Простачок у країні смайликів
з рубрики / циклу «ПРОЗА. КАЗКИ»
Багато роботи в Чарівному лісі для Маленької Феї та гномиків. А все через Злу Чаклунку, яка тільки й мріє напакостити. Ціле літо та осінь розставляє під деревами отруйні гриби, вдало маскуючи під їстівні. Щоб не трапилося біди, приходиться перефарбовувати їх на мухомори.
– Треба полетіти до Великого міста по фарбу та нові пензлики – сказав гномик Майстер-На-Всі-Руки.
– Полетимо удвох, – відповіла Маленька Фея, вмощуючись на Чарівному Килимку.
– А можна й мені з вами? Мене ніколи нікуди не беруть – просився Простачок, і добра дівчинка не змогла йому відмовити.
У Великому Місті так багато цікавого! Простачок роззирався на всі боки.
– Погляньте! Та зупиніться ж на хвилинку! – зарепетував він і показав на невеличку книгарню з яскравими вітринами.
Друзі опустилися на землю і були дуже здивовані. У вітрині виставлено багато дитячих книжечок з кольоровими обкладинками. А з найбільшої та найгарнішої обкладинки на Фею дивилася... вона сама, з такими ж крильцями, у такій же сукні!
– “Казка про Маленьку Фею та семеро Гномів” – вражено прочитала дівчинка з крильцями. – Виявляється, про нас пишуть книжки.
З крамниці виходили дорослі з малятами. Раді малюки тримали в руках нові книжечки з малюнками. Тільки Оля покинула магазин незадоволеною.
– І навіщо ти, мамусю, купила цю книжку. Ніяких фей та гномів не буває! – вередливо закопилила губу дівчинка, - Я краще на комп’ютері смайликами пограюся.
– Як це, нас не буває! Ось же ми! – образився Простачок.
– Вона нас не бачить, – пояснила Фея, – бо не любить чарівних казок.
– А хто такі смайлики?
– Комп’ютерні чоловічки, – пояснив, як умів, Майстер-На-Всі-Руки і став далі розглядати книжкову вітрину. А Простачок наморщив лоба, подумав трохи і рішуче пішов за Олею та її мамою.
– Клацати пальцями я також умію не гірше за інших гномів. Зроблю тих смайликів невидимими, – бурмотів він собі під ніс.
Ось Оля і в своїй кімнаті.
– Пограюся трішки смайликами, – вирішила вона і включила комп’ютер.
– Покажи й мені, як ти граєшся, – заглянула до кімнати мама.
– Та у мене їх ціла колекція! Я й імена їм попридумувала. Цей – Задавака, он ті – Стрибайчик та Реготун... Обмінюємося з Маринкою. Та мої все одно кращі. Я з ними щодня вітаюся.
– Привіт, Кривляко! – обізвалася дівчинка до круглячка, що корчив гримаси та показував язика.
Ще один чоловічок з тоненькими ніжками вискочив на освітлений екран, зареготався і замахав руками.
– Ось я вас подражнюсь! – буркнув Простачок.
Він клацнув пальцями і зробився зовсім малесеньким, як ті чудні смайлики. Якесь страхіття з червоним оком, та кнопками замість вух кинулося до гномика, але Простачок був уже по той бік екрану.
Ви були коли-небудь усередині комп’ютера? Звісно ні, бо не вмієте чарувати, як гномики. Смайлики Реготун та Кривляка зникли у якомусь лабіринті. Простачок кинувся за ними і натрапив на дивний будинок. Смайлики, що виглядали з вікон, реготалися на весь рот.
– Це, мабуть, з мене, – вирішив Простачок. Він приготувався клацнути пальцями, – зараз будете в мене невидимими.
– Не кривди нас, ми не винні. Нас змушує сміятися Пан Миш! – показав чоловічок на дивне створіння по той бік екрану.
Реготунчики розповіли, що в Країні Смайликів є багато будинків: з сумними чоловічками, з тими, що весь час кривляються, дивуються, їдять, коли зовсім не хочеться, підморгують.
– Пан Миш за нами весь час слідкує, примушує вискакувати на екран та кривлятися.
– Чому ж ви його слухаєте? – вигукнув гном.
– Ми не знаємо, – мовив сумний зелений смайлик, закотивши очі.
– От, тупоголові! Треба їх якось визволяти! – вигукнув гном і знову зібрався клацнути пальцями.
– Облиш-ш-ш! - зашипіло щось у темному кутку, – Лиш-ш-ше я, Страшний Вірус-с-с, можу перемогти Миш-ш-ша! Бо знаю, як згас-с-сити його могутнє червоне око!
Простачок придивився і побачив бридку примару, що бовваніла у великій клітці.
– Випус-с-сти мене! Я звільню с-с-смайликів!
– Не треба, не треба нас звільняти! Ми любимо екран! Ми любимо Пана Миша! – пищали злякані чоловічки.
Та гномик уже нікого не слухав. Він рішуче підбіг до клітки і відкинув клямку.
Грюк! Ой! – щось волохате з гарчанням вискочило з полону і погупотіло лабіринтом. Пан Миш заблимав червоним оком. Він хотів утікати, та був прив’язаний до комп’ютера мотузкою. Смайлики в будиночках і на екрані пронизливо верещали.
Раптом настала тиша. Зробилося темно. Простачок перелякався і не знав, що робити.
– Комп’ютер зламався! – заплакала Оля.
А тим часом друзі всюди шукали Простачка. Важко у Великому Місті знайти неслухняного гномика, та Маленька Фея з’явилася перед згаслим екраном вчасно. Один помах крилець і зляканий Простачок біля Чарівного килимка. Майстер-На-Всі-Руки полагодив комп’ютер і вернув Страшного Віруса назад у клітку. Оля ворухнула мишкою.
– Мамусю, ти тільки поглянь, який кумедний смайлик! Схожий на гномика з нашої нової книжечки.
Простачок спідлоба зиркнув на екран і справді побачив там себе. Пан Миш таки устиг сфотографувати прибульця.
– Ну що, доню, будемо читати про нового смайлика? – дістала мама куплену книжку.
– Звичайно, тепер я знаю, що гномики існують, – погодилась Оля.
– І Маленькі Феї існують теж, – посміхнулася крилата дівчинка, всідаючись на Чарівний килимок, – полетіли, друзі, нас чекає багато справ у Чарівному лісі.
– Ти ж, Простачку, повинен запам’ятати, що треба думати багато думок, щоб не наробити багато дурниць! – зауважив Майстер, – адже не можна комп’ютерних чоловічків звільнити від комп’ютера! А Пан Миш – його частинка.. Без Миша смайлики пропадуть!
Неслухняний гном похнюпився і мовчки сів на килимок. Пан Миш, який зовсім не образився на гостя, на прощання весело підморгнув йому червоним оком.
.gif "{#}")
Сучасна казка, дуже потрібна!.gif "{#}")
