Кидок на десять метрів
гігієнічна байка
Гігієна, безумовно, найважливіша серед медичних наук, та й наук узагалі. Вона переслідує нас усюди: коли ми миємо руки перед їдою, кип’ятимо воду на чай чи робимо генеральне прибирання. Все це є частиною великого гігієнічного вчення про запобігання хворобам та ведення здорового способу життя. Якщо чесно, то гігієністи чи то гігієнологи серйозно займаються вивченням того, який туалетний папір краще підходить для виконання своїх функцій. Думаєте я брешу? О ні! Гігієнологи (чи може – гігійологи, ніяк не збагну, як краще звучить) ще й не таким займаються!
На підвердження своїх думок хочу познайомити вас із видатною людиною – Дужчим Степаном Орестовичем. Незважаючи на простацьке ім’я, цей чоловік був зовсім не простим. Він був дужчим. Не дужим, не сильним, а саме дужчим. Це був той рідкісний випадок, коли прізвище людини відповідає її характеру. Дужчий працював військовим лікарем, а у військових частинах ця посада передбачала контроль за здоров’ям солдатів, і, звичайно, як ви вже здогадалися, наглядання за їхнім гігієнічним станом. За Союзу військові часто змінювали своє місце проживання і Степан Орестович не був винятком. Але Дужчий не просто переїжджав з місця на місце. За його словами, його кидали. Кидали його доволі частенько, і як я зрозумів, мало не щотижня. Через те що наш герой жив як перекотиполе, або правильніше сказати перекидайполе, у нього завжди напоготові була похідна валізка, в якій містилося все необхідне. Всім необхідним Степан Орестович вважав дві пари трусів, дві пари шкарпеток, і найцінніше – шість рулонів туалетного паперу, які дбайливо були загорнуті в водонепроникну тканину. Останній пункт цього коротенького переліку, як виявиться далі, не один раз ставав у пригоді Дужчому.
Під час чергового кидка Степан Орестович опинився у Криму, де був змушений зіткнутися із смертельною небезпекою. Небезпека ця була в тому місці вже давно. Перша згадка про неї сягала ще в ХVI-XVII століття. Саме через цю напасть турки були витіснені із Кримського півострова. Нею було не що інше як надмірний рівень фекалій. Дурниця, подумаєте ви, хіба таке буває? Але Дужчий Степан Орестович не думав, коли зайшов одного разу в казарму і з жахом побачив, що рівень там фекалій зашкалював! В це неймовірно важко повірити, але ціле приміщеня було затоплено рідиною із запахом французьких парфумів, у якій Степан Орестович зразу впізнав фекалії. За шкалу нашому героєві правили його гумові чоботи, тому він зразу зрозумів, що ситуація вийшла з-під контролю. Дедуктивним методом він встановив, що причиною цього всього були двісті солдат, або якщо бути точнішим, те, що на них напало. На них був напав пронос на десять метрів. Що це таке, Дужчий не пояснив, сказавши, що я не достатньо дужчий, щоб це зрозуміти, і взагалі – то державна таємниця. Але що б то не було, воно загрожувало воєнній безпеці всього Криму, тому було прийнято рішення перевезти солдатів через море у якесь затишніше місце. Дорога була далека, туалети на кораблях були скажімо так, не досить герметичні, а враховуючи те, що пронос на десять метрів мав бронебійну потужність, ситуація швидко вийшла з-під контролю і втекла, чи то пак витекла в море. Для профілактики повторення даного інциденту Дужчий приписав содатам медичний преперат, який зараз широко відомий як «носа-носа, таблетки від проноса». Препарат настілький помічний, що про нього навіть пісню склали! На щастя, тепер солдатам нічого не загрожувало, тому Степан Орестович був перекинутий в якусь глушину, де був усіма покинутий і забутий.
Але біда не дрімає. Дужчий був перекинутий в одне маленьке село, де все, здавалось, було спокійно. Але пронос на десять метрів опинився і тут. Причому він був у кожній хаті і навіть худоба злягла від його ударів. Відповідно, рівень фекалій піднімався й піднімався до критичної межі. Попередній метод боротьби, який полягав у масовій евакуації жителів, не підходив. Тому Степан Орестович втершись у довіру до місцевих жителів встановив, що пронос на десять метрів могла накликала одна жіночка, яка дуже любила ворожити. Ворожила вона давно, вміла і порчу наганяти, якщо хтось їй не вгодив… Притиснувши цю пані до стіни Дужчий дізнався, що пронос на десять метрів був викликаний саме нею. Жіночка використала новітній метод ворожбитства, розроблений Спілкою шаманів Бурятії, який полягав у вливані вмісту свого нічного горщика у сусідські колодязі. З гігієною жіночка не дружила, тому деколи в неї бував пронос. Не десятиметровий звичайно, але на два-три метри бувало часто. Попадавши в колодязь пронос набирав сили і переповзав від обійстя до обійстя, сіючи жах і паніку… На щастя, Степан Орестович витрачав свої шість рулонів туалетного паперу ощадливо, тому сконструював з нього надпотужну зброю, яка і врятувала місцевих жителів.
Після цього випадку Дужчим зацікавилось вище керівництво, яке і оформило його на відомий космодром Байконур. Степана Орестовича, було включено до складу команди космічного корабля як штатного гігієніста. Корабель вже мав от-от вилетіти в космос, аж тут з’явилася технічна незручність. У головних пілотів був виявлений метеоризм. Проблема ця на Землі не є серйозною, хоч і може завдати незручностей. Але у в космосі, де і так нема чим дихати, сторонні гази були явно не потрібні. Керівництво космодрому не дуже зважало на все це, мотивуючи тим, що скафандри були надсучасні, мали десять ступенів очистки повітря і газовідвідні трубки, тож можна було пердіти до посиніння. Тим не менше, Степан Орестович відчував якусь загрозу. Чи в нього дійсно була розвинена інтуїція, чи то просто бурчав кишечник, переповнений газами, він і сам не міг сказати. Але ніхто не звернув уваги на його підозри, тому корабель успішно стартував із космодрому. На жаль, побоювання Дужчого справдилися. Не відлетівши й кілометра від поверхні Землі, екіпаж атакувало зло у вигляді проносу на десять метрів. Ситуація була складна, оскільки у відкритому космосі діватись було нікуди. Але і тут Дужчий зумів спрямувати гігієнічні знання в правильне русло. Цим руслом була та сама газовідвідна трубка, яку наш герой зумів модифікувати за допомогою шести рулонів туалетного паперу у додаткове сопло двигуна, таким чином направиши енергію десятиметрового проноса на благо людям. За даний винахід Дужчий Степан Орестович був нагороджений орденом і отримав навіть почесну пенсію!
Дужчий вже давно не при справі: не ті вже роки, щоб кидати себе в уніта…, тобто я хотів сказати вир, повний пригод і небезпек. Тож будьмо чемні, дотримуймося правил гігієни, щоб пронос раптово не відкинув нас кудись на десять метрів!
P.S. Щось мені так живіт скрутило… Тікааайте!!!
10-11 серпня 2012 р.
