Сповідь тіні
з рубрики / циклу «МИ - СТРУНИ НА БАНДУРІ ДОЛІ»
Коли світило уквітчає синь,
Над кручами, лісами чи полями,
З’являюсь я – німа й убога Тінь,
І невідступно рухаюсь за вами.
Найменшу волю вашу, як свою
Повинна повторити неодмінно:
Ви йдете – йду, спинилися – стою,
Присіли – нахилилася уклінно.
Маріонетка я в чужих руках,
Такий мій хрест… Та в чім моя провина,
Що по багну життя в дрібних грішках,
Тріщить під вами чесна моя спина?!
За що мене воличите в обман,
У спільники убивств, насилля, зради?
Чому повинна, мов отой баран,
Мовчазно йти на бійню..? Бога ради,
Звільніть мене від порохних окуть,
І дайте жити так, як я бажаю!
Не здичавілу мавпувати лють,
А маяком світить стезю до Раю!
Якщо не можна, то хоча б в зеніт
Злетіти жайворонком над полями,
І привітати піснею весь світ!
…А не безславно плазувать під вами.
