Про царів

1. Ганнібал, син Гамількара, карфагенянин. Якщо ніхто не сумнівається, і досить справедливо, що римляни перевершили доблестю всі народи, то не можна заперечувати і того, що Ганнібал настільки затьмарював прозорливістю інших полководців, наскільки римський народ перевершував у хоробрості інші племена. І насправді, скільки б він не бився з римлянами в Італії, кожного разу виходив з бою переможцем. (237) І якби не обмежувала його на батьківщині заздрість співгромадян, він, очевидно, міг би отримати над ними верх. Але ворожість багатьох здолала мужність одинака. Сам же Ганнібал був настільки вірний батьківській ненависті до римлян, залишеною йому як би у спадок, що раніше б розлучився з життям, ніж із нею; адже, навіть, будучи вигнаним з вітчизни і маючи потребу в чужій допомозі, він ніколи не переставав мріяти про війну з Римом.

2. Якщо не брати до уваги Філіпа, якого він втяг у ворожнечу з Римом, (238) наймогутнішим царем в ті часи був Антіох; і ось Ганнібал так розпалив його войовничість, що той був готовий іти походом на Італію від самих берегів Червоного моря. Коли ж до царя прибули римські посли, щоб розвідати про його наміри, і за допомогою таємних інтриг постарались викликати в ньому підозру, що Ганнібал, підкуплений ними, змінив образ думок, то їхні зусилля не пропали даремно. (239) Ганнібал узнав про це, а також помітив, що його не допускають на таємні наради. І ось одного разу прийшов він до царя і, серйозно нагадавши йому про свою вірність і ненависть до римлян, додав наступне: « Коли я ще був дитиною не старше дев’яти років, мій батько Гамількар, відправляючись із Карфагену до Іспанії командувати військом, приніс жертву Юпітеру Всеблагому Найвеличнішому. Під час цієї священної церемонії він спитав мене, чи хочу я поїхати з ним на війну. Я з радістю згодився і почав просити, щоб він неодмінно взяв мене з собою. І тоді батько сказав; «Візьму, якщо ти даси мені обіцянку, яку я хочу почути». І зразу ж він підвів мене до олтаря, перед яким готувався звершити священне дійство, і, видаливши всіх людей, наказав мені торкнутися жертовника і поклястись, що я ніколи не вступлю у дружбу з римлянами. Цю клятву, дану батькові, я зберігав до сьогоднішнього дня настільки старанно, що ніхто не в праві сумніватися у постійності моїх думок на схилі днів. Так що, якщо ти задумаєш надати римлянам яку-небудь дружню послугу, то правильно зробиш, якщо приховаєш це від мене; якщо ж зберешся воювати з ними, то обдуриш самого себе, не поставивши мене на чолі цього діла».

3. Отже, в указаному мною віці Ганнібал відправився з батьком до Іспанії, а після його смерті, в той час як Гасдрубал зайняв місце вождя, почав командувати всією кіннотою. Коли ж загинув і Гасдрубал, військо вручило верховну владу Ганнібалу. Коли про це сповістили Карфаген призначення було затверджено офіційно. (240) Так він став головнокомандувачем, не досягши ще і 25 років, і в найближчі три роки підкорив зброєю всі іспанські племена, взяв штурмом союзне нам місто Сагунт (241) і спорядив 3 великі армії. Одну із них він послав до Африки, другу залишив під командуванням брата Гасдрубала в Іспанії, а третю повів за собою до Італії. Переваливши через ущелини Піренеїв, скрізь на своєму шляху він вступав у битви з туземцями, незмінно виходячи з битв переможцем. Нарешті, від дістався Альп, що відділяли Італію від Галлії – до тих самих гір, які ніхто ніколи не переходив з військом, окрім грека Геркулеса; з цієї причини вони і зараз називаються Грецькою ущелиною. (242) Альпійських мешканців, що намагалися заважити переходу, він перебив, околиці убезпечив, дороги розчистив і добився того, що слон у бойовому спорядженні міг там пройти, де раніше ледь міг продертися один беззбройний чоловік. Цим шляхом він провів військо через гори і вторгся до Італії.

4. Ще у Родана він бився з консулом П. Корнелієм Сципіоном, завдавши йому поразки. З ним він же стикнувся під Кластідієм на Паді, і той вийшов з бою пораненим і розбитим. Третього разу все той же Сципіон разом з товаришем Тіберіем Лонгом виступив проти нього при Требії. Ганнібал дав їм битву і розбив обох. (243) Потім перевалив через Апеннини в області лігурів, направляючись до Етрурії. Під час цього шляху він переніс таку тяжку хворобу очей, що потім завжди погано бачив правим оком. (244) Ще страждаючи цією недугою і пересуваючись на ношах, він знищив при Тразіменському озері оточеного і спійманого у пастку консула Г. Фламінія, а трохи незабаром – претора Г. Центенія, що стояв на горах з відбірним військом. Після цього він перейшов до Апулії, і там назустріч йому виступили два консула – Г. Теренцій і Л. Емілій. В одній битві Ганнібал розбив обидві армії, згубивши консула Павла і ще декількох консулярів, в числі яких був Гн. Сервілій Гемін, консул минулого року. (245)

5. Після цієї битви він вирушив на Рим, не зустрічаючи спротиву, і зупинився на найближчих до міста пагорбах. Простоявши табором тут декілька днів, він пішов назад до Капуї, а римський диктатор Кв. Фабій Максим перегородив йому шлях у Фалернській області. (246) Запертий у вузькому місці, Ганнібал обдурив хитромудрого полководця Фабія, вибравшись вночі із пастки з цілим і неушкодженим військом: в нічній темряві він запалив хмиз, прив’язаний до рогів телят, і погнав таке незвичайне і безладне полчище на ворога. Коли це видовище раптово відкрилося перед римлянами, їхнє військо охопив такий страх, що ніхто не насмілився виступити за межі табірного валу. Через декілька днів після цього подвигу, він хитрістю викликав на бій М. Мінуція Руфа, начальника кінноти з повноваженнями диктатора і, вступивши в битву, примусив його до втечі. (247) В Луканії він згубив, хоча і не був присутнім при цьому особисто двократного консула Тіберія Семпронія Гракха, якого заманив у засідку. Таким же чином знищив він під Венузією п’ятикратного консула М. Клавдія Марцелла. (248) Довго прийшлось би перераховувати всі його битви. Тому достатньо вказати на одну обставину, що дає уявлення про те, яким полководцем був Ганнібал: за весь час його перебування в Італії ніхто не міг протистояти йому в битві, а після битви при Каннах ніхто не влаштовував проти нього табору у відкритому полі. (249)

6. Непереможений в Італії, він був відізваний на захист батьківщини і почав воювати з П. Сципіоном, сином того Сципіона, якого він розбив спочатку біля Родана, потім у Пада, а третього разу – при Требнії (250) З цим противником він дуже хотів замиритися на той час, поки можливості вітчизни виснажені, щоб з новими силами продовжити боротьбу в подальшому. Полководці вступили в перемовини, але не зійшлися в умовах. Через декілька днів після цієї зустрічі Ганнібал вступив у бій зі Сципіоном при Замі, був – у що важко повірити – розбитий і через дві доби добрався до Гадрумета, розташованого приблизно в 300 милях від Зами. Під час цієї втечі нумідійці, що покинули поле бою разом з ним, влаштували на нього замах, але він не тільки уник їхніх підступів, але і знищив їх самих. В Гадруметі Ганнібал зібрав інших втікачів і, здійснивши нові набори, за декілька днів стягнув великі сили.

7. Поки він посилено готувався до війни, карфагеняни замирилися з римлянами. Тим не менш, він і після цього командував армією і вів бойові дії в Африці так само як і брат його Магон – аж до консульства П. Сульпіція і Г. Аврелія. За цих консулів прибули до Риму карфагенські посли, щоби подякувати сенат і римський народ за дарований мир, піднести їм з цієї нагоди золотий вінок і заразом попросити, щоб їх заручників розмістили у Фрагеллах, а полонених – повернули назад. За сенатською постановою їм була дана така відповідь: їхній дар приймається з задоволенням; заручники будуть поселені там, де вони просять; полонених назад не відпустять, оскільки найбільший ворог римського народу Ганнібал, за чиїм почином почалась війна, до цього часу має у них найвищу владу і командує армією – так само, як і брат його Магон. Коли ця відповідь стала відомою у Карфагені, Ганнібала і Магона відізвали додому. (251) Після повернення Ганнібал був вибраний царем – після того, як 22 роки мав чин головнокомандувача. Справа в тому, що як і в Римі вибирають консулів, так і в Карфагені щорічно вибирають два річних царя. (252) Цю посаду Ганнібал виконував так само добросовісно, як і раніше командував на війні. Увівши нові податки, він добився того, що грошей вистачало не тільки на виплати римлянам за угодою, але і залишався надлишок, що вносився до казни. Потім у консульство Марка Клавдія і Луція Фурія прибули посли із Риму до Карфагену. Ганнібал, який вирішив, що вони направлені вимагати його видачі, не очікуючи їхнього прийому в сенаті, таємно сів на корабель і втік до Антіоха в Сирію. Коли це діло відкрилось, пуни послали два корабля, щоб по можливості догнати його і схопити; майно його конфіскували, дім зруйнували вщент. А самого оголосили вигнанцем. (253)

8. Ганнібал же на 4-му році втечі зі свого дому пристав з п’ятьма кораблями до Африки в області кіренейців, щоб розвідати, чи не можна бува підбити карфагенян на війну з Римом, звабивши їх надією і зухвалістю Антіоха, якого він вже схилив на вторгнення до Італії. Сюди ж він викликав брата Магона. (254) Коли вони узнали про це, то заочно засудили Магона до такого ж покарання, що і брата. Побачивши, що справи погані, обидва підняли якоря і вітрила і вийшли в море. Ганнібал повернувся до Антіоха, про кінець Магона існує двояка оповідь: одні письменники сповіщають, що він загинув у корабельній аварії, інші – що його вбили власні раби. Що стосується Антіоха, то якби він віддав перевагу веденню війни за порадами Ганнібала, як він це робив на початку, то йому прийшлось би битися за світове панування при Тибрі, а не при Фермопілах. Ганнібал же, часто спостерігаючи нерозумні дії царя, жодного разу від нього не відступився. Командуючи невеликою ескадрою, яку йому наказали перевести із Сирії до Азії, він повів її в бій біля берегів Памфілії проти родоського флоту. І хоча в цій битві переважаючи сили противника долали його кораблі, сам він отримав перемогу на тому фланзі, якими він командував. (255)

9. Після того як Антіох повернув назад, (256) Ганнібал, боячись бути виданим ворогу, що і сталось би, якби він не остерігся, відбув до Гортінію на Криті, щоб поміркувати там, куди діватися далі. Тут цей найхитріший у світі чоловік помітив, що попаде у велику біду через жадібність критян, якщо не придумає який-небудь вихід. Справа в тому, що він привіз з собою великі багатства і знав, що чутки про них вже розповсюдились. Тоді він придумав такий спосіб: взяв багато амфор і наповнив їх свинцем, присипавши зверху золотом і сріблом. Ці сосуди в присутності найбільш знатних громадян він розмістив у храмі Діани, прикидаючись, ніби ввіряє свої багатства чесності критян. Ввівши їх в оману, всі свої гроші засипав він у мідні статуї, що привіз з собою і кинув ці фігури у дворі дому. І ось критяни з великою запопадливістю охороняють храм не стільки від чужинців, скільки від Ганнібала, побоюючись, щоб він без їхнього відому не вийняв скарби і не вивіз їх з собою.

10. Зберігши таким чином своє багатство і обдуривши всіх критян, пунієць явився в Понт, до Прузія. (257) У нього він виношував ті самі плани проти Італії і добився навіть того, що налаштував і озброїв царя проти римлян. Коли ж переконався, що той недостатньо сильний сам по собі, то схилив на його бік інших царів і залучив войовничі племена. Але цар пергамський Евмен, найвідданіший друг римлян виступив проти Прузія, так що між ними йшла війна і на суші і на морі, і в то й же час, як Ганнібал гаряче бажав розгромити Евмена, той, завдяки підтримці римлян, мав успіх на обох фронтах. Вважаючи, що усунення Евмена полегшить виконання всіх інших його задумів, Ганнібал надумав згубити його наступним чином: через декілька днів їм належало битися на морі. Противник мав чисельну перевагу, і тому, поступаючись в силі, Ганнібал повинен був боротися з допомогою хитрощів. І ось він наказав роздобути якомога більше живих отруйних змій і велів їх помістити в глиняні горщики. Зібравши велику кількість цих гадів, скликав він в самий день майбутньої битви матросів і дав їм наказ загальними силами напасти на одне єдине судно – корабель царя Евмена, обмежившись у відношенні інших лише обороною; це, мовляв, їм легко вдасться зробити за допомогою скопища гадів, сам же він потурбується сповістити їм, на якому кораблі знаходиться цар. І він обіцяв їм щедру нагороду на випадок, якщо вони уб’ють царя або захоплять його в полон.

11. Після цього звернення до воїнів і той, і другий флот вийшли на бойову позицію. Коли обидві ескадри вишикувались, але сигнал до бою ще не був даний, Ганнібал вислав уперед гінця з жезлом, щоб відкрити своїм людям місцезнаходження Евмена. Підпливши до суден противника, посол показав листа і заявив, що повинен вручити його царю. Оскільки ніхто не сумнівався, що в посланні знаходяться якісь мирні пропозиції, його зразу ж доставили до царя, а він, виявивши для своїх, корабель командуючого, повернувся туди, звідкіля прибув. Евмен же, відкривши листа, не знайшов в ньому нічого, окрім образ. Дивуючись і не розуміючи мету такого посольства, він все-таки негайно, відразу ж, почав бій. При зіткненні противників віфінці, слідуючи наказу Ганнібала, дружно атакували судно Евмена. Опинившись не в змозі витримати їхній натиск, той почав шукати спасіння у втечі, і не знайшов би його, якби не сховався у одній зі своїх укріплених гаваней, які були розташовані на найближчому березі. Інші пергамські кораблі все жорстокіше тіснили супротивника, як раптом на них посипались глиняні горщики, про які я згадував вище. Ці метальні снаряди спочатку викликали у бійців сміх, оскільки неможливо було зрозуміти, що все це означає. Коли ж вони побачили, що їхні судна наповнені зміями, то жахнулися від нової зброї і, не знаючи від чого рятуватися в першу чергу, кинулись втікати і повернулися на свої стоянки. Так Ганнібал хитромудро здолав пергамську рать. І не тільки в цьому бою, але і в багатьох інших уже сухопутних битвах перемагав він неприятеля за допомогою таких же хитрощів.

12. Поки ці події відбувалися в Азії, сталося так, що в Римі посли Прузія обідали у консуляра Т. Квінкція Фламініна, і коли за столом був згаданий Ганнібал, один із них сказав, що той знаходиться у володіннях Прузія. Наступного дня Фламінін доповів про це сенату. Батьки-сенатори, які вважали, що не буде їм спокою, допоки живий Ганнібал, відправили до Віфінії легатів, серед яких був і Фламіній, з наказом вимагати від царя, щоб він не тримав біля себе найлютішого ворога Риму, але видав його послам. (258) Прузій не посмів відмовити послам і вперся лише на тому, що посли не повинні вимагати, щоби він видав Ганнібала особисто, оскільки це порушило би правила гостинності. Нехай, мовляв, вони самі його ловлять, як можуть, а місцезнаходження його знайти буде легко. Насправді, Ганнібал завжди перебував в одному місці – у фортеці, даною йому царем в подарунок. Цей замок він відбудував таким чином, щоб з усіх сторін будови були виходи, які, як він опасався, йому пригодяться. Так воно і сталося. Коли римські посли туди з’явилися і оточили дім великим загоном, хлопчик-слуга, помітивши їх від порогу, сповістив Ганнібалу, що з’явилось незвичайно багато озброєних людей. Той наказав йому обійти усі двері і спішно доповісти, чи з усіх сторін однаково будинок в облозі. Хлопчик швидко доповів йому, як іде справа, запевнивши, що всі виходи зайняті, і тоді Ганнібал зрозумів, що це зроблено не випадково, що полюють за ним і що жити йому далі неможна. Не бажаючи, щоб чужі люди вирішували його долю, вірний колишній своїй доблесті, він прийняв отруту, яку звик завжди тримати при собі.

13. Так, на 70-му році життя, після довгих і багатьох справ, упокоївся цей найбільш доблесний чоловік. При яких консулах він полишив життя – неясно. Наприклад, Аттік в своїх «Анналах» сповіщає, що він помер в консульство М. Клавдія Марцелла і Кв. Фабія Лабеона, Полібій говорить про Л.Емілії Павлі і Гн. Бебії Тамфілі, а Сульпіцій Блітон називає П. Корнелія Цетега і М. Бебія Тамфіла. (259) Додамо, що цей великий муж, обтяжений великими воєнними справами, не жалів часу на вчені заняття, бо після нього залишилось декілька творів на грецькій мові, в тому числі книга до родосців про діяння Гн. Манлія Вольсона в Азії. (260)

Багато хто з істориків описував його війни, але серед них є два автори, Силен і Сосил Лакедемонянин, які супроводжували його в походах і жили разом з ним, поки це було угодно долі. Той же Сосил служив Ганнібалу і як вчитель грецької мови

Але пора вже мені закінчити цю книгу і повідати про подвиги римських полководців, щоб читач, порівнюючи діяння іноземних і своїх вождів, легше вирішив, кому віддати перевагу.

ПРИМІТКИ:

237)…Непот риторично перебільшує непереможність Ганнібала. М. Клавдій Марцелл, п’ятикратний консул, «меч» Риму, декілька разів перемагав великого полководця у відкритому бою: в кінці 216 і в 215 рр. до н.е. – під Нолою, в 210 р. до н.е. – під Нумістроном.

238)…Філіп V Македонський 215 р. до н.е. уклав з Ганнібалом союзну угоду, якою зобов’язувався надавати карфагенянам допомогу. Причиною тому слугувала зустрічна агресія Риму і Македонії в іллірійські області Адріатичного моря. Під час 1-ї Македонської війни (215-205 рр. до н. е .) римляни не допустили появи македонських військ в Італії: воєнні дії йшли спочатку на західних берегах Балканського півострова, а в 211 р. до н. е. римляни вступили в союз з противниками Філіпа в Греції (Етолія, Спарта, Еліда, Мессенія до якого приєднався і пергамський цар Аттал), нав’язавши своєму противнику «домашню» війну. Мир з Македонією був укладений напередодні походу Сципіона до Африки, але зразу ж після закінчення Ганнібалової війни римляни висадили свої легіони на Балканському півострові, розв’язавши 2-гу Македонську війну (200-197 рр. до н. е.) Вона відбувалася під лозунгом звільнення Еллади від Македонської гегемонії. Сирійський цар Антіох, союзник Філіпа, утримався від допомоги своєму союзнику.

239)…отримавши перемогу над Філіпом, Рим розповсюдив вимогу свободи на малоазійські грецькі міста, що підкорялися Антіоху. У другій половині 90-х років відбувався інтенсивний обмін посольствами між Римом і Сирією, назрівав конфлікт. В 192 р. до н. е. на перемовини з Антіохом відправились П. Сульпіцій Гальба і П. Віллій Таппул, що воювали в 200-199 рр. до н. е. з Філіпом; до їхньої місії приєднався Сципіон Африканський. В Ефесі Віллій і Сципіон по-дружньому зустрічалися з Ганнібалом, за чутками – навмисно компрометуючи його перед царем.

240)…про Гасдрубала, зятя Гамількара, і порядку призначення командувачів в Іспанії – див. вступну статтю про пунічні війни. Сини Барки (Ганнібал, Гасдрубал і Магон) після смерті батька були відправлені з воєнного табору до Карфагену. Через 5 років Ганнібал повернувся до Іспанії і 3 роки служив під командуванням свого родича (до загибелі Гасдрубала в 221 р. до н. е.).

241)…Сагунт – грецька колонія, що була в союзі з Римом; до кінця ІІІ ст. до н.е. більшість її населення складали ібери. Про місцезнаходження Сагунта на північному чи південному березі Ебро (див. у вступній статті про значення цієї ріки як кордону між римською і карфагенською сферами впливу) до цього часу йдуть суперечки. Скоріш за все, місто стояло на правому березі, в зоні карфагенських володінь. Сагунт був зруйнований Ганнібалом в 219 р. до н. е., римське посольство, що з’явилося з цього приводу до Карфагену, оголосило пунам війну весною 218 р. до н.е.

242)…Геркулес – грецький герой Геракл. Один із міфічних подвигів Геракла - викрадення корів Геріона з острова Еріфеї, що знаходився в західних водах світового Океану. За переказами, на зворотному шляху Геракл переправився через Піренеї і Альпи і пересік Італію.

Визначення альпійського шляху Ганнібала – питання спірне. Більшість дослідників висловлюються на користь Сен - Бернара або Мон – Сені.

243)…про бої на Роні і в долині Пада див. вступну статтю до пунічних війн.

244)…дві консульські армії перегороджували Ганнібалу обидві головні дороги від північних Апеннін в Середню Італію: Фламінієву, що йшла на Арімін, прикривав консул Гн. Сервілій; Кассієу, прокладену до етруського міста Ареція, контролював Гай Фламіній. Карфагенський полководець обійшов усі заслони, провівши своє військо через майже непроходимі болота.

245)…пропретор Гай Центенній був посланий на допомогу Фламінію консулом Сервілієм; весь його загін в 4 тисячі вершників загинув або попав у полон.

Непот дуже коротко говорить про дві катастрофічні поразки римської армії: при Тразименському озері в 217 р. до н. е. і при Каннах в 216 р. до н. е. Легіони, що билися при Каннах, очолювали консули Г.Теренцій Варрон і Л. Емілій Павел. Варрон – ініціатор битви – покинув поле бою в критичний момент і врятувався; Павел – противник битви – розділив участь своєї армії.

246)…в цьому місці у Непота спостерігається повне зміщення фактів: події в Фалернській області відбувалися в 217 р. до н. е., осада римлянами Капуї, що відійшла до Ганнібала, і похід карфагенського полководця на Рим – в 212 р. до. н. е.

247)…у випадку надзвичайної небезпеки римляни вручали верховну владу диктатору – полководцю з надзвичайними повноваженнями, який вибирався на 6 місяців. Помічник диктатора носив звання начальника кінноти. М. Мінуцій Руф, начальник кінноти диктатора Фабія, незадоволений повільною тактикою свого командира, ганив його в таборі і в Римі. Демократичні вожді, друзі Мінуція, добились того, що Народне Зібрання зрівняло у правах диктатора і його помічника. Невдала вилазка Мінуція була останнім провалом агресивної тактики командирів – демократів (їй передував сумний досвід Фламінія і Варрона).

248)…Тіберій Семпроній Гракх, один з провідних воєначальників 2-ї Пунічної війни, був консулом в 215 і 213 рр. до н. е., проконсулом в 214 і 212 рр. дон. е – в рік своєї загибелі. П’ятикратний консул Марцелл загинув у засідці в 208 р. до н. е.

249)… див. прим. 236.

250)…П. Корнелій Сципіон, син консула 218 р. до н.е., завойовник Іспанії, консул 205 р. до н.е., добився сенатської постанови про відправку римської армії до Африки. Ганнібал покинув Італію осінню 203 р. до н.е., коли військо Сципіона взяло в облогу Карфаген. В наступному році відбулася вирішальна битва при Замі.

251)…на початку 7 глави у Непота ціла низка хибних відомостей. По-перше, після поразки при Замі Ганнібал був самим запеклим прибічником миру; під час одного загального зібрання він навіть стягнув з трибуни оратора воєнної партії. По-друге, в 200 р. до н.е. про консулах Сульпіції і Аврелії римляни відправили до Карфагену посольство зі скаргами на карфагенського офіцера Гамількара, що залишився в Італії і очолив ворожі Риму племена північних галлів. По-третє, Магон, молодший брат Ганнібала, що воював в 205-203 рр. до н.е. на півночі Італії, помер в 203 р. до н.е. на шляху до Африки. Нарешті, зразу після підписання мирної угоди сенат безоплатно відпустив додому 200 знатних пунійських полонених.

252)…мається на увазі верховна магістратура Карфагену – посадо двох головних «суддів» - суффетів, що нагадували римських консулів. Ганнібал виконував її в 196 р. до н.е. і уславився блискучою реформою карфагенських фінансів.

253)…Непот датує втечу Ганнібала в 196 р. до н.е. (за консулів М. Клавдія Марцелла і Л. Фурія Пурпурового). Насправді, римське посольство з’явилося в Африці у 195 р. до н. е., коли консулом в Римі був Катон, що уславився потім своїми впертими закликами зруйнувати Карфаген. Примітно, що два римських легата з трьох Марк Марцелл (син знаменитого полководця) і Теренцій Куллеон можуть бути причислені до катонового угрупування. 

254)…свідчення про візит Ганнібала до Африки досить сумнівні, тим більш що в них знову проскакує ім’я давно померлого Магона. Існує більш достовірна оповідь (у Лівія, Аппіана і Юстіна) про агента Ганнібала, тірійця Арістона, засланого до Карфагену від двору Антіоха для організації партії Баркидів. Місія Арістона провалилась, після чого сирійський цар охолов до великих проектів свого гостя. 

255)…Отримавши поразку в Греції при Фермопілах (191 р. до н.е.) Антіох готувався запобігти переправі римської армії на азійський берег. З цією метою він викликав на захід фінікійську ескадру, довірену Ганнібалу (190 р. до н.е.) 

256)…про поразку Антіоха при Магнезії осінню 190 р. до н. е. див. вступну статтю. 

257)…помилка Непота: Прузій був царем Віфінії (царство на півночі Малої Азії) У 80-х рр. ІІ ст. до н. е. він воював з пергамським царем Евменом ІІ (197-159 рр. до н.е.), вірним союзником Риму, що отримав після Сирійської війни багато внутрішніх областей Малої Азії і протекторат над грецькими містами узбережжя. Повідомлення Непота про те, що Прузій готувався до війни з Римом, неправдоподібне. 

258)…22 легата, що вимагали видачі Ганнібала: сам Т. Квінцій Фламінін – переможець Філіпа V, експерт римської політики на сході на протязі багатьох років; Л. Сципіон – переможець Антіоха, брат Сципіона Африканського; П. Сципіон Назіка – двоюрідний брат Сципіона Африканського. Незважаючи на це зібрання родинних імен, в римській традиції існувала версія про Сципіона Африканського – противника цькування Ганнібала. Також Плутарх різко протиставляв дріб’язкову мстивість Фламініна, великодушності Сципіона, що м’яко обходився зі своїм переможеним ворогом. Чи була пред’явлена Антіоху вимога про видачу Ганнібала після битви при Магнезії – питання суперечливе. 

259)… Непот називає 183, 182 і 181 рр. до н.е. Скоріш за все, Сципіон і Ганнібал померли в один рік – в 183 р. до н.е.

260) … Гн. Манлій Вольсон – консул 189 р. до н.е., який підписав мирну угоду з Антіохом. За власним почином вчинив похід проти малоазійських галатів, що грабували грецькі міста. Армія Вольсона у свою чергу уславилась мародерством і кількістю вивезеної із Азії здобичі.

Вільний переклад КАЛЛІСТРАТА.

Рим, І ст. до н. е.