гуси-лебеді
Він сидів над урвищем спостерігаючи за швидкоплинністю течій життя. Вона сиділа у ванній з закривавленими венами, дивлячись у вікно на закохане вечірнє місто. Ви знаєте як хочеться жити в18 років. Щоранку насолоджуватись грайливим сонячним променем, що настирливо хоче вдертися вам під ковдру, щоби пробудити вас від солодкого сну. Вхопити промінь і розфарбувати сумні дні. Пішов дощ, краплини прохолоди збігають по розпашілому тілу, змиваючи бруд буденності, хапаєш за руку і гайда під блискучим сяйвом туди де вітер кумедно бентежить її волосся, туди де ви удвох і нікого більше, окрім кохання. А над вами ясне блакитне небо, а над вами гуси-лебеді… куди ж ви?.. і над вами ніч, ніч оспівана поетами, письменниками - солодка пора кохання, несміливі порухи двох тіней, що кумедно та незграбно зливаються у єдине вічне під місячним сяйвом… і знову легкий вітерець несміливо пестить її волосся… твій погляд в її погляді і… слова зайві… холодні краплі небесної прохолоди і ви удвох наввипередки… а над вами гуси-лебеді… куди ж ви?... – подалі від кохання… і… сумні холодні ночі, нудні паскудні дні - всі як один… і все… ніхто не дивився у вікно… а місто жило, блукали вночі закохані, вловлюючи кожну мить життя… лише сонячний промінь щоранку заглядав у порожнє ліжко… лише невіглас вітер пестив волосся, та не те… зникла неба блакить, важкі сумні хмари окутали дорогу, як ви повернетесь … де ж ви гуси-лебеді…
