Контактери

    Контактери… Дехто, почувши це слово, зразу згадає надзвичайно відомого та надзвичайно лисого телеведучого Дмитра Гордона, який колись прославився тим, що мав певні контакти (чи не статеві, часом) з інопланетянами. Але сьогодні залишмо пана Гордона в спокої, та не будемо йому заважати контактувати з позаземним розумом. Сьогодні піде мова про великий російський винахід (ні, не про горілку) – соціальну мережу «Вконтакті».

     Справа в тому, що популярність цього сайту росте зі швидкістю, яка перевищує першу космічну і скоро почне перевищувати швидкість росту бур’яну на моєму городі! Соціальна мережа настільки розвинулась, що там з’явилися навіть свої соціальні елементи – контактери. Контактерами я вирішив назвати відданих любителів цього сайту та провести їхню певну класифікацію. Тю, та скільки можна, - скажете ви, тема шкідливості «контактів» вже затерта до дірок в трусах, хто про це тільки не писав. Може й так, але я купив собі нові труси, тому вирішив скласти свою власну, можливо не досить точну і обширну, але безумовно влучну класифікацію жителів «Контакту»

   Отже, перша група контактерів розвинулась ще на зорі контактерської цивілізації. До них відносяться такі собі аватари. Ні, це не синьошкірі триметрові істоти, які вміють хвацько підключатися своїм волоссям до хвоста різних дракончиків. Ці аватари майже звичайні люди. Просто вони люблять хизуватися своїми аватарками – фотографіями їхніх сторінок. Фотографуватися даний вид контактерів дуууже любить. Люблять вони фоткатись біля стола, біля вікна, біля якогось нещасного засохлого дерева (ну й що, що страшно виглядає, то ж релікт!), біля змордованого та потертого килима… Одним словом, в даному випадку важлива не якісь, а кількість. Деякі спритниці люблять викласти «вконтакт» цілу надзвичайно екстремальну фотосесію, яка відбувалась… прямо в туалеті! Ну, я розумію, приперло дівчину, пронос - то не прогноз, всяке буває… Але, видно, туалет має якусь вищу незбагненну культурну цінність, яку використовують ці контактерки, щоб створювати неперевершені шедерври фотографії.

     Підвидом контактерів є лайкери, або ж сердечники. До них також відносяться переважно дівчата, хоч і трапляються серед хлопці, переважно із невизначеним типом сексуальної орієнтації. Лайкери також люблять пофоткатись. Але ще більше вони люблять, коли хтось поставить «лайк», тобто сердечко під їхнім фотошедевром. Сердечники теж люблять туалети та протерті довоєнні килими. Але ще більше вони люблть самих себе. Тому центральною темою фото цих милих дівчат є їхні груди. Ну і що тут такого, скажете ви. Якщо природа обдарувала, то чого б і не похвалитися? Воно то так, але вся справа в тому що лайкерки використовують на цих фото дуже оригінальний 3D-ефект, який полягає в надмірному стискуванні грудей руками одна до одної. Ефект настільки оригінальний, що навіть сам Стівен Спілберг до такого б не додумався! Ті ж дівчата, які не мають грошей на дорожезні комп’ютерні спецефекти (чи просто мають дуже мужні чоловічі груди), демонструють на фото свою нескромно велику п’яту точку, яка знята під різноманітними ракурсами.

     Наступна велика група контактерів, я б сказав навіть, підрозділ, - статусники, або ж статусні люди. Ці дуже цікаві особи люблять часто змінювати статус на своїй сторінці. А так як статус статусу не товариш, то тут я виділив декілька підвидів. Найвідомішим і найбільш пафосним видом є ванільки. Це гарні дівчатка, часто неповнолітні, які дуже люблять каву з ваніллю. І п’ють вони її, сидячи на пафосному підконні, затягуючись при цьому дуже пафосною сигаретою і пафосно роздумують про не менш пафосні метафізичні концепції людського буття, які зводяться до мрій про пафосного принца на пафосн…, я хотів сказати білому коні (Виявляється, коні не бувають пафосними. Це тому, що вони не люблять ваніль).

    Та одним пафосом та ваніллю ситий не будеш, та й білого коня чимось годувати треба. Тому дуже часто ванільки еволюціонують і перетворюються в пофігісток. Пофігістки – це надзвичайно цікаві люди. Надзвичайні тим, що вони, увага, тр…хають нормальність! Як вони це роблять, не в змозі дослідити навіть британські вчені. Але факт залишається фактом, оскільки кожен допис на сторінці таких представниць жіночої статі має грізний заголовок: «Тр…хни нормальність». Це звучить настільки заманливо, що мені й самому захотілось познайомитись із тою нормальністю.

     Але, як казали в старовину, кожній тварі по парі. І от до пари ванількам та пофігісткам підійдуть сильні хлопці. Вся їхня сила полягає в девізі, який вони пропагують на своїй сторінці: «Порву за тата, уб’ю за брата, застрелю за дівчину». Зразу видно, що сильні хлопці є далекими родичами Чака Норіса і з ними краще не жартувати. Також ці реальні пацани люблять дивитися сильний серіал «Бригада», слухають сильний шансон та дуже люблять фотографуватися із такими ж сильними пацанами на фоні сильного мерседеса чи «бехи». Особливістю такого фото є підпис із тим самим грізним гаслом у стилі «брат за брата, син за тата, кішка за жучку, мишка за кішку…» Одним словом, життя сильних хлопців чимось схоже на казку про Сильну Ріпку.

     Наступним різновидом статусників є успішні люди. Основним їхнім девізом є фраза по типу «якщо тобі плюють в спину, обернись і плюнь тим людям в лице!». Очевидно, що успішні люди мають добре розвинені слинні залози, бо щоб заплювати обличчя своїх недоброзичливців (а в успішних людей їх чимало), треба мати великі запаси чудодійної рідини під назвою слина. Шкода, що в нашій країні на донорство можна здавати тільки кров, а то б успішні люди заробили купу бабла! Контактери цього виду полюбляють читати успішні книги, написані безумовно такими ж успішними авторами, де йде мова про всі можливі і немлжливі шляхи досягнення успіху. Також успішні люди полюбляють фільми про успіх, де різні прості люди зазнають кривди від своїх недоброзичливців, але зібравшись з силами (і напруживши слинні залози), вони досягають перемоги і стають успішними людьми. От тільки дивно: через слину передається багато небезпечних інфекцій, а успішними стають тільки одиниці. Напевно, успіх не такий заразний.

      Останніми я б хотів виділити велику і незалежну групу геймерів. Здавалося б, геймер собі та й геймер, грає в ігри, нікого не чіпає… Але на сайті «Вконтакті» ігри не прості, а золоті – майже як у казці про Курочку Рябу. Курей я згадав невипадково – найпопулярнішою грою, в яку грають контактери, є «Весела ферма». На цій веселій фермі треба вирощувати картоплю, буряки, помідори, розводити всяку худобу… А чого ж вона весела, та ферма, спитаєте ви. Та тому, що за вирощену продукцію ви отримаєте п’ять тисяч… очок. Або десять тисяч. То вже які в кого помідори та картопелька виросли. Очко - валюта не дуже певна, але все ж міцніша за гривню. Тому на «веселій фермі» працює дуже багато контактерів. Шкода, що розробники соціальної мережі не придумали гру «Сумний колгосп», де за наказом успішних людей та під наглядом сильних хлопців на полях гнуть спину нещасні, але дуже пафосні ванільки. А аватари все це фотографують та приробляють у фотошопі на задній план якийсь крутий унітаз. Ото була б гра! Але всякі ферми та колгоспи блякнуть перед найгрізнішою та найепічнішою грою на світі, яка називається «Зомбіленд»! Принцип гри не вимагає великих інтелектуальних здібностей: нещадно вбивай зомбі, а то вони нещадно з’їдять тебе! Тому в ці гру переважно грають сильні хлопці.

     Насправді контактерів є дуже багато, і поки про всіх напишеш, то відросте борода до землі та ще й навколо ніг тричі обкрутиться. Тому хай подальшим описом жителів веселої країни Контактляндії займаються успішні люди. Чи й навіть пофігістки зі своїми сильними хлопцями. А я буду прощатись, бо щось так кави з ванількою захотілось…