Голос
Самотність. Така собі жорстка, сувора, невблаганна пані. Її ніхто ніколи не кличе, але вона завжди приходить впевнено, несподівано, із надто пихатим своєвільним лицем. Почувається господаркою ситуації, безжально врізується звіриними кігтями прямісінько в серце, обволікає льодяним холодом душу та викликає чорну тягучу тугу, що переплітається з несамовитим смутком.
Так було й того дощового ранку. Вона зайшла без поспіху, чітко відміряючи крок, немовби остаточно доказуючи свою зверхню непереможність та силу. Підсилюючи ефект своєї появи жалісливим скреготом гілочок дерев по вікні, сірими важкими краплями дощу, що не дивлячись на неймовірні зусилля втриматись, невблаганно важко падали вниз, залишаючи нетривкий тоненький слід по собі, вмить зайняла весь простір і так досить невеликої кімнати. Велично, дещо презирливо, влаштувалась у кріслі та з надмірною усмішкою почала спостерігати за своєю жертвою, відшукуючи її слабкі місця.
Дівчина дещо збуджено, хоча більш знервовано, намагалась увернутись від непроханої гості. Відкрила фіранку, запустивши до кімнати освіжаючий подих вулиці. Тихенько наспівуючи, неквапливо з ніжністю почала листочок за листочком вмивати фіалки. Пізніше, м’якою серветкою пройшлась по поверхням меблі, проганяючи ще одного свідка Самотності – пил. Освіжила холодною водою підлогу, надаючи їй таким чином трохи бешкетливого сяючого молодшого вигляду.
А час зупинився, даючи зелене світло Смутку – брату Самотності. Можливо втомлено від боротьби, трохи безсило та безнадійно присіла дівчина на стілець перед яскравим блакитним монітором, який посміхаючись, намагався внести у напівтемряву кімнати хоч штучне, але веселе світло-розраду. Він, тихесенько шумлячи, непомітно старався наступити на п’яти Самотності своїм неголосним, але гомінким мелодичним звуком, що линув з його середини, яскравими змінами фарб на екрані розбавити морок напівтемряви. Майже не роблячи ніяких надмірних зусиль, виводив на екран все сонячніші, теплі слова, здобрюючи їх рясними посмішками «smiles».
Заметушилась на своєму місці Самотність: швидко з її лиця сповзла посмішка надмірна, кістляві руки нервово почали смикати і перебирати чорне вбрання. І тут її подругу, найліпшу вірну супутницю – Тишу, розірвав, розвіяв дзвінкий голосистий дзвінок телефону. Дещо з осторогою, але більш із зацікавленістю, м’який бархатний голос почав розмову з дівчиною. Смуток в очах дівчини поступово, по мірі розмови, звільнив місце Недовірі, яка в свою чергу досить швидко пропустила поперед себе нетерплячу Цікавість.
Неквапливо, крок за кроком, виважуючи кожне слово, полохливе немов метелики, оминаючи круті та небезпечні місцини, плинула розмова. Двоє співрозмовників, небачивши ніколи один одного, з перших кроків відчули настільки тоненьку, ще тоншу за павутиння, але досить міцну ниточку нового взаєморозуміння. Повагом, без поспіху, обоє освоювали невідому незорану ниву спільних тем та інтересів. Та досить швидко, відчуваючи спільність думок, бесіда змінила офіційний тон на веселий іскристий, дещо приправлений крихтою кокетства.
Розправились мимовільно опущені плечі, вся постать дівчини набула невимушеного положення, засяяла ніжністю посмішка, очі весело поблискували. А в голові одночасно швидкими ластівочками, змінюючи і випереджаючи одну одну, снували думки.
Хто він – отой ефемерний, далекий та невідомий? З таким інтригуючим приємним, ласкавим і водночас, ставши за декілька хвилин розмови, таким рідним, близьким голосом. Розмірено, дещо заспокійливо із чоловічою впевненістю і разом з тим з невимушеним гумором, розвінчував напівтемряву кімнати, розганяючи по куткам тіні привидів Самотності, а її саму відтісняючи все ближче до дверей, невідомий співрозмовник.
Що то буде? Як складеться доля обох випадкових спілкувальників, поєднаних ефемерною ниткою телефонного зв’язку. Може їх зустріч буде яскравою феєричною казкою, що переверне для них особисто весь світ і надасть обом крила, щоб поринути у синю блакить, де вони кружлятимуть у невагомому танку посеред м’якості білих хмарин. Але й може бути надто земною, стриманою, більш офіційною, навіть діловою, де зустрілись двоє, щоб оцінити обставини, можливо зробити вигляд обговорення майбутніх суто без емоційних фізичних відносин, котрі рано чи пізно закінчаться, так і не почавшись, сухою статистикою і галочкою, щоб навіки розійтись по різні боки та стерти з пам’яті цей нетривкий малоприємний епізод…
Та на даний момент, коли всі страхи Самотності залишились далеко позаду, дівчині не хотілось думати про нетривке, додумувати та вибудовувати, радше прораховувати можливі комбінації відстроченої, але досить реальної та близької зустрічі.
Мимоволі, розслаблено і ввіряючись всім єством в цей магнетичний чоловічий голос, насамперед хотілось повністю розтанути в ньому, відчути кожною клітиною тіла його силу, міць, зануритись у несвідомість, де є тільки вони двоє та чарівна мелодія дуету їх голосів, відголосок поєднаних сердець.
24.11.2012
