14.10.2013 00:15
for all
414 views
    
rating 5 | 7 usr.
 © Дана Славонік

Хто ти?

   На зустріч з тобою я йшла з піднесенням. А верталась зі сльозами на очах. І це вже не вперше. Та надіюсь, що востаннє. Я не чекала чогось особливо. Я чекала просто зустрічі. А ти не дав мені і цього.

Хто ти? І що ти робиш у моєму житті? Ти був дуже добрий і дбав про мене. Дзвонив, підтримував в важкі хвилини. І я вірила тобі. Й відповідала взаємністю. Тому мені стало образливо, що для того щоб зустрітись ти завжди шукаєш привід. Хоч знайомі ми вже 6 років. І у нас вже є своя історія. Навіщо ж? Ти не хочеш, щоб я подумала, що між нами є щось більше? Але тоді між нами нема і дружби. І знаєш, що? Це боляче.

   Я відчула себе, як те кошеня, яке спочатку підібрали, обігріли, напоїли. Дали йому любов і відчуття безпеки, а потім без всяких видимих причин в холодний дощовий вечір викинули на двір. І воно не розуміє за що вони так, що сталося, що воно зробило не так. І навіть не має сил злитися адже теж полюбило й від цього ще гірше.

   Я обіцяла собі, що більше тобі не писатиму. Й не буду про тебе думати. Але дивлюсь на твоє фото і не можу. Не можу я просто взяти і піти не озираючись, не попрощавшись. Ти занадто близько був біля мого серця, щоб отак взяти і все забути. 

   Ось чому мені боляче. І особливо від того, що я сама дозволила цьому статись. Сама підпустила тебе так близько. І я кричу в сльозах, що ненавиджу тебе. Та в цей же момент розумію, що люблю.

   Я давала шанс тобі все виправити. Робила кроки тобі на зустріч, але ти й не глянув на мене. Й ми зараз дуже далеко один від одного, як  не були ще ніколи. Та  перед тим, як знову закривати за тобою двері я хочу знати, що це вже востаннє.

Публікації: Дана Славонік

Авторські твори, вірші, проза, публіцистика, освіта та інше

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 14.12.2016 09:48  Каранда Галина => © 
 29.10.2013 01:19  Наташа Максимец 

іноді чоловіки люблять нас помучити. коли ми йдемо до них назустріч. вони або катують нас мовчанням, або кажуть, що ми ім не потрібні.... коли ж ми звикаємося з думкою, що все позаду, що будемо жити без них, трохи заспокоюємося- вони повертаються. заманюють нас теплими словами.....ще там чимось, ми ведемося....( хоча знаємо, що все буде спочатку))) але таки ведемося! в чому наша помилка.... ВІн ніколи не скаже, що це востаннє! ЦЕ МАЄШ ЗРОБИТИ ТИ!!!! впевнена, ти сотню разів казала, що це востаннє, йому, собі....але він приходив знову і ти відкривала двері. ми не можемо знайти сили в собі, щоб не відкрити....бо ми кохаємо...їх .а вони....лише себе.....Знайома ситуація. 

 29.10.2013 01:12  Наташа Максимец 

Болісний крик душі.... 

 17.10.2013 21:50  © ... => Сон Блакитного Сонця 

Це я хочу щоб він дав мені спокій і якщо йде, то вже назавжди. Щоб потім не дзвонив і не писав, що сумує, що я йому не байдужа...
я піддалась цій хвилі любові і опіки не вперше та надіюсь, що востаннє. 

 17.10.2013 21:16  © ... => Тетяна Белімова 

Згодна, що причина є завжди та нажаль мені її не видно адже я вважала до останнього, що це дружба і не бажала й не бажаю нічого іншого, відповідно не робила нічого щоб поставити це під сумнів.
Боляче не від того, що це не кохання, а що я втратила друга, якого любила. 

 14.10.2013 22:13  Сон Блакитного Сонця 

Дайте йому спокій. певне, він теж теж, як ви стомлений , цими стосунками. 

 14.10.2013 15:09  Тетяна Белімова => © 

Пані Дано! Ваш лист, звісно, скерований не до нас... Але оскільки ми вже його прочитали... хочу вам сказати, що причина є... Причина є завжди. Всьому. 6 років... Якщо дружба не стала коханням, значить ви не в тому місці. Жорстоко. Але це правда. 

 14.10.2013 12:42  Каранда Галина => Володимир Пірнач 

супер комент. згодна. 

 14.10.2013 11:06  Володимир Пірнач => © 

Нельзя просто догнать человека и причинить ему добро..

На все воля випадку..