НЕ ВИПАДКОВО...
«Випадковостей нема,
В світі все не просто так.
Може то є долі гра,
Чи якийсь конкретний знак...»
Не випадково я цей твір почав саме із поетичних рядків. Я взагалі не вірю у випадковості тому, що з усім, з чим нам доводиться зустрічатися у житті – не просто так. Свою першу поезію, якщо можна сьогодні її так назвати, я написав ще у своєму ранньому шкільному віці: десь в період між першим і другим класом, практично тоді, коли і навчився писати. На жаль, перший в моєму житті власний вірш не зберігся. Проте, у мене гарна пам’ять і я точно пам’ятаю, що мова йшла про комах-мурах, з якими я порівнював нас - людей, чи дітей (бо ж тоді я був зовсім дитиною). Адже всі ми і справді, наче ті мурахи-трудівниці. Та щоб не відхилятися від теми і не занурюватися у глибоку філософію про те, які ми – люди, я все ж продовжу...
В мене немає улюбленої книжки чи автора, котрі б конкретно змінили моє життя. Спитаєте: «Чому немає?» Я й сам колись запитував себе. Відповідь банальна та все ж однозначна: тому, що кожна з прочитаних мною книжок, так чи інакше, вплинула на мене сьогоднішнього. Я маю на увазі те, що коли я беру до рук будь-який твір, мій мозок, подібно ситу, просіює крізь себе всю почерпнуту інформацію, окремі фрази з якої, висіваючись, накопичуються в моїй голові, і наче ті зернинки істин, згодом визрівають та проростають, даючи уже свої власні плоди – вірші. Саме тому виділяти будь-якого автора чи його твір я не можу. Зрештою це, мабуть, було б не правильно по відношенню до інших. Читаючи, я, мов за соломинки, чіпляюся за фрази, образи, подекуди копаю глибше у міжряддях творів інших авторів, докопуючись до чогось власного. Саме це дало мені змогу нині приєднатися до числа не просто любителів, але й творців Слова. І сьогодні я знетямлений від щастя бути одним із них: дивитися, як вони - через призму поезії; дихати, як вони - киснем, сповненим образами. І все це, скажу я вам, - не випадково. Адже ми починаємо своє світосприйняття ще з утроби матері, не перестаючи його пізнавати до кінця життя.
Із впевненістю можу сказати, що завдяки поезії пізнаю цей світ глибше, оскільки найпростіші речі бачу значно різносторонніше, аніж звичайна пересічна людина. Образне мислення, що постійно розвивається завдяки читанню та глибокому аналізу творчості інших авторів, не тільки збагачує мій внутрішній світ, але й дає змогу виливати на папір вірші. Можливо вони іноді ще не досконалі (як між нами поетами кажуть - « не причесані»), та все ж несуть у собі, не побоюсь цього слова - «багатство», з яким, я певен, кожний автор щедро ділиться зі своїм читачем. І знову ж таки той, хто читає будь-який твір, так само висіює з нього у свою підсвідомість щось для себе, чим саме і збагачує свій внутрішній світ.
Чи раз так бувало і чи мало не з кожним, що коли до рук потрапляла та чи інша книжка, читаючи її, ми бачимо там себе чи якусь частинку, фрагмент зі свого життя, черпаємо цінні поради, мріємо... Та все це не випадкаово! Тому що автори пишуть для того, щоб їх читали. Пишуть так, щоб читач чи буквально, а чи між рядків все ж побачив, уявив у тому чи іншому літературному герої себе; у тій чи іншій описаній обставині – свою, а отже і не випадково доносячи до нього сутність, істину.
Поезія відкрила для мене безмежний сівіт, в якому я навчився виливати свої мрії, переживання, емоції на папір. Світ поезії надзвичайний! Його можна порівняти хіба що з вінком із найрізноманітніших квітів, адже він сповнений барв та ароматів. Головне пам’ятати, що Слово – всесильне! Ним можна ранити, вбити; ним можна розрадити, зцілити... Та якщо Слово припіднесене у, так би мовити, своєрідній поетичній оправі, воно стає привабливим.
Відкривши для себе цей дивовижний світ поезії, я відкрив для себе і самого себе – нового, здатного щось зробити для людей: сказати, передаючи свої думки через заримовані, якби зашифровані, слова. ...Я здобув можливість бути почутим.
Пишучи все це, у моїй голові паралельно звучить питання: «А чи бува не випадково я взявся за написання прозового твору?» У моєму доробку є кілька прозаїчних робіт, проте для мене це все ще залишається дещо новою ланкою, яку рано чи пізно неодмінно досягну. Можливо, мені не вдасться написати ту, хоча б єдину, прозу свого життя, здатну суттєво вплинути на чиюсь долю, все ж я певен, що ті, хто зараз читають все це, відчувають увесь той позитив, те окрилине натхнення, з яким я зараз, майже на одному диханні, щиро ділюся.
Пізнавайте світ глибше! Любіть Слово, бережіть його і пам’ятайте, що все, що трапляється з вами в житті – не випадково.
«...Ми просто люди, ті, хто граємось словами:
У рими пошуках, міняєм їх місцями
Та не кидаємось, - кохаєм до нестями;
Вселяєм образ в них з підтекстом між рядками.»
