Плутарх
Вислови царів та полководцівфрагмент
ФЕМІСТОКЛ.
1. Фемістокл підлітком захоплювався жінками і пиятикою, але після того як Мільтіад розбив варварів при Марафоні, застигнути його за таким безпутством було неможливо. Коли люди здивувалися такій зміні, він сказав: «Трофеї Мільтіада не дають мені тепер ні сну, ні привілля».
2. На питання, ким би він вважав за краще бути, Ахіллом чи Гомером, він відповів: « А ти ким – олімпійським переможцем чи глашатаєм, що викликає переможців?»
3. Коли Ксеркс йшов великим наступом на Елладу, то Фемістокл, побоюючись, що демагог Епікрід, якщо стане стратегом, то своїм боягузтвом і користолюбством згубить місто, дав йому грошей, щоб той лиш відступився від стратегії.
4. Коли Еврібіад не наважувався прийняти морський бій, а Фемістокл підбадьорював еллінів і спонукав їх до битви, то Адамант сказав йому: «Хто на змаганнях стартує занадто рано, того б’ють, Фемістокл!» - а Фемістокл відповів: «А хто стартує занадто пізно, той не отримує вінка, Адамант!».
5. Коли Еврібіад замахнувся на нього палкою, він сказав: «Бий, але вислухай!»
6. Не маючи надії, що Еврібіад вступить в бій у протоці, він таємно послав царю пораду відрізати еллінам шлях до відступу; той послухався, прийняв бій у протоці, де еллінам було зручніше битися, і виявився розбитим. Тоді Фемістокл знову послав йому пораду якомога скоріше відступити до Геллеспонту тому-що, елліни задумали зруйнувати наведений там міст. Так старався він врятувати еллінів, вдаючи, що рятує царя.
7. Один серафінянин сказав йому, що всю свою славу він здобув не завдяки собі, а завдяки своєму місту. «Ти правий, - сказав Фемістокл. – ні я б не прославився, будучи серафінянином, ні ти, будь ти афінянином».
8. Красень Антіфат, в якого Фемістокл був закоханий, уникав і зневажав його, але коли Фемістокл досяг великої слави і сили, то сам прийшов до нього і почав ластитись. «Пізно, хлопчику, - сказав Фемістокл, - тепер ми обоє стали розумнішими».
9. Симоніду, який просив у нього неправого вироку, він сказав: «Ні ти би не був гарним поетом, якби порушував закони гармонії, ні я гарним правителем, якби порушував судові закони».
10. Про свого сина, якого балувала мати, він говорив, що це наймогутніший чоловік серед еллінів; над еллінами панують Афіни, над Афінами – він, над ним – дружина, а над дружиною – син.
11. Коли за його дочку сватались гарний чоловік і багатий чоловік, він вибрав першого, сказавши: «Нехай краще чоловік нуждається в грошах, чим гроші в чоловікові».
12. Продаючи ділянку землі, він звелів оголосити, що і сусід у нього гарний.
13. Почувши, що афіняни лаються на нього, він сказав: «Як вам не набридне стільки разів отримувати благодіяння все від одних і тих же людей?» А себе він порівняв з платаном: в негоду під ним ховаються, а в погожий день обламують гілки і відщипують листя.
14. Еритрійців він у насмішку порівнював з каракатицею: жало у неї є, а серця немає.
15. Вигнаний із Афін, а потім і із Еллади, він прийшов до царя; і коли цар запропонував йому говорити, він почав: «Промови подібні до розшитих килимів: коли вони розгорнуті, то все у них напоказ, а коли згорнуті, то все приховано і, як ніби не існує…»
16. Він випросив для себе час вивчити перську мову, щоб можна було говорити з царем прямо, а не через перекладача.
17. Обдарований щедрими дарами і швидко розбагатівши, він сказав своїм людям: «Діти мої! Ми гинемо, якщо ще не загинули!».
АРІСТІД.
1. Арістід Справедливий будь-яку державну справу починав самотужки, а товариств цурався, вважаючи, що влада, придбана через друзів, заважає людині бути справедливою.
2. Коли афіняни шуміли про те, щоб вигнати його остракізмом, до нього підійшов якийсь чоловік, ненавчений і неграмотний, з черепком у руці і попросив написати йому ім’я Арістіда. «Ти знаєш Арістіда?» - спитав Арістід. – «Ні, - відповів той, - але мені набридло слухати, як усі його тільки і називають, що Справедливий та Справедливий». І Арістід, не сказавши ні слова, написав своє ім’я і віддав йому черепок.
3. Одного разу він був відправлений в посольство разом з Фемістоклом, хоча вони і ворогували. «Давай Фемістокл, - сказав він, - полишимо нашу ворожнечу на кордоні, а коли будемо повертатись, тоді, якщо захочеш, підберемо її знову».
4. Коли він їздив розкладати по державах союзні внески, то повернувся, лише збіднівши від витрат на поїздку.
5. Есхіл про Амфіарая написав:
Він хоче бути праведним, а не здаватись:
Він з борозен глибоких серця жне жнива.
І визрівають справедливі рішення у них.
І коли це було сказано в театрі, то всі погляди звернулися на Арістіда.
ЛІСАНДР.
1. Лісандр, коли тиран Діонісій прислав для його дочок плаття, не прийняв багатих і пишних, сказавши: «Вони в них здадуться потворними».
2. Його осуджували за багато хитрощів, негідних нащадків Геракла; він відповідав: «Де не годиться левова шкіра, там треба одягти лисячу».
3. Аргів’яни сперечались з лакедемонянами за землю, і їхні докази були явно більш справедливими; тоді Лісандр, оголивши меча, сказав: «У кого в руках ось це – той і про кордони краще судить».
4. Бачачи лакедемонян в нерішучості перед стінами Корінфу, він помітив, що із міста через рів вискочив заєць, і вигукнув: «Невже вам страшні вороги, які такі ліниві, що у них за стіною зайці сплять?»
5. В загальному зібранні проти нього зухвало говорив один мегарянин. Лісандр відповів: «Словам твоїм не вистачає тільки міста за спиною».
АЛКІВІАД.
1. Алківіад, коли був хлопчиком, боровся в палестрі. Схоплений суперником і не в змозі вирватись, він укусив долаючого за руку. Той сказав: «Ти кусаєшся, як баби». Алківіад відповів: «Ні, як леви».
2. Прекрасній своїй собаці, купленій за 7 тисяч драхм, він відрубав хвоста, сказавши: «Нехай краще афіняни розказують про мене про це і не сують носа ні в що інше».
3. Одного разу він прийшов до училища і попросив «Іліаду», а вчитель сказав, що Гомера у нього немає; тоді він вдарив його кулаком і пішов.
4. Коли він прийшов одного разу до Перикла, йому сказали: «Він занятий: обдумує як дати звіт афінянам». Алківіад сказав: «Краще б він подумав, як їм не давати ніякого звіту».
5. Викликаний із Сицилії до Афін за кримінальним обвинуваченням, він втік, сказавши, що безглуздо рятуватися від вироку, коли можна врятуватися від суду.
6. Хтось спитав у нього: «І ти не довіряєш вітчизні судити тебе?» - «Не довірю цього навіть рідній матері, - сказав він, - адже і вона може помилково покласти чорний камінець замість білого».
7. Прочувши, що його з товаришами засудили до смерті, він вигукнув: «Так покажемо ж їм, що ми ще живі!» - і, перейшовши на бік лакедемонян, він вчинив проти афінян Декелейську війну.
ІФІКРАТ.
1. Іфікрат мав славу сина шевця, і всі його зневажали. Вперше прославився він тоді, коли в бою, не дивлячись на рану, схопив ворожого воїна і в обладунках поніс його на свою трієру.
2. Розташовуючись станом у землі союзній і дружній, він турботливо оточував його і ровом і тином. А на питання «чого ти боїшся?» він відповів: «Немає гіршого, чим коли полководець говорить: «Цього я не очікував!»
3. Шикуючись проти варварів, він сказав, що опасається, раптом їм не знайоме ім’я Іфікрата, якого так бояться всі інші вороги.
4. Звинувачений у кримінальній справі, він сказав сикофанту: «Що ти робиш, нещасний? Ворог підступає до міста, а ти учиш громадян тримати раду не зі мною, а проти мене?»
5. Гармодій, нащадок древнього Гармодія, попрікав його безрідністю. Іфікрат відповів: «Мій рід на мені починається, твій на тобі кінчається».
6. Один оратор запитував його в зібранні: «Чим ти хвалишся? Хто ти? Кінник, латник, лучник, пельтаст?» - «Зовсім ні, - відповів Іфікрат, - але я вмію ними всіма розпоряджатися».
ХАБРІЙ.
1. Хабрій говорив, що кращий полководець той, хто краще за всіх знає діла ворогів.
2. Він був звинувачений у зраді разом з Іфікратом, і Іфікрат попрікав його, що в такій небезпеці він ходить до гімнасію і не пропускає обіду. «Так що ж! – сказав Хабрій, - якщо афіняни нас засудять, то ти підеш на смерть голодний і висохлий, а я умащений і ситий».
3. Він завжди говорив, що стадо оленів на чолі з левом страшніше, ніж стадо левів на чолі з оленем.
ТИМОФІЙ.
1. Тимофій серед полководців вважався удачником, і заздрісники написали картину, як він спить, а Вдача сама йому ловить сіттю міста. Тимофій сказав: «Якщо стільки міст я беру уві сні, то, скільки ж по-вашому, візьму, коли прокинусь?»
2. Один лихий стратег показував афінянам свою рану. Тимофій сказав: «А мені так було тільки соромно, коли у Самоській війні недалеко від мене упав камінь із катапульти».
3. Оратори прославляли Харета, і афіняни хотіли вибрати його стратегом. «Не стратегом йому бути, - сказав Тимофій, - а підстилки носити за стратегами!».
ЕПАМІНОНД.
1. Епамінонд, коли був стратегом у Фівах, ніколи не допускав у своєму таборі панічного страху.
2. Він говорив, що смерть в бою – це жертва богам.
3. Він говорив, що воїни повинні тренувати тіло не тільки для атлетики, але і для бою: тому він не міг терпіти товстунів і одного такого навіть вигнав з війська, сказавши, що ні трьох, ні чотирьох щитів не вистачить прикрити таке черево, з під якого навіть власного прутня не видно.
4. Жив він так просто, що одного разу, запрошений до сусіда на вечерю, де були і закуски, і пироги, і духмяне масло, він зразу ж пішов, сказавши: «Я думав, що тут шанують богів, а не ображають!».
5. Коли військовий кухар давав воєначальнику звіт у витратах за декілька днів, Епамінонд був незадоволений тільки кількістю масла. Його товариші здивувались, а він сказав, що засмучує його не витрата, а те, що, стільки масла пішло не для вправ, а в їжу.
6. Одного разу у свято, коли всі пили і гуляли, він попався комусь на очі, походжаючи похмуро і задумливо; той здивувався, що він тут один в такому вигляді робить, а він відповів: «Думаю, щоб ви могли пити і ні про що не думати».
7. Один поганий чоловік здійснив правопорушення, за нього вступився Пелопід, але Епамінонд відмовив йому; за нього попросила його коханка, і тоді Епамінонд відпустив його, сказавши: «Таке прохання до лиця дівиці, але не до лиця полководцю».
8. Перед спартанським нашестям фіванці зібрали оракули: одні віщували поразку, другі перемогу. Епамінонд наказав покласти одні справа від помосту, другі зліва, а сам встав і сказав: «Якщо ви будете слухатися начальників і дружно йти на ворога, то ось ваші оракули», - і він показав на добрі, - «а якщо злякаєтесь перед небезпекою, то ось», - і він подивився на погані.
9. Іншого разу, коли він йшов на ворога, пролунав грім, і супутники спитали його, що віщує їм бог. Він відповів: «Грім гряне на ворогів, тому що вони стали в такому незручному місці, хоча поряд було таке зручне».
10. З усього, що випало йому гарного, говорив він, найвтішніше те, що і батько його і мати дожили до його перемоги при Левктрах над спартанцями.
11. Зазвичай він з’являвся до людей з умащеним тілом і ясним лицем, але після цієї перемоги на ранок вийшов похмурий і неприбраний. На питання друзів, чи не сталося чогось поганого, він відповів: «Ні, просто я вчора радів більше ніж слід людині розумній, і ось сьогодні караю себе за надлишок радості».
12. Почувши, що спартанці приховують свої втрати, і, бажаючи показати всю міру їхньої біди, він дозволив підбирати убитих на полі бою не всіх зразу, а окремо по кожному місту, і тоді стало видно, що одних лакедемонян загинуло більше тисячі.
13. Ясон, правитель Фессалії, явився до Фів союзником і прислав для Епамінонда 2 тисячі золотом. Епамінонд жив дуже бідно, але грошей не взяв, а коли побачив Ясона, сказав йому: «Нечистими ти правиш руками!» Сам же він, коли йшов на Пелопонес, то повинен був позичити у одного ліванця 50 драхм на витрати походу.
14. Точно так само, коли перський цар прислав йому 30 тисяч дариків, то він вилаяв Діомедонта за те, що той їхав так далеко, щоб підкупити Епамінонда, а царю велів передати, що якщо він бажає корисного Фівам, то і безкоштовно буде мати Епамінонда другом, якщо ж ні, то ворогом.
15. Коли аргів’яни стали союзниками фіванців, то афіняни прислали до Аркадії послів, що дуже лаяли і тих і других, причому аргів’ян ритор Каллістрат попрікав Орестом, а фіванців Едіпом. На це Епамінонд встав і сказав: «Так, у нас був убивця батька, а у аргів’ян убивця матері, але ми і того і другого вигнали, а афіняни прийняли».
16. Спартанці пред’явили фіванцям багато важких звинувачень. Епамінонд сказав: «Зате вони відучили нас від лаконічності».
17. Коли Олександр, тиран Ферський, став ворогом фіванців, то афіняни заключили з ним союз, а він обіцяв забезпечити їх м’ясом по пів обола за міну. Епамінонд сказав: «А ми тоді безкоштовно дамо афінянам дрова, щоб його підсмажити: нехай вони тільки поворухнуться, і ми вирубаємо їхню країну до єдиного дерева!»
18. Беотійці любили привільний спокій, а він хотів тримати їх при зброї; тому кожного разу, коли його вибирали беотархом, він їм говорив: «Погодьтесь, громадяни, адже коли я ваш полководець, то ви повинні бути моїм полком!» Їхню землю, пласку і рівну, він називав «майданчик для війни» і говорив, що тому вони не можуть нею володіти, не маючи весь час щита на руці.
19. Коли Хабрій під Корінфом убив декілька фіванців, що в запалі вирвались за ворота, і поставив трофей, Епамінонд сказав зі сміхом, що це не трофей Аресу, а стовп Гекаті, - бо стовпи Гекаті ставились перед будь-якими воротами в тому місці, звідкіля розходились дороги.
20. Коли йому сповістили, що афіняни відправили до Пелопонесу військо з новою зброєю, він спитав: «Хіба буде Антигенід тривожитись, якщо у Телліда нова флейта?» Цей Теллід був поганим флейтистом, а Антигенід – дуже гарним.
21. Узнавши, що його щитоносець отримав великі гроші як викуп за одного полоненого, він йому сказав: «Віддай мені щита, купи собі лавочку і доживай свій вік: все одно ти вже не захочеш ризикувати життям, ставши багатим і задоволеним».
22. На питання, який полководець краще, Хабрій чи Іфікрат, він відповів: «Неможна сказати, поки ми всі живі».
23. Повертаючись із Лаконіки, він зі своїми товаришами по керуванню ледве не попав під кримінальне обвинувачення за те, що був беотархом на чотири місяці довше дозволеного. Він попросив товаришів звалити свою вину на нього, як начебто він їх примусив, а про себе сказав, що виголошувати промови він уміє гірше, ніж робити справу, але, якщо буде потрібно говорити перед суддями, він скаже: «Якщо ви мене стратите, то на могильній плиті напишіть ваш вирок, щоб елліни знали: це проти волі фіванців Епамінонд заставив їх випалити Лаконіку, 500 років ніким не палену, відбудувати Мессену, 230 років як зруйновану, зібрати і об’єднати Аркадію, а для всіх еллінів здобути незалежність: бо все це було зроблено саме в цьому поході». І судді зі сміхом розійшлися, не взявши в руки навіть камінців для голосування.
24. В останній битві поранений і винесений з поля бою, він покликав Даіфанта, потім Іолаїда, але йому сказали, що вони убиті; тоді він велів заключити з неприятелем мир, тому що більше у Фівах полководців немає. І його слова підтвердились – так гарно він знав своїх громадян.
ПЕЛОПІД.
1. Пелопід, товариш Епамінонда по командуванню, коли друзі попрікали його, що він не турбується про гроші, без яких не можна жити, відповідав їм: «Якщо неможна, то хіба що ось кому!» - і показав на Нікомеда, кульгавого і скаліченого каліку.
2. Він ішов на війну, і дружина просила поберегти себе. «Це треба говорити іншим, - сказав Пелопід, - а полководець повинен берегти своїх співгромадян!».
3. Хтось із воїнів сказав: «Ми попались неприятелям!» «А чому не вони нам?» - спитав Пелопід.
4. Підступно захоплений і кинутий до темниці Олександром Ферським, він різко його облаяв. «Ти поспішаєш померти?» - спитав Олександр. «Так, - відповів Пелопід, - щоб фіванці обурилися, і ти скоріше б поніс покарання»
5. Фіва, дружина тирана, прийшла до Пелопіда і сказала, що їй дивно бачити його, який він веселий в оковах. Він відповів, що йому ще дивніше, що вона не в оковах, а по добрій волі кориться Олександру.
6. Звільнений Епамінондом, він сказав, що вдячний Олександру: тепер він переконався, що у нього вистачить мужності дивитися в очі не тільки війні, але і смерті.
АГЕСИЛАЙ.
1. Агесилай говорив, що жителі Азії – нікуди непридатні вільні громадяни, але прекрасні раби.
2. Чуючи, як вони за звичкою називають перського царя «Великим», він сказав: «Чим він більший за мене, якщо не розумніший і не більш справедливий?»
3. На питання, що краще, хоробрість чи справедливість, він сказав: «Якби у нас була справедливість, для чого б нам була хоробрість?»
4. Вночі швидко знімаючись з табору із ворожих міст, він побачив свого любимця в сльозах, що його залишають як слабосильного і сказав: «Трудно разом жалості і уму!»
5. Лікар Менекрат, який величав себе Зевсом, прислав йому листа: «Менекрат – Зевс царю Агесилаю бажає щастя»; Агесилай відповів: «Цар Агесилай Менекрату бажає здорового розуму».
6. Коли лакедемоняни перемогли афінян з союзниками при Корінфі і він узнав, скільки там полягло ворогів, то вигукнув: «Бідна Еллада! Ти стільки згубила своїх, скільки б вистачило перемогти усіх варварів!»
7. Отримавши в Олімпії потрібний оракул від Зевса, він за наказом ефорів повинен був звернутися з тим же питанням до піфійського оракула; і він послав у Дельфи спитати його так: «Чи підтверджує Феб слова батька свого?».
8. Прохаючи у Гідрієя Карійського за свого друга, він написав йому: «Якщо Нікій не винуватий, відпусти його, якщо винуватий, відпусти заради мене, але відпусти».
9. Чоловіку, який кликав його послухати співака, що наслідував солов’ю, він сказав: «Я чув і самого солов’я».
10. Після битви при Левктрах всі, хто злякався, за законом повинні були позбавлені прав; але ефори, бачачи, що так місто залишиться без громадян, вирішили відмінити закон і доручили це Агесилаю. Він виступив і наказав: «Дотримуватися закону з завтрашнього дня».
11. Посланий на допомогу єгипетському царю, він повинен був оборонятися з ним проти багаторазово переважаючих ворогів, які оточували ровом його табір. Цар наказав прорватися силою, але Агесилай розпорядився не заважати ворогам, коли вони самі хочуть урівняти сили; а коли між кінцями рову залишився лише малий простір, він вишикував тут військо і, вступивши у бій рівними силами, переміг.
12. Помираючи, він наказав синам не ставити йому ні ліпнини, ні писанини (так він називав зображення): «Якщо я зробив щось гарного, це мені і буде пам’ятником, якщо ні, то не будуть і ніякі статуї».
ФОКІОН.
1. Фокіон Афінський був чоловіком, якого ніхто не бачив ні щоб сміявся, ні щоб він плакав.
2. В зібранні йому хтось сказав: «Ти все розмірковуєш, Фокіон?» «Ти правий, - відповів той, - розмірковую, як би обійти те, що мені треба сказати проти афінян».
3. Афінянам був оракул, що є серед них один чоловік, який мислить не так, як усі, і вони шуміли, що треба його виявити. Фокіон заявив, що це він: бо тільки він незадоволений всім, що говорить і робить більшість.
4. Одного разу, промовляючи перед народом, він мав успіх, і всі приймали його промову з однаковим задоволенням; побачивши це, він звернувся до друзів і спитав: «Чи не сказав я ненароком чогось дурного?»
5. Афіняни робили збір на якесь жертвопринесення, і всі вже дали гроші і настійливо вимагали від нього; але він відповів: «Соромно було б мені вам дати, а ось цьому не віддати» - і він показав на свого позикодавця.
6. Оратор Демосфен йому сказав: «Афіняни тебе прикінчать». «Так, - відповідав Фокіон, - якщо з’їдуть з глузду; а тебе – якщо візьмуться за розум».
7. Сікофант Арістогітон був засуджений і чекав на смерть у в’язниці. Він просив Фокіона прийти до нього, але друзі не хотіли пускати його до такого негідника. «Полиште, - сказав Фокіон, - де, як не у в’язниці, мені приємніше за все розмовляти з Арістогітоном?»
8. Афіняни обурювалися на жителів Візантія, які не впускали Харета, посланого до них з військом на допомогу проти Філіпа. Фокіон сказав: «Обурюватися треба не на союзників, які не довіряють, а на стратегів, яким не довіряють». Тоді його самого вибрали стратегом; і так як жителі Візантія йому довіряли, то він добився того, що Філіп відступив, нічого не досягши.
9. Цар Олександр прислав йому в подарунок сто талантів; він спитав у тих що принесли, чому серед стількох афінян Олександр це дарує йому одному, і ті відповіли: «Тому що тільки тебе він вважає прекрасним і добрим». «Нехай же він дозволить мені таким не тільки вважатися, але і бути» - сказав Фокіон.
10. Олександр вимагав у афінян кораблів і народ підступив до Фокіона, щоб той виказав свою пораду. Фокіон встав і сказав: «Раджу вам бути сильними, або дружити з сильними».
11. Коли розлетілася глуха звістка про смерть Олександра і оратори один за одним заскакували на поміст і вимагали негайно братися за зброю, Фокіон запропонував почекати і спочатку перевірити відомості: «Якщо він мертвий сьогодні, - сказав він, - то буде мертвим і завтра і післязавтра».
12. Коли Леосфен, розбурхавши афінян блискучими надіями на свободу і гегемонію, втягнув їх у війну, Фокіон сказав, що його промови – як кипариси: високі і прекрасні, але безплідні. Перші дії були удачливі, і громадяни святкували гарні вісті жертвопринесенням; Фокіона спитали, хіба він не бажав для міста таких успіхів? Він відповів: «Таких успіхів, але не таких рішень».
13. Македоняни вторглися до Аттики і розоряли узбережжя; Фокіон вийшов на них з усіма, хто міг носити зброю. Багато хто біг за ними і подавав поради зайняти якийсь-там пагорб і поставити там загін. «Великий Геракл! – вигукнув він, - як багато у мене стратегів і як мало бійців!» Тим не менш у битві він отримав перемогу і вбив Нікіона начальника македонян.
14. Незабаром афіняни були переможені і прийняли гарнізон Антипатра. Начальник його Менілл пропонував Фокіону гроші, але той, обурений, сказав: «Ти не краще, чим Олександр, а мета твоя гірша, чим у Олександра: відмовивши Олександру, як же я візьму у тебе?»
15. Антипатр говорив, що в Афінах у нього два друга: Фокіон, якого не заставиш нічого взяти, і Демад, якого нічим не наситиш, давши.
16. Антипатр хотів, щоб він зробив що-небудь несправедливе; Фокіон сказав: «Неможна, Антипатр, мати у Фокіоні одночасно і друга і підлесника».
17. Після загибелі Антипатра в Афінах відновилася демократія, і Фокіон з товаришами був осуджений Народним Зібранням на смерть. Інші плакали, Фокіон ішов мовчки; хтось із ворогів підскочив до нього і плюнув йому в обличчя, він повернувся до начальників і сказав: «І ніхто не вгамує цього поганця?»
18. Один із тих, хто був засуджений разом із ним, весь час нарікав і обурювався. Фокіон сказав йому: «І ти незадоволений Фудіп, що помираєш разом з Фокіоном?»
19. Вже подаючи йому отруту, його спитали, чи не хоче він чогось заповідати синові. Він сказав: «Про одне його прошу: не тримати зла проти афінян!»
КАТОН СТАРШИЙ.
1. Катон Старший, викриваючи народ у розкоші і марнотратстві, сказав: «Важко говорити зі шлунком, у якого немає вух!».
2. І ще: «Дивно, як ще існує місто, де за рибу платять більше, ніж за бика!»
3. Незадоволений тим, що жінки забирають все більше влади, він сказав: «Скрізь чоловіки панують над жінками, і тільки ми пануємо над усіма чоловіками, а жінки над нами».
4. Він говорив, що віддав би перевагу тому, щоб його не віддячували за добре діло, чим, щоб його карали за погане, і що він готовий пробачити вчинок кожному, тільки не собі.
5. Заохочуючи магістратів бути суворими до поганих вчинків, він говорив, що, хто може перешкодити злу і не перешкоджає, той йому підбурювач.
6. З молодих людей, говорив він, кращі ті, які червоніють, а не ті, які блідніють.
7. Він говорив, що терпіти не може таких воїнів, які в поході дають волю рукам, а в бою ногам, і у яких нічне хропіння голосніше, чим бойовий крик.
8. Гірший із володарів, говорив він, той, хто не вміє володіти собою.
9. Соромитись, вважав він, перш за все треба перед самим собою: адже від себе людині ніколи не піти.
10. Дивлячись на велику кількість встановлених статуй, він сказав: «А про мене нехай люди краще питають, чому Катону немає пам’ятника, чим, чому стоїть йому пам’ятник».
11. Хто може сваволити, тим він радив утримуватись, щоб зберегти цю можливість назавжди.
12. Хто відбирає у чесноти похвалу, говорив він, той віднімає у юнацтва чесноту.
13. Знаходячись у державній чи судовій владі, говорив він, неможна ні упиратися перед справедливістю, ні схилятися перед несправедливістю.
14. Несправедливість, говорив він, пагубна якщо не для самих не справедливців, то для усіх інших.
15. Старість, говорив він, і так потворна, не треба її робити ще і порочною.
16. Гнів від безумства, говорив він, відрізняється лише нетривалістю.
17. Заздрість, говорив він, не торкається тих, хто користується своїм щастям помірно і пристойно: адже заздрять не нам, а тому, що навколо нас.
18. Хто серйозний у смішних ділах, говорив він, той буде смішним у серйозних.
19. Гарні справи, говорив він, потрібно перекривати новими гарними справами, щоб не видихалась добра слава.
20. Він був незадоволений, що громадяни кожного року перевибирають одних і тих же осіб на державні посади: «Отже, по-вашому - говорив він, - або влада трохи гідна, або небагато хто гідний влади».
21. Коли один чоловік продав свій приморський маєток, Катон, в удаваному захваті сказав: «Він сильніший за море: воно цей берег гризло і гризло, а він взяв та і проковтнув одним ковтком».
22. Претендуючи на цензорство і бачачи, що інші обходжують народ проханнями та лестощами, він вигукнув, що народу потрібен лікарняний ніж і сильний очищувальний засіб, а тому вибирати варто не того, хто приємніший, а того, хто непохитніший. І після цього він був вибраний одноголосно.
23. Коли він навчав юнаків хоробро битися, то часто говорив, що відбивати і нищити ворога буває легше словом, чим мечем, і голосом, чим рукою.
24. Воюючи в Бетиці, він знаходився у небезпеці від чисельного неприятеля. Кельтибери пропонували йому допомогу за 200 талантів, але римляни не дозволили йому платити заробітну плату варварам. «Ви неправі, - відповів Катон, - якщо ми переможемо, то платити будемо не ми, а вороги, якщо ж нас переможуть, то нікому буде ні отримувати, ні платити».
25. Взявши більше міст, чим він провоював днів (як він говорив), для себе він скористався із здобичі тільки тим, що з’їв і випив.
26. Кожному воїну він роздав по фунту срібла, заявивши, що краще нехай багато хто повернеться з походу зі сріблом, чим небагато хто із золотом, воєначальникам же у своєму начальстві і зовсім нічого не треба, окрім слави.
27. В поході з ним було п’ять рабів; один із них купив собі трьох військовополонених ; Але, коли це стало відомо Катону, то зі страху постати перед його очима раб повісився.
28. Коли Сципіон Африканський попросив його допомогти ахейським вигнанцям повернутися у вітчизну, він заявив, що це не його діло, а коли про це почалися довгі дебати у сенаті, він встав і сказав: «Хіба нам нічого робити, що ми сперечаємось у засіданні про те, кому ховати якихось дряхлих греків, нашим могильникам чи ахейським?»
29. Постумій Альбін написав історію грецькою мовою і попросив прощення за це у слухачів. «За що його прощати? – пожартував Катон, - хіба це якийсь амфіктіонський указ приневолив його писати грецькою мовою?»
Вільний переклад КАЛЛІСТРАТА.
Рим, І ст. до н. е.