Незнайомка
з рубрики / циклу «Оповідання»
І частина
Розумію хвилю критики, що може накотитися на цей твір, тому відразу кажу – уявіть, що все це відбувається на іншій планеті, у темних просторах космосу. Хіба на нашій можуть бути міліціонери, що працюють на бандитів, нелюди, що нападають на мирних жителів у темних провулках і лікарі, що хочуть більше заробити, чим допомогти....
Отож, на одній з планет далекої Сонячної системи існувала дивна країна. Формою правління начебто була демократія, але, по суті, все контролювали вищі особи, хорошими друзями яких були верхи бандитизму. Ці дві ланки суспільства тісно перепліталися, ще й не останньою складовою була міліція.
У такій незвичайній країні жила дівчина Катруся. Маючи двадцять з лишком літ, уже закінчила театральні курси, але не вступила у відповідне училище по тій простій причині, що не мала грошей на хабар(а вступали в подібні заклади лише так). Катерина колись захоплювалася бойовими мистецтвами, тому пішла працювати в один з дитячих центрів цього напрямку, плекаючи душі мрію колись стати актрисою.
Одного ранку, коли недільне сонце вже піднялося високо над облдержадміністрацією, Катя піднімалася по сходах до подруги. Дійшовши до дверей і згадавши, що Марина кілька днів назад переїхала,(як каже Пані Галина, дівоча пам"ять повільно переходить в старечий склероз) дівчина вже хотіла повертатися назад. Але тут її увагу привернули дивні вигуки з сусідній прочинених дверей. Катя зазирнула туди.
Біля дверей з іншого боку стояли дві великі валізи. Посеред кімнати тихо плакала жінка в чорному. Поряд стояв міліціонер і про щось думав; його напарник націлив на господиню пістолет.
Катруся знала історію цієї жінки з слів подруги, а дещо дізналася потім. Глафіра Іванівна зовсім недавно стала вдовою – її чоловік, чесна і, на диво, багата людина, недавно повернувся з-за кордону, де заробив досить багато грошей. Половину привіз дружині(звісно, митниця здерла стільки, що очі на лоб лізли), іншу половину лишив у дочки, що мешкала в тій країні,звідки він приїхав. Але через кілька днів у нього стався напад(в Григорія Петровича було хворе серце), а лікарі більше хотіли заробити, ніж допомогти... Ставши вдовою і ледве прийшовши в себе, Глафіра Іванівна зібрала речі і хотіла вже переїжджати до доньки і зятя. Вже й продала квартиру(зрозуміло, за безцінь – інша планета, все-таки... ) і хотіла йти до таксі, як в дм ввірвалися двоє міліціонерів і під виглядом обшуку вимагали грошей і погрожували бідній жінці.
Катруся довго не думала – зап’ялася хустинкою, блискавично вибила з рук міліціонера пістолет і «відключила» обох, доки вони не встигли опам’ятатися. Жінка спершу розгубилась, але потім, схопивши валізи, побігла по сходах. Катруся допомогла їй донести речі до таксі.
- Хто Ви? – запитала вдова в останній момент. – Міс Зорро, Міс Х?
- Міс У! - весело кинула Катя і раптово зникла у натовпі.
Доки міліціонери опам’ятались, вибили двері та зв’язались з колегами(телефон і рація розбились), Глафіра Іванівна вже зійшла з літака по інший бік кордону. Міліціонери спробували скласти фоторобот «нападниці», але, так як половину лиця дівчини закривала хустка, під цей малюнок підходила половина жінок країни.
Тим не менш, інформація просочилася в ЗМІ. Газети, які були підпорядковані вищим структурам, очорнювали, відповідно до наказу, Міс У, жаліли міліцію. А от підпільні видання, які читали та яким вірили, описали Міс У як визволительку.
Катруся нікому не розповіла про свої пригоди, навіть подрузі, а коли їй розказували про незнайомку, лише усміхалася...
II частина
- Доброго дня, Пані Галино!- привіталася Катя.
- Тобі як завжди, Катрусю? – запитала доброзичливо усміхнена жінка в молочному відділі.
- Так.
Доки продавщиця складала до пакету масо, молоко та кефір, дівчина встигла дізнатися багато чого, що думають про незнайомку у синій хустці.
- Кажуть, добра людина... Влада її ненавидить, щоправда, але це, певне, зворотній показник. В народі серйозно заговорили про безчинства міліції, недоліки...
- Та... Завжди говорять, виступають з протестами, голодують – і що?
- Бо мало виходять на протести. Люди піднімаються масово. Не переживай, незадоволеного населення в нас більше, чим поліцаїв. А ще й ті притихли – конкретно бояться ту незнайому визволительку, дай їй Боже здоров’я...
Катруся знітилася, подякувала, заплатила і пішла додому. Час до роботи іще був, тому й вирішила трохи прогулятися парком.
Проходячи повз кущі, вона раптово почула шурхіт. Двоє молодиків вимагали гроші у якогось хлопця. Дівчина миттєво перекинула в голові багато варіантів: 1. покликати міліцію, але це нічого не дасть, бо своїх вони не судять – ще сама отримає і хлопець той; 2. піти далі – жаль хлопця і не по-людському, зате ціліша буде; 3. покликати на допомогу – але поряд було тільки тільки пара пенсіонерів та малі хлопчаки, що грали в футбол. Раптом Катруся хитро всміхнулася, відігнала думки про ризик, зап’ялася хустинкою й стрибнула в кущі.
При першому погляді і вигляді дівчини бандити все зрозуміли і втекли. А Катруся, не знаючи, що цей хлопець виявився журналістом, зникла.
Через кілька днів, коли згадка про цю подію відшуміла в газетах та новинах, сталася ще одна. Міс У, а чи то Катя, пізно ввечері йшла вулицею. Вона старалася триматися освітлених та людних місць, але її тонкий слух(музична школа, фортепіанне відділення) та цікавий погляд не могли не вловити дивного шуму та руху в одному з темних провулків. Дівчина обережно заглянула туди.
На асфальті лежали двоє чоловіків. Нападників було троє - зваливши з ніг, вони обшукували та били постраждалих. Катя, як завжди, довго не думала(це вже генетично у жіночого роду), зап’ялася хустинкою і відкинула нападників. Один з постраждалих був без свідомості, інший – теж поранений, але не так важко. Катя донесла з іншим чоловіком важкопораненого до бесідки, що була поруч, і вони разом викликали швидку допомогу.
- Хто Ви? – запитав постраждалий.
Катруся обернулася, посміхнулася і... малахітовий вогонь пропалив наскрізь чоловіка...
Він ще не встиг опам’ятатися, а Катя вже зникла.
Постраждалий виявився відомим молодим режисером. Він любив експерименти, ризик у своїй роботі, але був доволі талановитий. Цього вечора він повертався з другом і обговорював проблему, що постала перед театром нещодавно. Група створила нову чудову п’єсу, яка мала б великий успіх; на неї витратили багато сил та час, але раптово головна героїня пішла в декрет і не могла виступати за фізичним станом. Захопившись розмовою, друзі не помітили, як були оточені темними постатями. Важко прийшлось би їм, якби не Катерина.
Дівчина зникла, але малахітовий вогонь засів у серці режисера назавжди.
III частина
Катруся сиділа н лавочці у парку і думала. Тільки-но її звільнили хазяї центру, що поспішно збирали речі і втікали, адже теж були нечисті на руку. А сталося ось що.
Звісно, випадок з режисером не зам’явся просто так. Раптово десь просочилася(до речі, правдива) інформація, що це був замах на Сергія Григорійовича(так звали цього молодого чоловіка), задуманий владою. Не знаю вже, чим він їм не догодив, але цю людину в народі поважпли та любили. Для людей це було останнім поштовхом. Піднялися протести. Хвилі люду валами накочувалися на жорстокі установи. При чому безладдя не було. У справедливості немає хаосу. Є лише своєчасне сум’яття, яке швидко закінчується.
Катруся ще кілька разів з’являлася у образі таємної незнайомки. Вона захопилася, вжилася в образ. Але нині не знала, що робити. Відкриватися не хотіла. Іти за народом? Водночас, невелика травма, отримана після тої вечірньої сутички, давалася взнаки... Саме та подія не йшла у дівчини з голови. Вірніше, не випадок, а постраждалий...
Тим часом поряд сів якийсь чоловік. Повернувшись, вона раптово впізнала режисера і зблідла. Водночас чоловік знову відчув полум’я малахітового погляду.... Сам таких очей не вистачало цьому любителю ризику для п’єси... І для життя...
- Скажіть, а Ви ніколи не хотіли стати актрисою?
*** *** * *** ***
Катерина Василівна відпочивала в своїй гримерці після чергової вдалої прем’єри. Раптом в двері постукали. Жінка відчинила двері опинилась в обіймах коралових троянд. А потім – люблячого чоловіка Сергія.
- Кохана, я написав для тебе нову п’єсу... «Міс У»...
Катруся посміхнулася. Лише вони двоє знали таємницю народної героїні, що була поштовхом для люду.
Вже півроку, як вони побралися. Катруся стала відомою акторкою, адже справді мала талант. Ситуація в країні нормалізувалася, радше, стала кращою. Виступ людей дав бажані результати. Але закохані мало звертали увагу на політичні справи. Театр мав чималий успіх; але нині їх серця займало велике спільне щастя, що виходило за межі їхньої далекої Сонячної системи.
«Як жаль, що це було на іншій планеті...» - подумала Катруся...
