...так просто
у сеєтті листопадевого мороку так хочеться ще написати про мудру осінь
Розхристана наскрізь,
Розплела сиві коси...
Навиворіт душа –
вже й прихистку не просить...
туманів сонних сизь,
листів поштових стоси
без адресу "куди",
зазнайсько пише осінь.
Скупі чомусь рядки,
нема в них красномовства
і люди, мов ляльки,
навпомацки голосять:
Чому? Чому на нас?
наслала люту помсту?
А тій - усе байдуж...
і далі пише ...."Осінь"...
Їй встигнути хоча б
кільком сказати "досить" -
світ повен нарікань,
А Ти бери, що просиш!
На мить у вись поглянь –
Політ бажань… Так просто.
