Рядки неписаного щоденника
Бувальщина
– Доброго ранку, Степанівно! На сонечку вийшли погрітися? – привітна молодиця зацікавлено зупинилася біля старої, що насолоджувалась пригожою весняною дниною на лавці біля під’їзду,
– На бАтьківщину не збираєтесь, свій край провідати?
– Ні, Валюшко, цього року, мабуть, не поїду. Старію… Важко стало добиратися. Більше двадцяти ж літ минуло з того страшного дня… – хитала головою старенька,
– Як згадаю…. Плакати хочеться! Скільки люди мук прийняли тоді! Та що там люди! А тварини як пропадали безневинно! Та ти сядь, Валю, розкажу тобі про евакуацію…
Нам казали тоді, що вивозять на три дні всього. Щоб не брали речей! В такому поспіху збиралися. Пригадую, в невелику дорожню сумку кидала, що під руку попаде. А хвилювалися з старим – страх! Хоч не такі й старі тоді були. Шістдесяти не було ще!
Дорогу не пам’ятаю. До сих пір тільки в вухах дзвенить сирена машини автоінспекції попереду валки автобусів… Десь на півдорозі раптом кинулась:
– Миколо, а ми, часом, Мурку в хаті не лишили?
– Якщо й лишили, то за три дні не здохне… – махнув рукою чоловік, Царство йому Небесне.
Та не так вийшло, як думалося….
_
1 травня 1986 року
Прокинулась від дивної тиші. Повела вухом…Не чути кроків ні Хазяйки, ні Хазяїна… У ніс вдарив колючий запах Біди! Вийшла з улюбленого куточка за комодом… Розкидані речі… В мисці є їжа, та щось відволікає… Няв!!! Ця страшна тиша… З переляку захотілось пити. Пила довго.
2 травня 1986 року
Ніч! Я все ще сама! Шкрябала в Двері – не відкрились… З підвіконня видно двір. Пробіг якийсь Пес… Няв! Няв! Няв!!! Він мене не чує… З’їла корм, випила воду… Завтра прийдуть… насиплють… наллють! Запах Біди – розлився від носа по всьому тілу…
3 травня 1986 року
Люди!!! Няв!!! Де ви? Допила залишки води. Миска пахне кормом. У вікно заглядає Місяць. Нявчала до нього – не обзивався…
4 травня 1986 року
Шукала Хазяйку по всій квартирі. Нема ніде. Виявила повну ванну води. Довго пила. Ледь не посковзнулась в ненависну мокроту. Стемніло. Здається, за комодом щось є. Мабуть, це та смердюча Біда!!! Лягла спати на столі!!!! Може хтось прийде лаяти!
5 травня 1986 року
Ніч. Нявкала, але не до Місяця. Його не видно за хмарами! У дворі бігають Коти! Няв!!! Щасливі!
6 травня 1986 року
Півдня шкрябала в Двері… Які ж вони нестерпні! Дуже хочеться їсти. Який це я раз лизала пусту миску? Не вмію рахувати…
7 травня 1986 року
Шукала Хазяйку скрізь, навіть на кухонних полицях. Звалила банку з борошном. Їстівне. Правда, заклеює рот. Треба багато пити… Місяць сховався. Нявчала!!! Не виглянув. Комода – боюсь. Сплю на столі.
8 травня 1986 року
Двері не піддаються! Місяць – ховається! Хазяйнів – нема! Борошна є трохи. Нявчати довго немає сил. Треба більше спати.
9 травня 1986 року
Хочу їсти. Нявчу…
10 травня 1986 року
Ніч. Дуже темно, бо надворі йде дощ. Намагалася лизати краплі, але вони з другого боку скла…
11 травня 1986 року
День. У дворі сонячно. Бігають Коти… Літають Голуби. Людей чомусь не видно… У сні не так хочеться їсти…
Ніч… Щось зашурхотіло!!! Пролетіла Міль!!! Не впіймала! Спати…
12 травня 1986 року
Нявчала… Спала… Шкрябала… Шукала Хазяйку… Їсти…
13 травня 1986 року
Цілу ніч ловила Міль. Важко. Одну впіймала. Смачна… Як же хочеться їсти!
14 травня 1986 року
Полювати на Міль краще при Місяці, допомагаючи сяйвом очей. Вибилась із сил. Зате впіймала аж три!!! Не наїлася…
15 травня 1986 року
Чому Міль така маленька… І така летюча… Цікаво, скільки треба з’їсти, щоб наїстися? Місяць не сказав…
16 травня 1986 року
До запаху Біди додався ще якийсь… Особливо тхне вночі! Раптом зашкребло за комодом! Миша!!! Чи ні?!
17 травня 1986 року
Цілий день сиділа біля шкрябання. І спала там. Вночі ловила Міль сама. Місяць не допомагав.
18 травня 1986 року
Коли йдеш до ванни попити, на півдороги чомусь починають заплітатися ноги… Тому треба лягати відпочивати…
19 травня 1986 року
У мисці повно смачнючого корму!!!! Не можу наїстися!... Мур… Мур…
Няв! Це тільки сон! За вікном – Місяць. Сміється… Цієї ночі Міль чомусь не літала…
20 травня 1986 року
Миша шкребе і шкребе! Як тільки висуне свою морду – хапну лапою і з’їм! Це тобі не малесенька Міль, Місяцю! І в неї немає крил! Повна паща слини…
21 травня 1986 року
Міль прилітала, та я не мала сили її зловити… Шкрябала трохи в Двері… Нявкала. Тільки тихенько… Місяць все одно не чує.
22 травня 1986 року
Коли лежиш біля шкрябання, нявчати не можна. Злякається Миша!
23 травня 1986 року
Нарешті!!! Сталося!!! Миша прогризла дірку! Яка ж я незграбна! Стрибнула невчасно! Налякала… Їжа шмигнула назад в дірку… Няв! Няв! Няв…
24 травня 1986 року
Миші більше немає… Міль впіймала тільки одну. Тому що вона летюча. А я ні. Няв…
25 травня 1986 року
Міль вилітає з пакету крупів!!! Не треба було крупів ковтати. Страшенно ріже в животі. Нявчання – не допомагає…
26 травня 1986 року
Крупи закінчилися… А з ними закінчилась і Міль. Мабуть, треба було трохи лишити.
27 травня 1986 року
Ніч. Надворі йде дощ. Що мені з того. Моя вода – в ванні. Важко хлебтати. Щось здавлює горло…
28 травня 1986 року
Насилу вискочила на ванну. Посковзнулась і впала в воду. Не глибоко… Насилу напилася. Назад вилазити ще важче…
29 травня 1986 року
Няв… Няв… Няв…
30 травня 1986 року
Що це за звуки?!! Двері! Відчиняються!!! Де ж узяти сили звестися? Хазяйка! Хазяїн!!! А я на столі!!! Ой, що мені буде!!! Чому це завертілось усе перед очима? Няв… Н…
– Отака то історія, Валюшко! Через три дні не повернулися ми додому, не повернулися й через три тижні!!! Чув мій старий, що дороги перекрито, кордони… Не пускають людей, що рвуться до своїх осель. Чи взяти що, чи просто довідатись… Кажуть, щоб речей з радіацією не нанесли в «чисте» місце!
Через місяць ми таки вирішили крадькома пробратися! Доїхали автобусом, поки можна було, а далі – лісом, лісом… Ми ж там кожне деревце знаємо…
Відкриваю двері ключем, серце стислось… Так шкода свого рідного куточка стало! І себе… Мурку ж ми й не надіялись живою застати!
Заходимо в кімнату, а вона на столі! Жива!!! Тільки побачила нас, підвелась і зразу впала. Микола мій казав, що то вона знепритомніла… Від несподіванки, чи з радості! Хтозна!
Не плач, Валю! У нашої Мурки щасливий кінець. Відволодали ми її. Забрали в нову оселю в сумці!
– Але бачу, що я забалакала тебе. Та й самій пора відпочивати. Мурко! Киць-киць! Де ти! Ходімо додому, молочка тобі наллю…
– Та ні, Валю, це не та Мурка, звісно, а її онука! – засміялася стара і подибала до дверей під’їзду. Сіренька кицька побігла поперед неї.
А надворі буяла цвітом весна 26 квітня, так як і більше двадцяти років тому в день злощасного Чорнобильського вибуху.
