Про царів

1. Гамількар, син Ганнібала, на прізвисько Барка, карфагенянин, почав командувати військом ще в молодому віці; було це в Сицилії, під час І Пунічної війни, (232) але ближче до її кінця. До його прибуття справи карфагенян і на суші і на морі йшли погано; він же, де б не з’являвся, ніколи не поступався ворогу, не даючи йому можливості чинити шкоду і, навпаки, часто коли випадала можливість, нападав сам і завжди виходив переможцем. Так і сталося, що коли пуни втратили майже всі свої володіння в Сицилії, він так вдало обороняв Ерікс, що воєнні дії в цьому місці як наче застигли на мертвій точці. Між тим карфагеняни, отримавши поразку від римського консула Г. Лутація в морському бою при Егатських островах, (233) постановили закінчити війну і надали цю справу на розсуд Гамількару. А він, гаряче бажаючи битися, вирішив все-таки клопотати про мир, оскільки розумів, що вітчизна, яка виснажила свої можливості, не в змозі більше виносити мінливості війни; але при цьому всьому він вже тоді леліяв думку відновити боротьбу при перших же сприятливих обставинах і битися з римлянами до тих пір, поки вони не переможуть у чесному бою або не піднімуть руки уверх в знак поразки. З таким наміром він і уклав мир, проявивши при цьому особливу впертість: коли Катул наполягав на тому, що війна може бути припинена тільки за умови, якщо Гамількар і його люди, що займали Ерікс, підуть з Сицилії, здавши зброю, той заявив, що його вітчизна згодна підкоритися, але він сам скоріше помре, чим повернеться додому з такою ганьбою, бо не гідно його честі видати противнику ту зброю, яку батьківщина вручила йому на битву з ворогом. І Катул поступився його непохитності. (234)

2. Коли Гамількар прибув до Карфагену, то побачив становище держави далеко не таким, на яке надіявся. Так сталося, що внаслідок довгих зовнішніх негараздів тут розгорілась міжусобна війна такої сили, що Карфаген опинився у великій небезпеці, чим будь-коли, не беручи до уваги того часу, коли він був зруйнований. Перш за все, відпали найманці, навербовані для війни з Римом; число їх досягало 20 тис. Збунтувавши всю Африку, вони взяли в осаду сам Карфаген. Пуни до того були залякані цими бідами, що навіть запросили підмоги у римлян – і отримали її. (235) Але врешті-решт, дійшовши майже до повного відчаю, вони призначили Гамількара головнокомандувачем. Він не тільки відкинув від стін Карфагену неприятеля, в лавах якого зібралося більше 100 тисяч бійців, але і загнав ворогів у таке місце, де, заперті у вузькому просторі, вони гинули більше від голоду, ніж від меча. Всі міста, що відпали, в тому числі Утіку і Гіппон, потужні твердині Африки, він повернув вітчизні. Не зупинившись на цьому, він розширив кордони держави і настільки умиротворив Африку, що здавалось, наче вона не знала війни на протязі багатьох років.

3. Вдало завершивши ці справи, маючи в душі відвагу і ненависть до римлян, Гамількар у пошуках зручного приводу для війни добився, щоб його послали на чолі війська до Іспанії; (236) Туди ж він взяв свого сина Ганнібала дев’яти років. Окрім того, при ньому був Гасдрубал – знатний і красивий юнак, про якого дехто говорив, начебто Гамількар любив його більш грішно, ніж належно. Звичайно, хіба може великий чоловік уникнути хули пліткарів! Через ці розмови відповідальний за мораль чиновник заборонив Гасдрубалу знаходитися при Гамількарі, але той видав за юнака свою дочку, і тоді за карфагенським звичаєм вже неможна було заборонити спілкування з зятем. Я згадав про цей випадок тому, що після загибелі Гамількара цей його зять очолив військо, звершив великі справи і став першим полководцем, чия щедрість розбестила старовинні звичаї карфагенян. Після його смерті армія вручила командування Ганнібалу.

4. Отже, Гамількар переплив море, досяг Іспанії і, користуючись сприятливою долею, досяг тут великих успіхів: підкоривши найбільші і войовничі племена, він забезпечив кіньми, зброєю, людьми і грошима всю Африку. Загинув він у битві з веттонами в той час, коли задумував перенести війну до Італії, на 9-му році перебування в Іспанії. Незмінна його ненависть до римлян, як видається, багато в чому сприяла початку 2- ї Пунічної війни, бо його син Ганнібал внаслідок наполегливих заклять батька отримав такі переконання, що скоріш би помер, чим відмовився потягатися з римлянами силою.

ПРИМІТКИ:

232)… Про 2-гу Пунічну війну (264-241 рр. до н.е.) і оборону Гамількаром Ерікса (247 р. до н.е.) див. вступну статтю до пунічних воєн.

233)…група Егатських островів поблизу Сицилії складається з Гієри, Форбантії і Егузи. Битву при Егузі описує Полібій – краще джерело по історії 2-ї Пунічної війни. В цьому бою Гай Луцій Катул потопив 50 і взяв у полон 70 кораблів неприятеля.

234)…Катул і Гамількар уклали мир на наступних умовах: карфагеняни зобов’язались покинути Сицилію і не ходити війною на Сиракузське царство; полонені поверталися Риму без викупу; на протязі 20 років Карфаген повинен був виплатити контрибуцію в 2 200 талантів.

235)… на початку Лівійського заколоту Рим проявив великодушність, дозволивши карфагенянам вербувати найманців в Італії; римляни доставляли до Африки також продовольство з Сицилії і відхилив звернення Утіки, яка побажала віддатися під їхній протекторат. В кінці ж Лівійської війни, прийняв від бунтівних найманців Сардинію і відстоював це придбання, римський уряд не посоромився оголосити безпомічному Карфагену війну; конфлікт був улагоджений тільки після того, як карфагеняни виплатили 1200 талантів у доповнення до основної суми контрибуції.

236)…Гамількар переправився до Іспанії без дозволу влади (236 р. до н.е.)

Вільний переклад КАЛЛІСТРАТА.

Рим, І ст. до н. е.