Життя починається вдома..
Життя починається вранці.. коли ще всі сплять.. коли навкруги тихо-тихо.. коли місяць змінює сонце і краплі роси ніжно пестять траву.. Життя починається вранці доки в таємничий спокій тиші не ввірвуться сонні постаті шаленого натовпу.. і от воно життя нашого міста.. дзвін трамвая, гул машин та до болі знайомий поспіх людей.. і хто куди.. за сотні тисяч кілометрів.. ні світ ні зоря.. у пошуках кращої долі.. Ну що ж зустрічай їх столице.. прийми і не образь..не зламай надії.. їх щасливих іще не здійсненних мрій.. Таке то життя у людини.. Що ж її за це ображати? Вона ж бо є творцем свого щастя.. Ну подумаєш розписала майбутнє.. вигадала повірила.. таке ж бо з усіма було.. всі ми колись шукали себе у цьому житті.. долали відстані, страждання, вірили, надіялись.. боролись і перемогли!!!
Скільки воно ще так триватиме? Довго ще чекатимуть батьки своїх дітей? Скільки ще спустіє міст і зникне з карти сіл? і чи підуть діти в перший клас до своєї школи? Всі ми прагнемо змін.. змін на краще.. і раптом навіть не помічаємо як самі знаходимося серед того шаленого натовпу і в нестримному поспіху зникаємо серед сірих вагонів.. Бо ж кожний думає заявити про себе хоч там серед мільйонів чужинців, якщо вдома ніхто не чує та не бачить.. але для чого тобі тая слава та успіх.. для чого теє краще життя, якщо кожного ранку рідні місця прокидаються без тебе.. і хоч столиця дала тобі шанс реалізуватися.. заплатила гроші.. дала змогу заробити на хліб.. думками ж ти завжди вдома.. біля рідної хати з найблищими в світі людьми.. і як би добре там не було, а серце завжди долає сотні тисяч кілометрів щоб хоч тільки поглядом обійняти те, без чого життя не можливе..
Кажуть, всюди добре.. добре тільки там де нас немає.. Так життя зараз нелегке.. та хто нам обіцяв що буде легко? Від чого ми тікаємо і куди хочемо втекти? Чому міняємо шило на мило і чому все ж таки віримо.. хоча вірити вже майже нівщо.. Безглуздо тікати.. та що вдієш.. доки мозок бачить щастя в чесному заробітку, а не в сп’янілих очах друзів та шахрайстві інших.. треба йти та щоразу вриватися в таємничий спокій тиші.. міняти «шило на мило».. знайомитись з тими мільйонами незнайомців та щомиті думками поринати туди, де життя починається вранці.. коли ще всі сплять..коли навкруги тихо-тихо.. коли місяць змінює сонце і каплі роси ніжно пестять траву.. там де навіть наосліп знайдеш дорогу до рідної хати.. там де зростають діти та старіють батьки.. Ну таке вже життя у людини.. то що ж їй тепер тікати? Куди? У пошуках долі..та її доля тут.. і нехай граючи на гармошці не заробиш мільйонів.. та ніхто не оцінить тебе краще від рідної землі.. Життя починається вранці.. доки ти спиш.. у мареві мрій і надій.. життя починається не серед сірих вагонів, незнайомих облич та чужих вулиць.. Життя починається вдома!!
