Щурячі перегони
Розділ 4 з рубрики / циклу «Щурячі перегони»
Пройшов майже тиждень після пригод у крамниці. Весь цей час друзі готувалися до фінального гоночного змагання. Вони вирішили не відновлювати стару автогонку, що постраждала на останніх перегонах та схотіли переробити новий автомобіль, що знайшла Роза під час пограбування. Це була сучасна гоночна модель з потужним форсованим двигуном та аеродинамічним кузовом. Товстунець разом Пузьком переробили та замінили повністю ходову частину, встановили більш надійні металеві деталі, ширші гумові колеса, зробили так щоб можна було швидше змінювати відпрацьовані джерела живлення тобто батарейки. Поставили найкращі фари. Роза перефарбувала кузов в іншій колір – яскраво-червоний, щоб ніхто не здогадався звідки саме ця машина. Також вона наклеїла по бокам наліпки з новою назвою автогонки: «БЛИСКАВКА».
- Чому саме блискавка? – поцікавився Пузько.
- Тому що швидка та неймовірна! – з гордістю сказала Роза.
- Після нашого переобладнання машина стала більш потужніша, збільшилася не тільки швидкість але розганятися вона стала краще, - додав Товстунець.
- Зараз головне, щоб наші конкуренти не узнали про неї та не зіпсували її. Вони здатні на підлі вчинки. До речі треба щось придумати, щоб уникнути нові пастки, - сказала дівчина хлопцям.
- Дивиться, що я зробив, - почав розповідати Товстунець, - Я наклеїв під днище автомобіля магнітні смужки.
- Навіщо? – спитав Пузько та поліз дивитися під низ автомобіля.
Він побачив чорні довгі смужки, що трималися впродовж днища. В цей самий момент Товстунець кинув на підлогу під колеса декілька гострих цвяхів. Не встигли вони впасти, як під магнітною дією пристали до магнітних смужок.
- Круто! – здивовано вимовив Пузько, - Це врятує наші колеса від пробиття!
- А що будемо робити, якщо Циріус знову розіллє мастило перед гонкою, як в минулий раз? – спитала Роза, - Тоді нас занесло та ми згаяли час.
- Я придумав дообладнати автівку додатковими пружинами, що з’являються з днища якщо натиснути на червону кнопку. Гонка зможе перестрибнути калюжу з мастилом або іншу перепону та поїхати далі, - повідомив друзів Товстунець.
- Цього мало! Треба ще думати, що ще зробити. Лиходії підступні, все може трапитися під час змагань, - сказала дівчина, - Треба придумати, як боротися з вогнем або з різними великими перепонами.
Після цих розмов друзі накрили автогонку спеціальним захисним тентом та закрили в гаражі біля будинку, де вони мешкали.
Роза з Товстунцем та тепер вже з Пузьком жили в кварталі зерноїдів – звичайних мишей, хом’яків та ховрахів, які колись прийшли в будинок з сусідніх полів та залишилися тут назавжди. Вони побудували собі невеличкі хатки з простого матеріалу, що знайшли навколо: з дерев’яних дошок, гілок, клейонок тощо.
Миші, що прийшли жити до Щурграду з людського міста, навпаки мешкали в багатоповерхівках, збудованих зі старої меблі, що залишилася після старих хазяїнів – шаф, антресолей та комодів. Вони полюбляли більше їсти сири, тому їх називали в місті сироїдами, а квартал - сироїдським.
Щури оселилися в підвальних приміщеннях, того що воліли темряву. Вони їли м’ясо, тому їх квартал називали м’ясоїдським, а мешканців м’ясоїдами. Будинки в них були кам’яні та цегельні, як фортеці.
Всі квартали у Щурграді об’єднувались між собою довжелезною дорогою, що починалася з центральної площі на першому поверсі, далі спускалася до підземелля м’ясоїдів, де плутала між багатьох щурячих маєтків доки не виходила знову на перший поверх у квартал зерноїдів. Далі піднімалася на другий поверх до кварталу сироїдів, де перетворялася у загадковий лабіринт між великою кількістю багатоповерхівок та знову піднімалася з одного боку на горище у царство кажанів. На самому даху дорога була підвісна та трималася на мотузках, прив’язаних до балок перекриття. З іншого боку горища дорога дуже круто спускалася на другий поверх та знову ховалася у лабіринті будинків сироїдів та далі виринала по середині поверху на центральні сходини униз на перший поверх до кварталу зерноїдів, роблячи велике коло та закінчувалася на центральній площі перед пам’ятником великому засновнику міста – Щурославу Першому.
Саме по цій дорозі мешканці Щурграду влаштовували перегони. Змагання проводилися цілий рік щомісяця та закінчилася у середині літа на свято з нагоди дня міста. Переможець отримував великий кубок та чималий грошовий подарунок. У змаганнях приймали участь всі бажаючи мешканці міста, хто мав автомобілі. Але зазвичай запекла боротьба тривала між представниками м’ясоїдів, зерноїдів та сироїдів. Останнє змагання повинно було визначити переможця, тому після одинадцяти попередніх заїздів у всіх фаворитів була майже однакова кількість переможних балів. Переможець вирішальних перегонів повинен був отримати загальне перше місце та жадану нагороду.
Нарешті настав день вирішальних перегонів. Майже всі мешканці Щурграду вийшли на вулиці міста та зайняли вільні місця вдовж траси змагань, за парканами, що встановили для їх безпеки. Багатіям досталися найкращі місця на центральній площі, де можна було безпосереднє спостерігати за початком та головне – за вирішальною ділянкою – фінішом перегонів. Багато хто з гризунів займав місця на дахах своїх будинків. Також на центральній площі на самій стелі був встановлений великий рідкокристалічний монітор, по якому відбувалося онлайн-трансляція змагання. Таким чином щурградці мали можливість спостерігати за основними цікавими ділянками траси та перипетіями змагань.
Учасники перегонів виїхали на дорогу. Глядачі їх радісно вітали та бажали перемоги. Всього було дев’ять автомобілів, які вишикувалися по три штуки в три ряди один за одним. Перша трійка складалася з «Блискавки» з Товстунцем за кермом, чорного автомобіля з щуром Сірєю, жовтою гонкою з представником сироїдів на ім’я Чорновус. Наступні три майже однакових сірих автомобіля були з представників мясоїдів. Останню троїцю замикала морська свинка Рава на червоному маленькому автомобілі, хом’як Хостя на зеленій гонці та ховрах Арчі на помаранчевому джипі.
Відкривати початок перегонів вийшов мер міста, нащадок засновника – Щурослав Сьомий, худорлявий чорний щур у білому смокингу, окулярах та ціпком у лівій лапі. В правій він тримав стартовий пістолет.
- Шановні мешканці славетного міста Щурград! Я вітаю вас з вирішальними перегонами. Сьогодні ми нарешті узнаємо ім’я нового чемпіона, - сказав голова міста мешканцям.
- Ура!!! Слава Щурославу!!! Слава Щурграду!!! – захоплено репетували радісні щурградці.
- Всім увага! Один, два, три. Старт! – голосно закричав мер, підняв угору пістолет та вистрелив.
Змагання розпочалися. Спочатку першим вирвався сироїд Чорновус, за ним впритул їхав щур Циріус, замикав першу трійку Товстунець. Далі в один ряд їхали сірі щури та інші учасники. За декілька хвилин всі автомобілі зниклі у підземеллі.
- Чому він відстав? – спитав Пузько подругу, коли побачив, що «Блискавка» пропустила вперед конкурентів.
- Товстунець спеціально так зробив. Це в нас такий план, - почала пояснювати Роза, - Перша частина перегонів дуже важка. Краще їхати за лідером, тримаючись за ним поруч але не відпускати далеко. Також не можна спочатку давати велике навантаження на двигун, треба це робити повільно. Товстунець повинен обігнати всіх у лабіринті на другому поверсі нашого міста.
Мишенята придумали гарне місце для спостереження за перегонами – вони на власному гелікоптері кружляли під стелею, що давало змогу швидко змінювати локацію та постійно бути в курсі подій. Також друзі мали змогу спілкуватися з Товстунцем за допомогою радіозв’язку: автогонка «Блискавка» та гелікоптер були обладнанні портативними радіоприйомниками.
- Товстунець, прийом. Як ти мене чуєш? – спитала Роза у радіопередавач, - Ти де зараз? Відповідай!
- Роза! Я тебе чую. Я ще в підземеллі. Тримаюся за Чорновусом. Перший їде Циріус. Буду намагатися обігнати їх на першому поверсі до того як доїду до лабіринту.
- Будь обережний, пам’ятаєш про крутий підйом з підземелля? – нагадала дівчинка.
- Авжеж. Спробую там піти на обгін, - відповів гонщик.
Напівтемряву та тишу підземелля порушив рев двигунів та світло фар. Автогонки вишикувались одна за одною в довгу яскраву змію, яка швидко летіла по трасі, обминаючи маєтки мешканців. Деякі автомобілі намагалися обігнати інші на поворотах. Інколи це вдавалося, а інколи навпаки. Перегони розпочалися в запеклій боротьбі. Ніхто не бажав програвати.
Товстунець ніби приклеївся до Чорновуса, що був зараз попереду. Інколи на прямих ділянках він навіть штовхав автомобіль суперника, намагаючись роздратувати його та заставити нервувати. Дорога у підземеллі була мокра та мала калюжі, попадаючи в які, гонщики гальмували та скидали швидкість. Позаду Товстунця їхали один за одним три щури, які теж штовхали «Блискавку», коли наздоганяли її. Траплялися моменти, коли автомобілі їхали впритул один за одним. Товстунець ще не міг повністю розігнати автогонку, тому що вона була важка від запасних батарейок, що були в ній.
Мишенята придумали хитрий план, щоб не зупиняти «Блисковку» на піт-стопах для заправки, вони завантажили необхідну кількість батарейок всередину в спеціальний автоматичний пристрій, якій самостійно змінював розряджені джерела живлення на нові, а старі викидував геть. Після чого автогонка ставала ще легша та спритніша.