Думки старого годинника
з рубрики / циклу «ПРОЗА»
Не пам’ятаю, хто перший вигадав мені таке легковажне прізвисько – Ходики. Так, я ходжу, ходив і ходитиму. На те я й годинник. Ще коли вас і на світі не було, я все міряв і міряв безкінечний час, зупиняючись лише на мить підтягування гирі:
–Так-так, тик-так...
Трохи вицвіла і потемніла з часом така яскрава колись картинка на моєму циферблаті. Але зупиніться на хвильку, придивіться уважніше і ви побачите, що й зараз, як багато років тому, стрибають на товстому стовбурі ведмедики, а високі сосни схилили над ними свої крони і шумлять зеленими вітами віковічну пісню:
–Так-так, тик-так...
Ще й досі згадую свого колишнього господаря, що був мені майже однолітком. Він шанував мене, а я його. Ішли ми з ним разом, відлічуючи день за днем роки життя. Бо йти треба. Зупинятися не можна. Тільки господар, мабуть, того не знав. Він зупинився і залишився в минулому часі. А я пішов далі, відміряючи секунди своїм серцем - маятником:
–Так-так, тик-так...
На місце минулого завжди приходить щось інше. Чи краще, чи гірше – не мені судити. Ось і з’явився новий господар. Він часто підходить до мене, здивовано оглядає стрілки, маятник, гирі... Наче зроду годинника не бачив. А може він милується моїми ведмедиками в соснах? Не знаю, що й думати. Та й думати мені не годиться. Годинник повинен рахувати час:
–Так-так, тик-так...
Новий господар накупив ще багато різних годинників. Навіщо таке марнотратство? Один у нього на руці. Нічого не скажу, може й зручно, тільки малесеньке таке, що й стрілок не видно. Ще й час від часу дурнувато кукурікає. Всі з нього потішаються. Тьфу!.. А той що на кухні! Бачили б ви його. Червоний, як варений рак, а циферблат у вигляді чайника. Хіба можна вибачити таку легковажність? У спальні ще один екземпляр: навіть без стрілок, а час у віконечку світиться. Чув я, що ні в одного з них немає маятника, а замість серця – якийсь кришталик. Кому вони такі потрібні? Жоден не може зрівнятися зі мною. Я найкращий! Я вічний!
–Так-так, тик-так...
Та господар думав по-іншому. Він прикупив ще одного годинника. Тепер уже замість мене. Я ішов у кімнаті, коли його розпаковували та вичитували інструкцію. Нічого особливого. Безсердечний, як і всі зараз. На циферблаті ніяких картинок, не те що в мене. Мабуть ще й попався бракований, бо замість цифер намальовані рисочки. Як же він буде показувати час? Який жах! Який невіглас! Тільки й того, що вміє ”бамкати“. Чи може хтось господарю втокмачити, що я набагато корисніший?
–Так-так, тик-так...
Тепер я живу на дачі. Зимою за сумісництвом працюю сторожем. А що сторож робить? Звісно, спить. Дрімаю й я. Чекаю літа, коли на дачі завирує життя. Тоді тут по-справжньому весело. Якось консервували помідори. Треба було дуже уважно слідкувати за часом, щоб вони не переварилися. Я був головним. А сьогодні у нас гості. Самі розумієте: рибалка, юшка, шашлики, сміх... Я, звичайно, міряю час і витрати. Господар говорить, що хороша штука – життя. Не можу з ним не погодитися:
–Так-так, тик-так...
