МАРАФОНЦЮ
Праотчий ризик в венах закипів
На вдиху – старт …Біжи! Біжи! Без спину
Спітнілих, впертих сотні-сотні днів –
Вони позаду, попереду – дорога,
Не так вже й мало – 42 км…
Я навіть пішки їх пройти не взмозі,
А Ти біжиш! Біжиш! Спинись???
Куди там? Дух – непереможний
Резерви сил скажено мчать вперед
Я зацілую ті невтомні ноги,
Залиш на пам`ять цінний раритет:) -
Твої кросівки…Як їм, бідним біглось?
Це ж треба стерти наш надійний бренд?!
А ноги? Що їм – бігли собі, бігли
Немов зі сталі мчить Твій силует…
Про що мислиться спортсмену, який без зупину біжить марафонських 42 км… Про що – на 5-му, 10-му, 15-му..30-му… 40-му кілометрі безперервного бігу? Безперервного! Ні хвилини перепочинку – розслабитись не мають права ні ноги, ні розум, ні одна хаотична думка. Так-так – впорядкованість перш за все в думках! Схибити, підвести не може навіть найневинніша емоція «зїсти б кавалок сала»
На слабкість немає часу… Дух тренований – тіло ж звикло! Щоденні виснажливі тренування, спітнілі рідні футболки, стерті підошви до дірок незмінних надійних кросівок, колекціонування стартових номерів кожного забігу, епізодичний перегляд медалей, які допомагають пам”яті рахувати кількість життєвих змагань, марафонів – такі непомітні для пересічної людини дрібні сентименти, у спортсмена - святі і дорогі серцю моменти…
Про що Тобі мислиться, марафонцю, на енному кілометрі дистанції? Здавалося б – є кілька годин часу, коли ноги мчать до фінішу, голові помріяти, позгадувати, попланувати… Усе впереміш. Ти стільки раз переміг себе! Здолав, для мене нездоланне…Долаєш, мільйонам людей непідвладні дистанції...
Ти вкотре, перемігши себе, без вагань, без жодних нарікань, без перепочину, без натяку на втому, мчиш долати життєві щоденні марафони…
