19.04.2012 15:57
-
196 views
    
rating 5 | 7 usr.
 © Володимир Пірнач Одному весняному ранку на БЖ, в день приїзду мого друга з Бундесу присвячено.

Катайся в метро,

сказав мені німець і передав пак портвейну.

Я лишив його без відповіді, вливши у себе пару ковтків.

Чесно кажучи я його майже не слухав,

я знову літав десь під теплими хмарами

у своїх дурнуватих пошуках.

Чому я згадав цю ситуацію? напевно тому,

що він завжди говорив мені правду,

і, у мене просто не лишилось вибору.

Хоча вибір є завжди,

навіть коли здається що вже все - глина,

виявляється що можуть бути варіанти,

ну там пісок, різний, чорнозем.

Гарне слово - чорнозем,

якесь тепле і приємне, і пахне переважно травою.

Тільки не тою травою, ну ви розумієте.

Просто гарний і приємний запах тепла.

Коли тепло, завжди, якось, дуже приємно на душі,

якісь казкові переливи ходять усім тілом,

від того стає радісно, і навіть трава тут ні до чого,

хоч деколи і від неї стає радісно.

От я сидів собі і тішився якимись дрібницями,

бувають такі дні, коли просто класно,

і це не залежить від отриманих грошей чи гарного сексу,

чи гарних грошей від отриманого сексу,

просто тобі класно.

Навіть думаєш, що непогано було б з кимось поділитись

і здавалося б навіть знаєш з ким.

Але ти задумався,

не про щось конкретне, а просто так, про все,

про чорнозем, про теплі хмари.

Отак задумався і тримаєш в руках портвейн не передаючи його далі,

а всі чекають.

І коли тобі доходить,

що ти вже надто довго завис із паком спільного портвейну,

і не п’єш, а просто грієш його у своїх холодних руках,

навіть не так,

ти грієш свої руки цим вранішнім теплим портвейном.

І тобі приходить прозріння,

разом із дружнім стусаном, мовляв,

не відволікайся.

Ти робиш ще кілька ковтків і передаєш портвейн далі.

І вас вже стає більше,

тепер до тебе і теплого неба додався ще портвейн,

вам добре разом, хоч у березні все ще досить холодно.

І ти говориш їм: "Ви знаєте, у мене така справа..."

Що стало? плутаючись у думках запитують хмари і портвейн,

так, що сталось? перепитує чорнозем.

"Ви знаєте, я вам скажу, це все жінка...

Хоча назвати її просто жінкою, це образливо,

тому я не називатиму її взагалі".

І всі завмерли в очікуванні,

і портвейн зупинився під горлом,

і всі німці на горизонтах затримали подих,

бо я говорив про неї.

Її дуже мало у моєму житті, Вона більше схожа на подив,

така сама неочікувана і нова. Щоразу коли вона говорить,

це так ніби господь бавиться з гітарними ритмами.

Коли вона проходить поруч, так обережно,

ніби ангели ходять своїми канатами,

так ніжно, щоб не зачепити

ламкими крилами цих сірих, штукатурених стін.

І мені не треба якогось кохання чи близькості,

мені не треба чути її подих у себе на шиї,

Мені треба щоб вона не припинялась.

Бо Вона має бути, і коли її немає,

це так, ніби інквізитори, щоночі,

читають мені свої добрі, нічні вироки,

і я змушений прокидатися,

бо як можна не прокинутися, коли всю ніч

тобі читають вироки на латині.

Тому я боюсь її втратити,

боюсь позбутися цього відчуття, коли Вона просто є.

Отака от історія, така історія.

Я закінчив говорити, але всі продовжували слухати,

вони хотіли продовження,

але яке, по великому рахунку, тут може бути продовження,

коли ти вже дві години сидиш на холоді

і п’єш все ще теплий портвейн.



Київ, 14,03,2011

Публікації: Володимир Пірнач

Авторські твори, вірші, проза, публіцистика, освіта та інше

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 14.06.2013 11:01  Марина Моренго => © 

я тут тільки декілька днів, тому мені все нове))) 

 14.06.2013 10:31  © ... => Ем Скитаній 

Дякую. 

 14.06.2013 10:31  © ... => Марина Моренго 

Дякую,
приємно, що є люди, які перечитують архіви :) 

 13.06.2013 18:45  Ем Скитаній => © 

дуже гарна оповідь!..особливо "...вона схожа на подив..." - о! я це розумію... 

 13.06.2013 18:36  Марина Моренго => © 

зворушливо. й так по-юнацькі, згадались посиденьки в парку з компанією...... портвейн та любов. дуже в дусі сучасного молодіжного укрліту. хоча більше люблю твори дещо іншої форми подачі, та написано дуже душевно та щиро. 

 20.04.2012 21:16  Олександр Новіков 

класно. відчуття бомба. не в метро не портвейн але ж відчуття 

 20.04.2012 11:36  © ... => Тетяна Белімова 

Так і є, насправді автор цнотлива і беззахисна дитина, яка ховається за щитом алкоголю і нахабності :)
Дяк) 

 19.04.2012 17:21  Тетяна Белімова 

Зворушлива й лірична сповідь, гарна мова закоханого, хоч автор і намагається все "очоловічити", але суті, цнотливої і беззахисної, це не змінює. Бережіть усе прекрасне в своєму житті, воно може загинути від найменшого протягу вічності...

 19.04.2012 16:23  © ... => Тетяна Чорновіл 

Дякую Тетяно. 

 19.04.2012 16:17  Тетяна Чорновіл => © 

Сказати, що сподобалось, нічого не сказати... А слів бракує. Поставлю оцінку і піду... 

 19.04.2012 16:17  © ... => Каранда Галина 

))
Не та, там точно її не було.
Взагалі трава це не моє, просто так вийшло :) 

 19.04.2012 16:05  Каранда Галина => © 

:) а трава точно була не та?