Пилюка

- Петровичу привіт! Доброго ранку!

- Доброго, доброго… Каву пити будеш?

- Каву…О господи, Петрович, ну хіба це кава? Боже, коли ж це було, як ми з тобою пили каву з АТБ* за великою знижкою, так то ж була кава! А це? З чого її тільки зробили? Втім, наливай…

Петрович налив у чашечки свіжоприготовлену каву і вони, усівшись за робочим верстаком на гвинтові стільці, почали її задумливо сьорбати то прикриваючи повіки і вникаючи у її смак, то підіймаючи очі вгору і втуплюючись ними у дах приміщення.

Тиша навколо стояла невимовна.

Але вона була порушена питанням:

- Петрович, тебе наша навколишня пилюка ще не задовбала? З ранку до ночі, з ночі до ранку…пилюка…пилюка…пилюка. Господи, з волі якого біса ми сюди попали, га? – в голосі відчувалось і легке роздратуванні і початок безнадії.

- З волі якого біса – кажеш? – Петрович поставив чашечку на кришку верстака і, збираючи в голові думки, подивився навколо себе. – З якого біса…Та з того, що ми з тобою перемогли на Всесвітньому конкурсі слюсарів, от з його волі і попали. Ми, ми, ми – були першими, тому ми і тут. І я тобі хочу ще додати, що те – що ми тут робимо, це не робота, а - місія! Ферштейн? )))

- Угу… Слухай, Петрович, якщо ми тут «місіонери», то може нам треба і якийсь свій «хрест» придумати, на кшталт «орденського герба», ну, там, перехрестя з молотка і гайкового ключа, чи ще щось подібне, інакше які ж ми будемо «місіонери».

- А що, твоя вигадка підбадьорює! Давай у вільний час за неї і візьмемось, бо Інтернету тут все одно немає. )))

- Та Інтернет, то чума для айкюголових, а поки ми тут, то хоч людьми побудемо. Слухай, я коли йшов сюди, то мене перестрів шітман з дачі Маска і каже, що її засипало пилюкою під самий дах і попросив, щоб йому дали бригаду помічників - шітманів для її очистки. Треба буде дати, хоча на якого біса той Ілон її тут збудував? Є гроші – будуй у Майямі, а не чорт знає де, я правильно говорю, Петрович?

- Правильно, правильно, а хлопців треба буде послати, хай ще й там попрацюють. Скільки їх у нас в роботі?

- Та поки що вистачає на все, ну і на складі ще лежить цілий штабель, лежать як шпали в трамвайному депо, треба мабуть ще звідтіля взяти з десяток, та поставити їх на підзарядку, нехай попрацюють як люди. До речі, поки не забув, дня три тому, мені один шітман, якого чорти чогось занесли за край нашого кратера, сказав, що він, нібито там, за краєм кратера, бачив живого марсіанина, ще й перехрестився на підтвердження.

- Та ну? Можливо він якось попав до нашої бібліотеки і прочитав там твори Рея Бредбері?** До речі, ти давно в ній був?

- В бібліотеці? Та для чого, у мене ж все у смартфоні!

- Та викинь ти на хрін той смартфон, побудь хоча б тут людиною, бо на Землі це вже неможливо, там за все відповідає Ш І.

- Та так… Люди зараз у дефіциті і що воно буде?

- Що буде, що буде… Можливо, що тільки Бог і знає – «що буде».

- Та отож… Він все знає… Як ти думаєш, скільки нам тут ще сидіти?

- А тобі що, вже набридло?

- Та ні, але у мене в голові з’явилася думка, несумісна з нашою місією.

- Та ну? І що за думка? – Петрович пожвавився від того, що і тут думки інколи відвідують голови справжніх людей, які ще не зовсім вражені Ш І.

- Та я думаю…ні, це ВОНА сама прийшла до мене… Так от: коли, дасть бог, і ми повернемось на Землю, то я знайду у найглухішому селі для себе хатинку з великою ділянкою землі біля неї, куплю її і засаджу все навколо вишеньками, а біля кожного вікна хати посаджу по калині і буду жити як у раю. Як ти на це дивишся?...

- Дуже добре. Так і повинні жити справжні люди, тим більш їхні залишки, хоч якась пам’ять про нас (людей) та залишиться. Тільки я б добавив до цього раю ще і грядочку цибульки, бо як же без неї?

- Грядочку цибульки? Петрович, та я дві висаджу! Щоб і сусідам вистачило, хіба ми не розуміємось на житті?!

- Поки ще розуміємось, хоча навколо і один металобрухт ходячий, але це тут, а як там на Землі буде, поки що невідомо. Ладно, пішли, мабуть, на склад, та витягнемо звідтіля з десяток шітманів і вишикуємо їх на краю кратера, бо насувається потужна піщана буря, то нехай вона їм, залежаним, трохи боки пісочком відполірує, вигляд треба мати молодецький, інакше для чого ми сюди і прилетіли. Пішли…

- Пішли, Петрович… А садочок я все-таки посаджу…

АТБ*- коли на Землі жило ще багато людей, то це була популярна мережа магазинів, яку в народі інколи називали - «наркомовською», бо там було все запаковано як на складах у наркома харчової промисловості і ковбасу не нарізали. )))

Рей Бредбері** - колись він написав прекрасну книжку «Марсіанські хроніки» після прочитання якої можна уявити собі що завгодно, але ж у шітманів уяви немає, все написане вони сприймають як інструкцію до виконання, можливо, так і з’явився у залізних «мізках» шітмана той «марсіанин».

м. Київ, 2 жовтня 2026 року.