Подорож Без Тіла
Частина 1Вирізки з щоденника
«Як описати стан, коли відчуваєш власне тіло у вісні і наяву? Коли піднімаєшся з ліжка, і одразу падаєш на підлогу, через те, що руки і ноги все ще знаходяться на чомусь. Коли дивує якість реальності сну, текуча і непостійна, бо чим дальше відходиш від власного тіла, тим неймовірнішими робляться картини, що тебе оточують. Парадокси мозку? Чи обмеженість уяви?»
Щоденник. Теорія Сну.
Його маленькі очі пильно слідкували за точечкою світла. Вони були переляканими, бо добре розуміли, що то був вогонь. Старий лис частенько зустрічав цю дивну штуку. І життя навчило його однієї великої мудрості: бачиш вогонь — тікай! Але не все так просто. Біля багаття сиділи люди. А значить можна буде чимось поживитись. Голод додавав героїзму, і лис ніяк не міг вирішити: чи то тікати йому, чи зробити невеличку вилазку. В роздумах, він підняв праву лапку, і почухав поранене вухо. А точніше — те що від нього залишилось. Лис і гадки не мав, де зараз шматок його любимого вушка. Про це можна було запитати тільки сторожову собаку із сусіднього села Микуличин, яка була напряму причетна до зникнення вище згаданої частини тіла.
Але сьогодні йому так і не судилось посмакувати чимось смачненьким. Багаття затріскотіло, і з нього вилетіла маленька грань. На щастя, чи то на біду лиса, прямо в те місце, де він ховався. Вся хоробрість одразу зникла, і він стрімголов полетів у чащу лісу.
— Ви чули? — заполошився Іван.
— Білка, напевно. А може і заєць. Все таки дика природа!
— Знаєш, Улькіор, не така вже вона й дика. Ми на туристичному маршруті. Що тут може цікавого бути?
— Може. Ви не відчуваєте? Все міняється!
Всі присутні поглянули на Дагона. Його похмурі очі дивились десь у глиб лісу.
— Я не можу зрозуміти що за зміни, але я їх нутром чую! — продовжив він. — Там, де живемо ми, все аж іскриться від напруження. Електроприлади, магнітні поля, телефонні вишки. Простір тремтить і вібрує. А тут все по іншому. Нема напруження… Тиха, спокійна ріка.
І справді, хоч вони і були жителями Прикарпаття, вигляд горів, які височіли над їхніми головами, справляв незабутнє враження.
— Шкода, тільки, що так пізно з дому виїхали. — першим з оціпеніння вийшов Маріс. — А могли вже на полонині ночувати…
— Нічого. Нам нема куди спішити. Завтра піднімемось на галявину. Там підшукаємо місце для табору. А звідти на Хомяк і Синяк. — перехопив ініціативу Вітас. — Ідемо вже спати. Завтра важкий день. Треба відпочити!
З цими словами він піднявся на ноги і закрокував у бік найближчих кущів. За декілька хвилин біля вогнища залишилась тільки одна фігура. Переконавшись, що всі вже розійшлись по палатках, Дагон дістав з кишені невеликого блокнота. Перегорнувши декілька сторінок, він почав писати:
«Щоденник. 11 липня, 2012.
Як я і думав, гірська місцевість мене здивувала. І справа не в красі краєвидів, а в обстановці. Щось дивне літає навколо нас. Тепер, сидячи біля вогнища, я починаю розуміти, звідки появилось стільки легенд і історій. Можливо, в такому місці, мені буде простіше проводити експерименти. Після першого дальнього польоту пройшло багато часу. Хоча страх залишився таким же сильним. І це хороша нагода отримати нові відчуття і нові знання, чого мені не може дати місто.»
Дописавши, Дагон поклав блокнота в кишеню і підвівся. Він поглянув у бік стежки, яка звиваючись між камінням, заповзала кудись в дрімучий ліс. Вуха ловили легеньке шепотіння якоїсь невеличкої річечки, що проклала собі дорогу десь зліва. Холодне нічне повітря здавалось йому в той момент таким солодким. Дагон повернувся і пішов у свою палатку. Втома від важкого дня не залишила йому часу для довгих роздумів. Прикривши очі, він одразу провалився у міцний сон.
Вирізки з щоденника
«Циклічність. Це наслідок прагнення? Тобі щось не вдається, і ти починаєш повторювати потрібні дії знову і знову. Циклічний сон. Ти встаєш, і перше, що відчуваєш — це пересохле горло. Ідеш до крана випити води. Але зненацька все в голові починає кружляти. Хочеш зробити ковток повітря. Не виходить. Пропадає свідомість. Ти встаєш, і перше, що відчуваєш — це пересохле горло. Ідеш до крана випити води. Але зненацька все в голові починає кружляти. Хочеш зробити ковток повітря. Не виходить. Ти встаєш, і перше, що відчуваєш — це пересохле горло. Ідеш до крана випити води. І тут розумієш — це вже не перший раз! Але, тоді який? Ти тільки почав рахувати? Чи забув, скільки разів проходив цей стан? Зачатки вічності.»
Щоденник. Теорія Сну.
Дагон піднявся над табором. Ніч тільки починалась, і від захоплення у нього затрепетало серце(можливо, десь у його тілі). Задоволено усміхнувшись, він залетів у ліс. Там було темно. А точніше було б, якщо б він дивився очима, але його очі залишились у наметі, так що проблема якось і вирішилась. Зненацька перед ним затріщали кущі і з них чкурнуло щось велике і чорне. Відбігши декілька метрів від нього, воно почало дико реготати.
«Що за…?» — неспокійно подумав Дагон, одразу згадавши всі страхи його першого польоту. «Не відволікатись. Потрібно знайти якусь тварину!»
А тим часом «якась тварина», а точніше один старий лис, завзято тікав від несподіваного шуму, створюючи при цьому ще більше звуків. Дагон помітив його і ринувся навздогін. Він не знав, як правильно зробити потрібну операцію, тож спираючись на інстинкти, просто вліз у голову. Ефект був феєричним! Мозок зірвався від неймовірної кількості запахів і звуків! Дагон зробив декілька повільних кроків, а тоді розвернувся і швиденько побіг у свій табір, щоб залишити для себе докази. Пересуватись було досить важко, враховуючи, що він привик ходити на двох ногах, а не на чотирьох лапах. Декілька хвилин неймовірного шуму та величезна кількість поломлених віточок, і от він вже стояв біля власного намету. Лис втягнув носом повітря, і разом з ним запах сосиски, яку залишив собі на ранок Іван. І тільки Дагон до неї підійшов, як ззаду хтось заговорив:
— Не чіпай чужого, лисику! Залиш їжу діточкам! Не можна діточок обкрадати, лисику! Не можна, не можна! Діточки хороші! Гнати нам потрібно їх, лисику! Гнати, гнати! Завтра поганий день. Поганий, поганий! Хай дітки додому йдуть! Геть, геть!
Дагон не міг повірити своїм лисячим очам. Перед ним стояв якийсь старий бородатий дід, в довгому і колись білому плащі. Дома він одразу б сказав, що це алкоголік чи бродяга. Але було в цій ситуації і в цій постаті щось дивне. От тільки він не міг зрозуміти що саме.
