Вокзал. Л.
так часом буває
В темному мороці ночі, язики багаття химерно танцювали і норовили укусити її за пальці. Вона гріла руки. Місто давно спало. На Лисій було якось незвично тихо. І куди тільки поділись юні мракобєснікі, що опісля заходу сонця паломничали тут? Стало якось зимно, підсунулась ближче. Тріснула зверху гілляка,здригнулась , потім відлягло – білка вовтузилась з чимось їстівним. Згадала що сама голодна. Усміхнулась. Треба ж бо пожитки свої роздивитись, наспіх закинуті в наплічник. Просунула руку під одяг, намацуючи дно,витягує невелику бляшану коробочку, потрясла,знов нервово усміхається. Достатньо, щоб забити, достатньо щоб з`їбатися кудись подалі.
Збиралось наче на дощ. Доведеться знайти собі притулок в потерні, благо вона має бути поруч. Пам`ять і на цей раз не зрадила. Вогко. Наплічник під бока, цеглину під голову, так і до світанку недалеко.. Прокинулась від шуму електрички. Довго не могла збагнути, що вона тут робить.
Галасливий, смердючий київський залізничний вокзал. Сасіска в лаваше. Квартіра пасутачна.
Онде каліка в голубому береті притис рукою струни гітари. Жалібно так. Яка та гітарна доля,мандрівниця зашарпана. До потягу майже 40 хвилин. З динаміків на вулиці бахнуло Прощание Славянки. Якось химерно було це слухати. Сіла на східці біла Мак Дональдсу. Відчула як чиїсь руки лягли на плечі. Знав же, що тут знайде її. Навігатор, хрєнов. Можеш не пояснювати. Або з нами, або проти нас. Морозиво на останок. Хрещатик. Символічно?
Шарпнувся поїзд, рушив з місця. Дивилася у вікно,рахувала в голос зупинки. Наче не вірила своєму щастю. Спитав, що ж буде далі. Дурний. А далі ж світле майбутнє,чи не сам про нього захлинаючись від збудження говорив J За старою звичкою никає сахарок від Укрзалізниці в карман, п’є несолодкий чай. Дай же нам, Господи, життя солодке. Так і поснули.
10.06.2013 23:24 