Маріонетка у його руках
Коли одного разу його погляд полонить твою душу, коли його слово проникне глибоко у твоє спрагле серце, коли його посмішка викличе шалені емоції світла та збудження, – то стережися, бо саме тоді це станеться. Ти – самостійна, впевнена, горда, незалежна – починаєш бути підвладною тільки йому, вся до останку, до краплі твого єства, так, як може належати жінка чоловікові. І твоя влада над собою, над своїми почуттями, емоціями пропадає, ти вже стаєш не своя, а його. Ти – маріонетка у руках лялькаря, який керує тобою, як у гарно поставленому сценарієві. Цей придуманий фільм подобається, бо це стан сп’яніння, блаженства відданості своєму володарю. Ти граєш цю роль з насолодою і не помічаєш, що тоненькі нитки, що зв’язують тебе з його впевненими руками, згодом перетворюються у товсті мотузки, які обгортають по всьому тілу та не дають рухатися самостійно. Ти пливеш по життю з непереказаними відчуттями насолоди та пристрасті, летиш за його поглядом, ловиш його жести, нетверезі туманні почуття бурлять у тобі і не дають шансу жодній іншій думці право бути почутою. Ти пливеш у просторі безмірної вічності, стаєш бездумно щасливою та зі швидкістю світла втрачаєш почуття реальності. Ти живеш ним, ти живеш для нього, тому що він уже живе у тобі…
Та, певно, зірка, яка падала у нічному небі, не стала вчасно загаданою тобою, і пристрасть до тебе чоловіка-лялькаря поволі вщухає. Він, як дитина, що вже доволі награлася колись бажаною гарною іграшкою, …… і вона згодом стала нецікавою, буденною, неяскравою та десь навіть обтяжливою?!. Тоді він дістає ніж і починає перерізати вени-нитки, що зв’язували ваші світи. Спочатку до серця…., і ти враз стаєш спустошеною та одинокою з глибокою раною у грудях, навіть не відчуваєш болі та не встигаєш усвідомити жаху того, що сталося. У тебе ще жевріє надія, бо тіло ще до нього прив’язане, і ти можеш ходити, щось робити, але все лише за порухом його владної руки. Ти відданими очима дивишся на нього та дарма… Один доторк – і ноги підкошуються, ти падаєш, один блиск леза – і ти лежиш нерухома. Ти навіть не думаєш, бо у думках жив лише він, ти забулась, як це…, як рухати руками, як ходити, бо тобою до цього часу керував лише він. Він, той, кого ти боготворила і на кого молилася довгими ночами, викинув зі свого життя, та навіть не усвідомив, як тобі жити далі, як навчитися по-новому дихати, дивитися на світ, вірити, відчувати…
Хвилі часу згодом змиють та зцілять болючі рани, наповнять твоє тіло життям, вдихнуть у молоде народжене серце повітря, і ти піднімешся з новими мріями, сподіваннями, але запам’ятаєш назавжди – ніколи непотрібно розчинятися у коханому, бо тоді станеш маріонеткою у його …руках.
.gif "{#}")