Тит Помпоній Аттік

1. Тит Помпоній Аттік походив з найдавнішого римського роду і назавжди зберіг за собою вершницьке звання, успадковане від предків. (270) Батько у нього був люблячим, тогочасно багатим і надзвичайно прихильний до науки. Захоплюючись книгами, він сам навчив сина тим предметам, які належало знати дитині. А хлопчик, окрім природної кмітливості, мав ще надзвичайно красивий голос і приємну мову, так що не тільки швидко сприймав те, чому його навчали, але і прекрасно говорив сам. Тому ще в дитинстві він був знаменитим серед однолітків і так виблискував серед них, що благородні однокашники не могли знести цього байдуже. Так, своєю старанністю він підбадьорював і інших товаришів, серед яких були і Л. Торкват, Г. Марій - син і М. Цицерон. (271) Спілкуючись з ним, вони настільки підпали під його привабливість, що потім ніхто і ніколи не був їм дорожче за нього.

2. Його батько помер рано, а сам юнак, будучи родичем П. Сульпіція, вбитого на посаді народного трибуна, наразився на небезпеку через цю спорідненість; справа в тому, що Аніція, двоюрідна сестра Помпонія, була одружена з Сервієм, братом Сульпіція. І ось після убивства Сульпіція, дивлячись на державу, вражену заколотом Цинни, і розуміючи, що при громадянському розбраті, коли одні були прихильниками Сулли, а інші – Цинни, йому неможливо з його званням жити, не сварячись з тією чи іншою партією, він вирішив, що настав підходящий час вдатися до улюблених занять, і від’їхав до Афін. (272) Незважаючи на це, він допоміг в міру сил молодому Марію, оголошеному поза законом, забезпечивши його грошима при втечі. (273) А щоби від’їзд за кордон не приніс шкоди сімейному майну, переправив туди ж значну частину свого майна. Тут він вів такий спосіб життя, що здобув гарячу любов усіх афінян. Справа полягала не тільки в очаруванні, притаманним йому з юних літ, але і в тому, що він за допомогою свого достатку полегшував нестатки їхньої казни. Коли у держави виникала необхідність зробити позику зі зростанням, але неможливо було знайти прийнятних умов, він завжди пропонував свої послуги, притому так, що, з одного боку, не вимагав від них надмірних відсотків, а з іншого – не терпів, щоб виплату затримували довше за обумовлений термін. Обидві ці умови були для афінян на благо, бо відмова від поблажок не давала їхньому боргу застаріти, а постійному відсотку - збільшуватись. До цієї послуги він додав ще одне благодіяння, наділивши всіх громадян хлібом, так що на кожну людину припадало по 6 модіїв пшениці (така міра сипучих тіл називається в Африці – медімном). (274)

3. Тримався він, на загальну думку, з нижчими – по-товариські, з вищими – на рівних. Тому афіняни віддавали йому всілякі почесті і гаряче бажали надати йому громадянські права, але він не захотів скористатися цією милістю. Деякі пояснювали його відмову тим, що прийняття чужого громадянства тягне за собою втрату римського громадянства. Проживаючи в Афінах, він заборонив споруджувати статуї на свою честь, а коли покинув їх – не міг перешкодити цьому. Тоді афіняни поставили декілька статуй йому в Мідії (275) в найсвятіших місцях міста, шануючи його як виконавця і натхненника всіх своїх заходів. Отже, подарунком долі була та обставина, що народився він у наймогутнішому місті, осередку світової влади, що там була і вітчизна його і дім; мудрість же його проявлялась в тому, що, переселившись у найдавнішу, людинолюбну і освічену державу на світі, він став там загальним улюбленцем.

4. Сулла, повертаючись із Азії, заїхав до Афін (276) і на протязі всього свого перебування там тримав при собі Помпонія, зачарований вишуканими манерами і ученістю молодого чоловіка. Грецькою мовою він говорив як природжений афінянин, а його латинська мова звучала так приємно, наче він користувався природною, а не напрацьованою благозвучністю. Так само бездоганно читав він латинські і грецькі вірші. І через ці таланти Сулла не розлучався з ним і хотів забрати його з собою. У відповідь на наполегливі вмовляння Помпоній відповів: «Не клич мене в похід проти тих, через кого я покинув Італію, щоб не підняти на тебе зброю» І Сулла похвалив юнака за почуття обов’язку, від’їжджаючи, наказав віднести до нього всі свої подарунки, отримані в Афінах. Багато років він прожив у цьому місті, піклуючись про своє майно так, як це і належить дбайливому главі дому, і присвячуючи вільний час або вченим заняттям, або державним справам афінян. При цьому він не лінувався надавати послуги друзям у Римі, приїжджаючи на їхні вибори і не залишаючи їх при більш серйозних обставинах.

Наприклад, він надав незрівнянну підтримку Цицерону у всіх його випробуваннях, а коли той втік з вітчизни, подарував йому 250 тисяч сестерціїв. (277) Коли на батьківщині настав спокій він повернувся до Риму – думаю, що це сталося в консульство Л. Котти і Л. Торквата. (278) Всі Афіни вийшли на його проводи, і гіркі сльози громадян свідчили про те, як вони будуть за ним сумувати.

5. Був у нього дядечко Кв. Цецилій, римський вершник, приятель Л. Лукулла (279) - багатій з важким характером. Грубість його він переносив настільки шанобливо, що цей чоловік, нестерпний для всіх, до глибокої старості зберіг до нього непорушне благовоління. Повага принесла свої плоди, бо Цецилій перед смертю всиновив племінника і залишив йому три чверті свого спадку, з якого той отримав біля 100 тисяч сестерціїв. Сестра Аттіка була одружена з Кв. Тулієм Цицероном, (280) а влаштував цей шлюб М. Цицерон, нерозлучний друг Аттіка зі шкільних років, більш близький до нього, ніж Квінт; їхні стосунки дозволяють прийти до висновку, що в дружбі схожість характерів важливіша за спорідненість. Близьким він був також і до Кв. Гортензія, (281) що займав перше місце серед ораторів того часу, і неможливо було зрозуміти, хто любить його більше – Цицерон чи Гортензій. Йому вдалося досягти найважчого – того, що ці двоє суперничаючи між собою у славі, не заздрили один одному, а він служив сполучною ланкою між цими великими мужами.

6. Подвизаючись на громадській ниві, він завжди був і вважався прибічником партії оптиматів, (282) але не поринав у суспільні течії, вважаючи, що люди, які занурилися у ці справи, розпоряджаються собою не більш, ніж плавці, яких носять морські хвилі. Посад він не шукав, хоча легко міг їх отримати завдяки своєму впливу чи становищу; адже було вже неможливим ні домагатися магістратури за звичаєм предків, ні отримати її без порушення законів при розповсюджених зловживаннях і підкупах, ні виконувати її, не наражаючись на небезпеку при тому падінні моралі, що царювала в державі. Публічні торги він ніколи не відвідував і жодного разу не виступав у якості поручителя чи відкупника. Нікого він не притягував до відповіді від свого імені або разом з іншими обвинувачами, ніколи не шукав захисту в суді і ні з ким не судився. Приймаючи доручення багатьох консулів та преторів, нікого з них він не супроводжував у провінцію, задовольняючись наданою честю і не турбуючись про прибутки. Так, наприклад, він не побажав відправитись до Азії з Кв. Цицероном, хоча міг отримати від нього посаду легата, бо вважав, що соромно йому знехтувавши претурою, бути нахлібником претора. Вчиняючи таким чином, він зберігав не тільки свою гідність, але і спокій, уникаючи приводів для звинувачення. Така коректність його була всім до душі, бо бачили, що дотримується вона заради обов’язку, а не зі страху чи розрахунку. (283)

7. Йому було десь біля 60-ти років, коли розпочалася Цезарева громадянська війна. (284) Користуючись перевагами свого віку, він нікуди не поїхав з міста, своїх же друзів, що відправилися до Помпея, спорядив усім, в чому вони мали потребу. Не образив він і самого Помпея, який був до нього дружньо налаштований, бо не мав від нього ніякої користі, на відміну від інших приятелів, що отримували з його рук почесті чи багатства; деякі з цих людей неохоче приєднувалися до війська Помпея, а інші залишилися вдома, завдавши йому тим самим важку образу. Цезарю ж миролюбство Аттіка було настільки до душі, що після перемоги, письмово вимагаючи у приватних осіб грошей, він не тільки не потурбував цього чоловіка, але навіть помилував з поваги до нього сина його сестри і Кв. Цицерона, що працював у таборі Помпея. Так, старовинні життєві правила Аттіка уберегли його від лиха нового часу.

8. Такої ж практики він дотримувався і після убивства Цезаря, коли здавалось, що держава знаходиться під владою Брутів і Кассія, і було, схоже, що всі громадяни стали на їхній бік. (285) З Марком Брутом у нього були такі гарні відносини, що цей молодий чоловік ставив старого Аттіка вище за всіх своїх однолітків, так що той займав у нього перше місце і на банкеті, і в раді. І ось комусь спало на думку, щоб римські вершники заснували особливу скарбницю для убивць Цезаря. Вважали, що цей план легко здійсниться, якщо стовпи вершницького стану внесуть свої гроші. Тоді Г. Флавій, приятель Брута, попросив Аттіка очолити цю справу. Але той, вважаючи, що друзям слід надавати тільки безпартійні послуги і який завжди ухилявся від подібних задумів, відповів: якщо Брут захоче скористуватися його майном, то візьме стільки, скільки буде можливо з нього взяти; що до пропозиції, то він не буде ні обговорювати її, ні вступати з ким би там не було у згоду. Так розпалась ця компанія однодумців через те, що її осудив один Аттік. Невдовзі після цього перемога почала схилятися на бік Антонія, а Брут і Кассій, покинувши свої провінції, дані їм для виду консулом…за відчайдушних обставин пішли у вигнання. (286) І тут Аттік, який відмовився приєднатися до тих, хто хотів надати гроші їхній партії в час її процвітання, тепер, коли зламаний духом Брут покидав Італію, послав йому в подарунок 100 тисяч сестерціїв, заочно ж наказав видати йому вже в Епірі ще 300 тисяч. Так, не підлещуючись перед Антонієм, що набирав силу, не покинув він і тих, хто був на краю загибелі.

9. Услід за тим відбулася Мутинська війна. (287) Якщо я скажу, що в цей час він поводив себе розсудливо, то моя похвала виявиться занадто слабкою, бо він явив воістину божественну прозорливість, якщо можна назвати такою постійну вроджену доброзичливість, що не зраджує собі ні за яких обставин. Антоній був оголошений ворогом вітчизни і покинув Італію, не маючи жодної надії на повернення. Не тільки чисельні і могутні вороги його, але й ті гонителі, що примкнули до них і мали надію отримати від цькування Антонія ту чи іншу користь, переслідували його домочадців, прагнули дочиста пограбувати його дружину Фульвію, а дітей були готові навіть убити. Аттік же, найближчий друг Цицерона і Брута, не тільки не приєднався до кривдників Антонія, але вчинив протилежним чином, сховавши, по можливості, його близьких, що втекли з міста, і надав їм допомогу в їхніх потребах. Наприклад, П. Волумнія (288) він обдарував настільки щедро, що навіть рідний батько не зміг би дати йому більше. Самій же Фульфії, яка була завалена позовами і перебувала у великій тривозі, він настільки доброзичливо запропонував свої послуги, що до суду вона ходила тільки з ним, і він був поручителем у всіх її справах. А ще сталося так, що у благополучні часи вона купила в розстрочку маєтність, а після того, як вибухнула біда, не могла взяти грошей в борг, і тоді підоспів Аттік, який дав їй позику без відсотків і без розписки. Найбільшим своїм прибутком вважав він можливість виказати себе людиною вдячною і дбайливою, доказуючи одночасно, що завжди дружить з людьми, а не з їхньою удачею. І коли він звершував всі ці вчинки, ніхто не міг запідозрити, що він пристосовується до обставин, бо нікому не спадало на думку, що Антоній стане господарем становища. Втім, деякі оптимати потроху засуджували його за недостатню, як їм здавалося, ворожість до поганих громадян, він же вважав за краще робити те, що було потрібнішим, а не те, за що його похвалять інші.

10. Раптом доля перевернулася. Коли Антоній повернувся до Італії, не було такої людини, яка б не вважала, що Аттіку загрожує велика небезпека через його дружбу з Цицероном і Брутом. Тому незадовго до прибуття полководця він покинув Форум, боячись проскрипції, і сховався у П. Волумнія, якому, як сказано вище, не задовго до того надав допомогу – такими мінливими були в ті часи обставини, що сьогодні – одні, а завтра другі люди опинялися на вершині щастя, або у вирі лиха. При Аттіку знаходився Кв. Геллій Кан, його ровесник, у всьому на нього схожий. В їхніх стосунках теж проявлялася сердечність Аттіка, бо, познайомившись ще в школі, вони нерозлучно прожили все життя, притому їхня дружба була міцною до глибокої старості. Що до Антонія, то він люто ненавидів Цицерона, був ворожим не тільки до нього, але і до всіх його друзів, яких мав намір піддати проскрипціям; однак, піддавшись на умовляння багатьох захисників, взяв до уваги послуги Аттіка і, розвідавши його сховище, написав йому своєю рукою, щоби він, не боячись, зразу ж з’явився до нього Так як він, Антоній, викреслив його зі списку проскрипцій, як його, так і помилуваного заради нього Кана. А оскільки справа відбувалася вночі, він послав йому охорону, щоб не сталося якоїсь біди. Так, у випадку величезної небезпеки Аттік захистив не тільки себе, але і того, хто був йому найдорожчим. Ні в кого не просив він допомоги і для спасіння себе одного, доказавши, що не бажає мати участі, відмінної від долі друга. Отже, якщо всіляко підносять керманича, який врятував корабель від шторму серед морських скель, то чи можна не оцінити незрівнянну розсудливість того, хто зумів уціліти в настільки тяжких і частих громадянських бурях?

11. Позбавившись від цих бід, він тільки і робив, що допомагав багатьом у міру сил. Коли чернь, спокушена нагородами тріумвірів, полювала за тими хто підпав під проскрипції, не було серед тих чоловіка, який, діставшись до Епіру, мав би в чому-небудь потребу чи не отримав би дозволу затриматися там настільки треба довго. (289) А після битви при Філіппах, коли загинули Г. Кассій і М. Брут, він почав опікувати преторія Л. Юлія Моцилла, сина його Авла Торквата і інших їхніх товаришів по нещастю, наказавши доставляти їм з Епіру на Самофракію все необхідне. (290) Важко, та й не так вже необхідно перераховувати всі його благодіяння. Мені хотілось би тільки, щоб всі зрозуміли, що щедрість його була постійною і безкорисливою. Самі справи і обставини свідчать про це, бо не благополучним людям він надавав послуги, але приходив на допомогу нещасним. Наприклад, про Сервілію, матір Брута, (291) він піклувався після смерті сина ніскільки не менше, чим в її щасливі часи. За такої великодушності він не нажив собі ні єдиного ворога, оскільки сам нікого не чіпав, а якщо терпів від кого-небудь образу, то вважав за краще забувати, а не мститися. Надані йому послуги він запам’ятовував назавжди, а ті, що надавав сам, пам’ятав до тих пір, поки зберігав вдячність той, хто їх прийняв. На ньому як би оправдувалась поговірка: характер людини утворює його долю. Втім, він створював скоріш самого себе, чим свою долю, побоюючись заслужити якийсь справедливий закид.

12. Цими своїми чеснотами він заслужив те, що М. Віпсаній Агриппа, найближчий друг молодого Цезаря, що мав можливість укласти будь-який шлюб завдяки своєму впливу цезаревій могутності, загорівся бажанням поріднитися з Аттіком і вважав за краще одружитися на дочці вершника ніж на більш знатній нареченій. Влаштував це весілля тріумвір М. Антоній, глава держави. (292) Використовуючи вплив цього чоловіка, Аттік міг би збільшити свої статки, але пристрасть до грошей для нього була чужою, і він звертався до Антонія лише для тог, щоб просити за своїх друзів, яким загрожували біди або збитки. Особливо все це проявилося в часи проскрипцій. Наприклад, одного разу тріумвіри, за заведеним тоді порядком, конфіскували майно римського вершника Л. Сауфея, ровесника Аттіка, який з любові до філософії жив у Афінах, але володів багатими маєтностями в Італії. Завдяки наполегливим клопотам Аттіка вийшло так, що Сауфей одночасно отримав вістку і про втрату, і про повернення свого майна. Подібним же чином під час знищення вершників врятував він Л. Юлія Каліда, якого заочно вніс до проскрипційного переліку П. Волумній, командир антонієвого саперного загону, що спокусився його величезними африканськими володіннями; про Каліда я насмілюсь з упевненістю стверджувати, що після смерті Лукреція і Катулла це був перший поет нашого часу і до того ж – благородний і прекрасно освічений чоловік. Важко тепер судити, чого більше – слави чи праці – приносили Аттіку ці клопоти, бо відомо, коли дорогі йому люди попадали в біду, то про далеких друзів він піклувався не менш, ніж про тих, хто був поряд.

13. Домогосподарем цей чоловік був не менш гарним, чим громадянином. Недивлячись на багатство, купував він і будував досить помірно, а жив при цьому прекрасно, маючи все найкраще. Так, на Квіріналі був у нього Тамфіліф будинок, (293) що дістався йому у спадок від дядечка. Привабливість його полягала не в побудові. А в паркові. Сама ж будівля, зведена в древні часи, була скоріше своєрідною, ніж розкішною, і він нічого в ній не змінював, окрім того, що прийшлося замінити через старість. Челядь у нього була з точки зору корисності – прекрасна, а якщо судити за зовнішнім виглядом – ледве посередня. До неї входили високоосвічені раби – читачі і переписними і навіть слуги, що супроводжували його на вулиці, всі прекрасно вміли читати і писати. (294) Так само прекрасними умільцями були і інші майстри, що обслуговували домашні потреби, причому серед них не було жодного купленого раба, але тільки народжені і виховані в домі, що свідчить не тільки про бережливість, але і про розсудливість хазяїна. Адже бережливим вважається той, хто не виявляє надмірної жадібності до речей, яка притаманна дуже багатьом людям, а вміння наживати добро скоріш старанністю, ніж грошима, притаманне лиш досить розсудливим людям. Він був вишуканим без пишноти, блискучим без марнотратства, прагнув охайності, а не розкоші. Домашнє начиння його було нечисленне і скромне, так що не здавалось ні бідним, ні багатим. Не забуду згадати також про одну обставину, хоча деяким читачам вона видасться, мабуть, незначною: не дивлячись на те, що він був видним римським вершником і доволі щедро запрошував до себе на гостину представників різного стану, з його розрахункової книги я знаю, що на місячні витрати від виділяв зазвичай не більше 3 тисяч сестерціїв. І стверджую я це не через чутки, але за власним досвідом, бо, як друг, часто бував, причетним до його домашніх клопотів.

14. За його трапезою ніхто не чув іншої розваги, окрім голосу читача, який мені видається найприємнішою розвагою. Жодне його застілля не відбувалося без якого-небудь читання, так що співтрапезники насолоджувалися і душею і тілом, а запрошував він тих гостей, чиї смаки співпадали з його власними.

Нічого не змінив він у своїх щоденних звичках і стилі життя і тоді, коли його статки значно збільшились. Не дуже розкошуючи при 2 млн. сестерціїв, отриманих від батька, не став він розкошувати більш звичайного і при 10 млн., притримуючись в обох випадках одного рівня витрат. Не заводив він ні садів, ні приміських дач, ні дорогих приморських віл, маючи в Італії всього дві сільські садиби – Арретинську і Номентанську. Увесь його грошовий прибуток надходив від володінь в Епірі і Римі. Звідціля видно, що гроші він витрачав, як правило, не стільки широко, стільки розумно.

15. Він ніколи не брехав і не терпів брехні. Взагалі люб’язність його не позбавлена була строгості, а суворість – поблажливості, так що важко було зрозуміти, чи люблять його друзі, чи скоріш поважають. На прохання він відповідав обережно, вважаючи, що не щедрий, а легковажний обіцяє те, що не може виконати. Давши згоду, він так старанно її дотримувався, наче займався не чужою справою, а своєю власною. Взятими на себе дорученнями він не обтяжувався, пов’язуючи з ними свою добру славу, яка була йому дорожча за все. Ось чому він займався справами і обох Цицеронів, і Катона, і Кв. Гортензія, і Авла Торквата, а також багатьох римських вершників. Звідціля зрозуміло, що державних справ він уникав не через лінощі, але за переконанням.

16. Я не можу навести кращого доказу його високих людських якостей, ні пославшись на те, що в юності він був милішим за всіх старому Суллі, в старості – молодому М. Бруту, а зі своїми ровесниками Кв. Гортензієм і М. Цицероном прожив так, що важко було розсудити, з яким віком він ладив краще за все. Втім, особливо любив його Цицерон, якому навіть брат Квінт не був дорожчим і ближчим за Аттіка. Про це свідчать не тільки видані книги Цицерона, де він сам признається в цьому, але і 16 томів листів до Аттіка, написаних в період від консульства Цицерона до його останніх років. Хто їх прочитає, тому не знадобляться історичні розповіді про ті часи. (295) В них докладно описані політичні пристрасті вождів, розбещеність воєначальників і зміни, що відбувалися в державі, що все стає ясним. З цього можна легко зрозуміти, що мудрість є божественне одкровення, бо Цицерон передбачив не тільки те, що сталося за його життя, але пророче передбачив і те, що відбувається зараз.

17. Чи потрібно багато говорити про сімейні благодіяння Аттіка, якщо я сам чув на похоронах його матері, що померла в 90-літньому віці, коли йому самому було 67 років, як він з гордістю говорив, що жодного разу не був з нею у суперечці і ніколи не сварився з сестрою, що приходилась йому майже ровесницею. Це значить, або між ними не було ніяких образ, або він дуже поблажливо ставився до своїх близьких, вважаючи за гріх сердитись на тих, кого належало любити. Така поведінка його ґрунтувалася не тільки на характері, від якого ми всі залежимо, але і на переконанні. Бо, знайомлячись зі вченнями великих філософів, він засвоював їх не заради марнославства, але для того, щоб слідувати їм у житті. (296)

18. Окрім того, він завзято наслідував звичаї предків і був шанувальником старини, яку він ретельно вивчив і описав у книзі, присвяченій порядку магістратур. Немає такого закону, чи мирної угоди, чи війни, чи славного подвигу римського народу, які б не відмічались тут у свій термін. В кінці він розмістив сімейні родоводи, які вимагали великої праці і які дозволяють нам познайомитись з походженням знаменитих мужів. Та сама тема розроблена ним окремо в інших книгах, де на прохання М. Брута перераховані всі члени сімейства Юніїв від його початку до останніх років і відмічено по порядку, хто від кого народився, коли і які магістратури займав. Точно так само за бажанням Клавдія Марцелла представлений в них родовід Марцеллів, а за проханням Корнелія Сципіона і Фабія Максима – генеалогія Фабіїв і Еміліїв. Немає читання більш приємного для тих, хто захоплюється вивченням великих людей. Займався він трохи і поезією – мабуть, лиш для того щоб скуштувати принади віршування. Так, наприклад, він оспівував у віршах громадян, які перевершили всіх інших римлян величчю своїх подвигів або високими званнями, викладаючи під зображенням кожного всі їхні діяння і посади в 4-5 рядках. (297) І ще у нього є одна книга про консульство Цицерона, написана грецькою мовою.

19. Моє оповідання, доведене до цього місця, було оприлюднене за життя Аттіка. А тепер, переживши його за волею року, продовжу розповідь далі (298) і наглядними прикладами постараюсь, в міру сил, переконати читачів, що саме характер людини, як било помічено вище, визначає його долю. Так, наприклад, мій герой, який задовольнявся званням вершника, з яким він народився, став родичем імператора, сина Божественного, дружбу якого він придбав ще до цього нічим іншим, як своїм вишуканим образом життя, яке завоювало йому раніше симпатію інших стовпів держави – не менш гідних, але менш удачливих, ніж Цезар. Адже останньому випало на долю таке щастя, наче доля вручила йому все, відняте спочатку у інших, обдарувавши його тим, чого до цього часу не зміг добитися жоден римський громадянин. Отже, у Аттіка народилася онука від Агриппи, за якого він видав свою дочку-дівицю. Цю ледь однорічну дитину Цезар обручив з Тиб. Клавдієм Нероном, сином Друзілли, своїм пасинком. Такого чину союз зміцнив їхню дружбу і зробив її більш тісною. (299)

20. Втім, і до цих заручин Цезар, знаходячись поза Римом і відправляючи листи кому-небудь з близьких, ніколи не залишав без вісточки Аттіка, сповіщаючи йому про свої заняття, про прочитання цікавих книг, про те, де і скільки часу він перебуватиме; мало того, навіть, коли він був у місті, але через нескінченні справи не міг насолоджуватися товариством Аттіка стільки, скільки йому хотілося, жоден день не проходив марно без того, щоб він не написав йому, то задаючи яке-небудь питання з історії, то ставлячи перед ним яку-небудь поетичну задачу і зразу ж виманюючи його докладні відповіді. Завдяки цій переписці Цезар за порадою Аттіка розпорядився відновити храм Юпітера Феретрійського на Капітолії, заснований Ромулом, який внаслідок своєї давності і запустіння повільно руйнувався під дірявим дахом. Не менш старанно постачав Аттіка листами при розлуці і М. Антоній, що постійно посилав йому вісті про свої справи і клопоти з найвіддаленіших країн. Оцінити цю обставину правильно може лише той, хто здатен зрозуміти, скільки треба мати розуму для того, щоб підтримувати гарні стосунки з людьми, розділеними на найвищому поприщі не просто суперництвом, але тими запеклими чварами, які неминуче повинні були виникнути між Цезарем і Антонієм, оскільки кожен із них намагався бути першим не тільки в Римі, але і у всьому світі. (300)

21. Так прожив він 77 років до глибокої старості, збільшуючи не тільки свою гідність, але також дружні зв’язки і добробут, бо багато хто залишав йому спадок через одно-єдину причину – заради його благородства. А здоров’я його було настільки гарним, що на протязі 30 років йому зовсім не приходилось лікуватися. Раптом виявилася хвороба, на яку спочатку ні він сам, ні лікарі не звернули уваги. Останні подумали, що у нього запор, проти якого були прості і дієві ліки. Три місяці Аттік прожив без особливих неприємностей, не вважаючи тих, що походили від ліків. Але раптом хвороба з усією силою кинулась до низу живота, так що під кінець в паху виступили гнійні язви. Ще раніше, чим це сталося, Аттік, відчуваючи, що біль з кожним днем посилюється і жар стає все більшим, наказав викликати до себе зятя Агриппу і разом з ним – Л. Корнелія Бальбу і Секста Педуцея. (301) Коли вони прийшли, він, піднявшись на лікті, сказав: «Нічого і говорити про те наскільки старанно і ретельно я піклувався про своє здоров’я, - ви самі тому свідки. Зусилля ці, надіюсь, доказали що я перепробував всі можливі способи вилікуватись і тепер мені залишається вигадати власний засіб. Не хочу приховувати від вас, що не маю більше наміру годувати свою хворобу. Адже їжею, прийнятою у ці дні, я продовжуючи життя, підсилюю страждання без надії на спасіння. Отже, прошу вас, по-перше, схвалити моє рішення, по-друге – не намагатися даремно відмовити мене від нього».

22. Все це він виголосив таким спокійним голосом і з таким безтурботним виглядом, наче не життя покидав, а переїздив з будинку до будинку. Коли ж Агриппа, плачучи і цілуючи його, почав просити і умовляти щоб він не квапив добровільно того, на що прирікає нас природа, але поберігся заради самого себе і своїх близьких в надії перечекати біду і цього разу, то Аттік переміг благання зятя впертим мовчанням. І ось після дводенного утримання від їжі лихоманка раптом спала, і хворому стало легше. Тим не менш, від свого рішення він не відступився і на п’ятий день після того, прийняв його, помер. Сталося це напередодні квітневих календ, в консульство Гн. Доміція і Г. Сосія. (302) Похоронні ноші винесли з дому, як він велів, - без усякої похоронної пишності; супроводжували їх всі шановані люди при великому збігу простого народу. Похований він при Аппієвій дорозі, біля стовпа п’ятої милі, в гробниці його дядька Кв. Цецилія. (303).

ПРИМІТКИ:

270)… вершники – другий, після сенатського, стан в Римській державі. Власники цензу в 400 тис. сестерціїв або 400 югерів (100 га ) землі. Мали відмінні знаки гідності, подібні до сенатських, схожі з сенатськими: туніку з червоними поздовжніми смугами. Золоте кільце. З усіх громадян тільки вершники мали право займати офіцерські посади і претендувати на комісійні (вручені Народними Зборами, комісіями) посади. Найнижча з комісійних магістратур – квестура відкривала їм доступ до сенату, тому стан вершників іменувався «розсадником сенату». У своїй масі він складався з багатих поміщиків – рабовласників, які складали цвіт муніципального суспільства; багато хто з вершників мав додаткові прибутки від торгівельних і грошових операцій, найменш поважна і найбільш багата частина стану входила до касти державних відкупників - публіканів.

271… М. Туллій Цицерон – найзнаменитіший оратор, «ліберал», консул 63 р. до н. е., Гай Марій – син великого полководця, вождь демократичної партії, консул 82 р. до н.е., Л. Манлій Торкват – син почесного роду, консерватор, консул 65 р. до н.е. Треба підкреслити, що в приватному житті сини вершників і нобілів були членами одного кола. В середині І ст. до н. е., на відміну від часів Катона, освітній ценз вершників не поступався нормам аристократичних сімей.

272)…про заколот Сульпіція, Марія і Цинни (88-86 рр. до н.е.) див. вступну статтю до життєписів римських істориків. Саме Афіни дали Титу Помпонію стійке прізвисько – Аттік.

273)…Марій Молодший загинув у рік свого консульства обороняючись в обложеному Суллою Пренесте. Сумно прославився жорстоким знищенням знаті, вчиненому в компанії з претором Дамасиппом під кінець «демократичного» правління. Мав репутацію «любимця Венери». Марій Молодший увійшов до гуртка Аттіка і Цицерона, мабуть-що, внаслідок спорідненості земляків – арпінців – Тулліїв, Цицеронів і Маріїв; бабця Цицерона Гратидія належала до сім’ї, що поріднилася з Маріями.

274)…модій – 8, 7 л; медімн – біля 52, 5 л; тобто 6 модіїв відповідають приблизно одному медімну.

275)…ім’я Мідії не піддається задовільному поясненню.

276)…Сулла заїхав до Афін, повертаючись з Мітрідатової війни, у 2-й половині 84 р. до н.е.

277)…про нещастя Цицерона див. вступну статтю до життєписів римських істориків. Вони почалися в 60 р. до н.е., після воцаріння у Римі «триголового чудовиська» (тріумвірат Цезаря, Помпея, Красса), коли оратор зачепив у своїх промовах Цезаря. Той нацькував на нього вожака столичного плебсу Клодія. В березні 58 р. до н.е. був прийнятий закон Клодія про вигнання магістратів, які страчували без суду і слідства римських громадян, направлений проти дій Цицерона в 63 р. до н.е. під час придушення змови Катіліни; другий закон забороняв надавати вигнанцю притулок на відстані ближче 500 миль від Італії. Півтора року провів Цицерон у Фессалоніці і Диррахії. 4 серпня 57 р. до н.е., після довгої дипломатичної кампанії Аттіка в сенаті, центуріатні коміції проголосували за повернення Цицерона.

278)…консульство Л. Аврелія Котти і Л. Манлія Торквата приходиться на 65 р. до н.е.

279)…Л. Ліціній Лукулл – консул 74 р. до н.е. Знаменитий багатій, один зі стовпів аристократичної партії. Блискуче воював проти Мітрідата під час 3-ї Мітрідатової війни (74-66 рр. до н.е.), суперник Помпея у славі.

280)…Кв. Туллій Цицерон – молодший брат оратора, еділ 66 р. до н.е., претор 62 р. до н.е., намісник провінції Азії в 61- 59 рр. до н. е.; служив легатом Цезаря в Галлії. Любов і дружба пов’язувала братів Цицеронів на протязі всього їхнього життя, виняток складає тимчасовий розлад періоду Цезаревих громадянських війн. Сімейне життя Квінта з Помпонією, сестрою Аттіка, не ладилась внаслідок важких характерів подружжя; справа закінчилась розлученням на старості літ (44 р. до н.е.). В 43 р. до н.е. Кв. Цецилій загинув разом із сином у Римі під час проскрипцій другого триумвірату.

281)…Кв. Гортензій Гортал (114-50 рр. до н.е.) – другий оратор Риму, популярний адвокат свого часу, консул 69 р. до н.е., багатій і консерватор, який, втім, ухилявся від активної політичної діяльності. Політичні розбіжності і «дуелі» в судах не заважали особистій дружбі Цицерона і Гортензія.

282)…партія оптиматів тут – партія нобілітету, яка перетворилася в 40-ві роки в сенатсько-республіканську партію.

283)…в 6-ій главі Непот перераховує ряд непрестижних в середовищі поважних людей дій і занять; купівля з торгів майна засуджених, відкуп, звинувачення в суді, які вважалися справою демагогів. Служба у провінції при штабі намісника, що приносила великі праві і неправі статки, вважалась досить пристойною для римського вершника; в цьому випадку Аттік проявляв особливу аристократичну педантичність.

284)…про Цезареву громадянську війну (49-45 рр. до н.е.) див. вступну статтю.

285)… на чолі тирановбивць стояли: М. Юлій Брут (біля 85-42 рр. до н. е.) – син Сервілії, бувшої коханки Цезаря, племінник (за матір’ю) Катона Молодшого; Децим Юній Брут Альбін – соратник Цезаря на протязі багатьох років, намісник Цизальпійської Галлії в 44 р. до н.е.; Г. Кассій Лонгін – талановитий офіцер, який успішно обороняв Сирію від парфян після поразки римлян при Каррах, в 48 р. до н.е. – начальник ескадри Помпея, після перемоги Цезаря – прощений помпеянець і легат диктатора.

Торжество Брута і Кассія було досить умовним. Через декілька днів після вбивства Цезаря чернь Риму стала на бік цезаріанців, в середині квітня тирановбивці покинули столицю і мандрували містами Італії, вербуючи союзників. Влітку 44 р. до н.е. до них стікалися їхні клієнти із італійських муниципіїв, до Антонія в Рим – ветерани Цезаря. Співвідношення сил складалося так, що в кінці серпня Брут і Кассій покинули Італію, поклавши надію на сили провінцій.

286)…текст Непота тут зіпсований. Ще за життя Цезаря Брут був призначений намісником Македонії, а Кассій – Сирії. У квітні 44 р. до н.е. Антоній добився, щоб сенат передав ці провінції консулам, тобто йому самому і Долабеллі; Бруту і Кассію назначили Кріт і Кіренаїку. 3 червня був проведений новий закон про переміну провінцій, за яким Антоній отримав Цизальпінську Галлію; в листопаді Македонія була назначена його брату Гаю. Незважаючи на всі ці постанови, осінню 44 р. до н.е. Брут і Кассій зайняли Македонію і Сирію явочним порядком. Влада Брута поширювалася також на Іллірію і Епір.

287)…про Мутинську війну див. вступну статтю

288)… П. Волумній Евтрапел – командир армійського «робітничого» загону (рід саперно-інженерних військ), приятель і товариш по чарці Антонія.

289)…в Епірі знаходився маєток Аттіка.

290)…Самофракія – острів у північних водах Егейського моря, древній центр поклоніння Великим Богам – кабінам. Мав статус притулку.

291)…Сервілія – єдиноутробна сестра Катона Молодшого, дружина маріанця Марка Брута, вбитого в 77 р. до н.е. в Цизальпійській Галлії за наказом Помпея, в молодості коханка Цезаря.

292)…молодий Цезар (63р. до н.е. – 14 р. до н.е) Гай Октавій, онуковий племінник Цезаря (онук його сестри Юлії), усиновлений диктатором під іменем Гая Юлія Цезаря Октавіана. З 30 р. до н. е.- одноосібний володар Римської держави, з 27 р. до н.е. – офіційно визнаний «першим громадянином» (принцепс), який отримав урочисте прізвисько Августа («Священного»).

Марк Віпсаній Агриппа (63-12 рр. до н.е.) ровесник і однокашник Октавіана, який зазвичай командував військами друга. Першим шлюбом був одружений на дочці Аттіка Помпонії, другим – на племінниці Августа Марцеллі, третім – на дочці принцепса Юлії.

М. Антоній (біля 83-30 рр. до н.е.) – родич диктатора Цезаря через матір своєї Юлії, найближчий його соратник, консул 44 р. до н.е.. Після загибелі диктатора – головний противник республіканської партії, з 43 р. до н.е. – тріумвір і намісник східних провінцій, коханець, а потім чоловік єгипетської цариці Клеопатри. В 31-30 рр. до н.е. Антоній і Клеопатра вели війну з Октавіаном і скінчили життя самогубством при вторгненні переможного ворога до Єгипту.

Триумвірат – союз трьох генералів - цезаріанців - М. Антонія, Г. Юлія Цезаря Октавіана і М. Емілія Лепіда, укладений в листопаді 43 р. до н.е. Був оформлений у вигляді надзвичайної магістратури для влаштування Республіки терміном на 5 років. При розділі держави Октавіан отримав Італію і західні провінції, Антоній – Схід, Лепід – Африку. Повноваження тріумвірів були продовжені в 37 р. до н.е. після їхньої зустрічі в Таренті. В 36 р. до н.е. Октавіан позбавив влади Лепіда, що грав у «союзі трьох» другорядну роль. Рівновага між Октавіаном і Антонієм протрималась до 32 р. до н.е.

293)…Квірінал – один з семи пагорбів Риму. Назва дому Аттіка походить, мабуть, від імені перших його власників – Бебіїв Тамфілів, чия сім’я процвітала в 80-х рр. до н.е. Особняк стояв недалеко від храмів Квіріна і Благополуччя.

294)…використовуючи домашніх рабів - переписувачів, Аттік займався видавничою діяльністю, в тому числі публікував Цицерона. Раби – читачі були звичайною приналежністю римського культурного дому. Читання вголос, особливо за столом – характерна риса античного світу; пережиток цього звичаю – читання за монастирською трапезою.

295)…переписка Цицерона з Аттіком дійшла до наших днів.

296)…Цицерон у своїх творах характеризував Аттіка як епікурейця, із життя герой Непота пішов добровільно, як стоїк.

297)…Непот говорить тут, по-перше, про Аннали Аттіка – історичний твір, в якому коротко викладалась вся історія Риму від початку міста; по-друге про окремі твори з генеалогії знатних римських родів (назви їх невідомі); по-третє – про видані портрети знаменитих римлян з віршованими підписами. Такі ж «Портрети» видав потім Варрон Реатинський – найбільший знавець римської історії.

298)… Аттік помер в 32 р. до н.е. Непот переробляв свій твір біля 29 р. до н.е.

299)… Друзілла – дружина Октавіана Августа Лівія, онука народного трибуна 61 р. до н.е. М. Лівія Друза. Онука Аттіка Агрипінна була першою любимою дружиною майбутнього імператора Тіберія, народила від нього сина Друза Молодшого. З династичних міркувань Август наказав розірвати цей шлюб, поженивши свого пасинка на своїй дочці Юлії. Розлучення з Агріпінною спричинило Тіберію невиліковну душевну рану.

300)…переписка Аттіка з Цезарем Октавіаном і Антонієм припадає на 30-ті роки до н.е. – на період рівноваги їхніх сил, коли перший зміцнював свою владу в західних провінціях і Італії, а другий, спираючись на союз з Клеопатрою, укорінявся в східних провінціях. Розрив між тріумвірами стався в рік смерті Аттіка.

301)…Корнелії Бальби і Педуцеї – незнатні сенатські сім’ї, друзі Цицерона і Аттіка у двох поколіннях.

302)… 32 рік до н.е.

303)…гробниці в Італії розташовувалися вздовж доріг.

Вільний переклад КАЛЛІСТРАТА.

Рим, І ст. до н. е.