавці і з ніжністю дивляться на своїх малюків, що граються поруч. А сивий як лунь старий, прогулюючись під ручку з вірною подругою алеєю осіннього парку, дбайливо тримає над усміхненою супутницею парасольку і з лагідною теплотою дивиться на неї, ловлячи кожне її слово…
Це любов! І ким би ти не був, де б не знаходився і чим би не займався, а рано чи пізно одного разу вона наздожене і тебе, безповоротно візьме в полон, можливо, солодкий, а можливо, і з присмаком гіркоти. Що ж, буває по-різному, але все одно цей полон прекрасний, тому що кохання – найпрекрасніше почуття, дароване з неба…