Хто ти?
На зустріч з тобою я йшла з піднесенням. А верталась зі сльозами на очах. І це вже не вперше. Та надіюсь, що востаннє. Я не чекала чогось особливо. Я чекала просто зустрічі. А ти не дав мені і цього.
Хто ти? І що ти робиш у моєму житті? Ти був дуже добрий і дбав про мене. Дзвонив, підтримував в важкі хвилини. І я вірила тобі. Й відповідала взаємністю. Тому мені стало образливо, що для того щоб зустрітись ти завжди шукаєш привід. Хоч знайомі ми вже 6 років. І у нас вже є своя історія. Навіщо ж? Ти не хочеш, щоб я подумала, що між нами є щось більше? Але тоді між нами нема і дружби. І знаєш, що? Це боляче.
Я відчула себе, як те кошеня, яке спочатку підібрали, обігріли, напоїли. Дали йому любов і відчуття безпеки, а потім без всяких видимих причин в холодний дощовий вечір викинули на двір. І воно не розуміє за що вони так, що сталося, що воно зробило не так. І навіть не має сил злитися адже теж полюбило й від цього ще гірше.
Я обіцяла собі, що більше тобі не писатиму. Й не буду про тебе думати. Але дивлюсь на твоє фото і не можу. Не можу я просто взяти і піти не озираючись, не попрощавшись. Ти занадто близько був біля мого серця, щоб отак взяти і все забути.
Ось чому мені боляче. І особливо від того, що я сама дозволила цьому статись. Сама підпустила тебе так близько. І я кричу в сльозах, що ненавиджу тебе. Та в цей же момент розумію, що люблю.
Я давала шанс тобі все виправити. Робила кроки тобі на зустріч, але ти й не глянув на мене. Й ми зараз дуже далеко один від одного, як не були ще ніколи. Та перед тим, як знову закривати за тобою двері я хочу знати, що це вже востаннє.
14.10.2013 22:13 
