Чому сердиться індик
з рубрики / циклу «ПРОЗА. КАЗКИ»
Завітав якось Індик до магазину і купив великий клубок пухової пряжі кольору сережки, що звисала з його дзьоба. Захотілося, бачте, моднику теплого червоного светра.
– Пух, пух, пух... – похвалив нитки Їжак, що саме поспішав кудись повз індичу оселю.
– А ви, пане Їжаче, мабуть, майстер з плетіння, – шанобливо зиркнув Індик на купу спиць на сусідовій спині, – Чи не погодилися б сплести мені светра? Я з вами яблуками розрахуюсь.
Словом, домовились. Їжак наколов на спиці червоного пухкого клубка та й повернув до своєї нірки, щоб швидше взятися до роботи.
І все було б добре, якби не галасливий табун Гусей, що саме обтріпувалися та перебирали лапами, щойно вибравшись із ставка.
– Недобре такої холодної пори замочити ноги, – подумав добрий майстер з плетіння, – У Індика й так багато теплого одягу, тож не збідніє, якщо я візьму у нього трохи пряжі.
Він сів просто на березі і став швидко плести панчішки. Одну пару, другу, третю... А ось для останньої Гусоньки! Спам‘ятався, коли ниток не стало.
– Ого! Ого! Ого-го-го! – дивувалися Гуси, приміряючи теплі панчішки.
Та не звикли легковажні птиці шанувати свою вдяганку і чужу працю. Пішли пастися та й погубили панчішки у траві.
– Чому ж ви босі?! – завмер Їжак, побачивши довгошиїх.
– Га? Га? Га-га-га? – прикинулися глухими Гуси.
Аж тут на стежці з‘явився Індик, і Їжак мусив швидко сховатися до своєї нірки.
– Майстре! А де ж мій светрик? Чуєте, пане? – довго кричав Індик біля нори. Але звідти ніхто не озивався.
З тих пір Їжак ніколи не виходить з дому вдень. Коли ж стемніє, то вибирається обережно і никає до ранку серед трав.
– Пух, пух, пух... – бубонить собі під ніс. Усе шукає загублені панчішки, щоб переплести їх на модного светра.
А Індик дуже розсердився. Сердиться ще й досі. Якщо не вірите, то вийдіть надвір і покажіть йому щось червоне. Він відразу згадає свою пухнасту пряжу і побачите, як надметься!
