Доза...
...а чи є насправді безвихідь?
Я вирішила. Думка прийшла спонтанно – я вколю Тобі незначну дозу заквітлого яблунями травня. І не якого-небудь травня, а саме, кілька днів із саду яблуневого батька, що пахне вже першими медами, і розстеляється цвітом життя скрізь. Скрізь, де сягають Твої очі. Ти вмиваєшся спросоння чистою божою росою і делікатно на босоніж крокуєш у глиб ще не скошених татом трав…Ти відчуваєш, як повняться груди новим потоком життєвої енергії – торкаєшся кремезного горіха, обіймаєшся з ним, лягаєш долілиць і вбираєш всі аромати землі… І Ти пробачаєш себе, усіх довкола, просячи прощення навзаєм.
Так-так, саме зараз, посеред листопадевого соплявого мороку, коли ранки перечовгуються плавно в вечори, коли навіть ранкова кава позіхає парним молоком передсонним, а години плентаються з сумом в ніч. Проведу таку собі вакцинацію депресії. Ти лише не лякайся – поки не виробляться імунітетом антитіла до неї, побічних ефектів буде небагато. Перелічую: стан млосності, невагомої розсіяності, втрата відчуття часу, одурманення, як у перші миті закоханості, і обов’язково, майової. Це буде якраз той момент у Твоєму житті, коли Ти захочеш, аби ці каверзні побічні ефекти були нескінченними. Ти не зважай, що науковці твердять, наче люди б давно вимерли, якби стан закоханості був нескінченними, а хімічні процеси любові виїли б нас ізсередини. Все це – наукові балачки. Сьогодні фармацевтика на хорошому рахунку, якщо вже подейкують, що війни у майбутньому якщо і будуть світового масштабу, то якраз саме фармацевтичними…
Закохане одурманення – одна із найчудніших, ниючо-болючих хвороб, в стані якої притуплюються усі решту. Ти тільки живи! Залишився останній етап хіміотерапії…
