Ниточка
Починаючи свою невеличку оповідь зразу ж попереджу про деякі факти, які допоможуть швидше мене зрозуміти. Так от: за життєвим ритмом я жайвір, а ще - дуже акуратний. Люблю, щоб завжди все лежало на місцях, килими блищали ранковою свіжістю, а про пил – ні! – про це і не нагадуйте..
Якось одного дня дружина попрохала мене допомогти їй у пошуку опису в’язання кофтинки, про яку вона мріяла вже давно, але не доходили руки… Ну що ж, знайшли ми все, що потрібно і – о диво! – коли процесор почав дихати спекою, яка буває тільки на день Петра і Павла, потрібний опис ліг на папір і м’яко вийшов з друкарського пристрою…
Почалися творчі пошуки: номер гачка, щоб плести, підбір і поєднання кольорів…
- Як тобі, оцей колір підходить?
- Не проти, - відповідаю, не дивлячись.
- А як оці два кольори, будуть вони гармонувати у поєднанні?
- Обов’язково, - промовляю, читаючи свіжу газету.
- Дякую, ти мені завжди так допомагаєш, я теж думала, що ці два матимуть чудовий вигляд у плетиві…
«Та, яка там допомога?! Доведено ж наукою, що чоловік може вислуховувати жінку тільки двадцять секунд без перерви уважно! А вона вже більше години! Газет, чи що, не читає?! Видалив Бог ребро у чоловіка, щоб виготовити отаке! Та, мабуть, і правильну зробив операцію: чужорідний предмет то був в Адама…»
І так захопила її ця робота. Покладе на стіл їсти, а сама біжить до віконця. Сяде і плете, плете – виплітає, то сміється, а то розпускає і плаче з розпачу: щось там не ладиться…
Нарешті все пішло так, як треба. Виправилася постава, полегшав крок і усмішка, яку Си́кстинська Мадо́нна позичила у моєї дружини, таємниче попливла по обличчю…
Той день (як і всі триста шістдесят п’ять перед ним у році) був дуже напруженим.. Робив я щось значне, хоча на ньому, мабуть, не буду зосереджувати увагу. Втомився і, як справжній жайвір, під вечір вже не міг підняти й руки. Приплентався до ліжка, не дивлячись, зіжмакав покривало і акуратно поклав на стілець...
Ночі наче й не було, прокинувшись, помітив, що життєвий ритм збився: надворі яскраво світило сонце, ніжне проміння наповнювало кімнату. Дружини не було. Десь далеко в кухні чутно було гудіння пилососа…
Розбурхавшись від сну, почав застилати ліжко, поправив простирадло, пішов за покривалом. Воно лежало зіжмаканою, непривітною купою на місці. Кинув на ліжко – непорядок: вигляд непривабливий, треба буде випрасувати. А це що?? Збоку звисала якась ниточка. Треба викинути її в сміття. Псує весь вигляд, настрій зразу ж став ніякий. Хто б міг подумати, що ранок може затьмарити одна казна-яка там ниточка. Викинути, негайно, не чекаючи ні секунди!
З зусиллям потягнув, піддалася вона напрочуд легко, живим сріблом прослизнула між пальці, граючись ними… та що ж таке?!!! Їй кінця й краю немає!!! Скільки ж можна з тобою гратися??? Рухи стали рвучкими, влилося якесь шаленство: така маленька ниточка не дає навести порядок, який зранку повинен дати старт всьому подальшому дню… жар розлився по всьому тілу, руки вертілися, як білка в колесі… ниточка ж струменіла і падала на підлогу пухнастою різнобарвною купою… Все!!! Не можу більше!! Треба поглянути звідки вона витягається, яка причина цієї обурливої нескінченності… Відкидаю край… і з подивом споглядаю невеличкий,тендітний комірець…кофтини…
Буря пронеслась в голові, блискавки роздирали мозок. Уява винесла назовні. Побачив здоровенного телепня, який безупинно тягне тоненьку ниточку. Смішно!!! Щось клацнуло всередині… вибух гучного реготу вирвався назовні. Такого не було ніколи! Сміх не давав дихати. Хотілося качатися по підлозі. Оце втнув! Півгодини тягнув якусь ниточку! Сміх гомеричний…
Сміюся до цих пір. Вже сковує живіт…. І чогось хочеться плакати…
.gif "{#}")