Мертва зірка
Чому я в неї закохався? Навіть не знаю. На рік старша, картавить трішки. Довге світле волосся до плеч. Пам`ятаю, як вона покрасила його в вишневий колір. І хотілося дихати ним, її волосся горіло. Очі не кольору неба, цей колір глибший, вкрадений з Лєрмонтовських віршів, дихає лазуррю. І няшний носик, наче у лисички. Нема гарнішої дівчини у світі. Незнаю за що, та я ладен на все заради неї, коли вона посміхається моя душа дихає світлом.
Я так і не зміг їй сказати, що я її кохаю, та сьогодні обов`язково скажу. Не можна так жити, ми вже не в школі і пройшло вже років два, від тоді, як ми не бачились. Але це так важко видавити з себе такі, здавалося б прості слова, будьякій іншій дівчині сказав би без проблем, а їй не можу. Як серце б`ється, лише коли думаю про неї, а коли вона поруч дихати стає важче, наче хтось краде все повітря. Так, сьогодні я їду на другу пару в технарь, а вона в свій університет. Ех, це єдиний день в неділю, коли ми можемо зустрітися. Боляче думати пронеї, та цей біль такий солодкий. Ефірний я б навіть сказав. Лиш страшно стає, коли подумаю, що з її вуст злетить: "а я тебе ні", чи це викличе в неї сміх. Юродивий з картини, що висить в тому музеї, навіть сміявся з мене б. Ба, та навіть та стара з корзинами, навпроти. Люди з усього б світу сміялись. Юність здається такою невизначеною, полохливою, чи це просто я такий...
Ось вона йде. Серце вискакує. Треба заспокоїтись. Спокійно, дихаєм. Так, прикидаюсь наче щойно її побачив.
- О привіт.
- Привіт.
- Як справи?
- Нормально, ось трішки запізнююсь на пару. Та нічого страшного, позвонила старості, староста мене отмаже.
Ми про щось говоримо, не знаю про що. Неможна відвести від неї погляд. І я здається зовсім інша людина.Не хочеться бути сірим, мовчазним, як зазвичай...
-Я тебе люблю, виходь за мене заміж.
Щоя сказав? Блін. Вона сміється. Хочеться провалитись. Її вираз різко змінється, вона мовчить.
-Пробач, ми не можем бути разом...
-Чому?
-Розумієш... в мене... мені потрібен той, хто може зірку з неба дістати.
Я розумію, що вона мене не любить і всю безвихідь мого положення. Але як... боляче стає...
-А якщо я дістану?
Вона посміхається.
-А якщо дістанеш, тоді вийду.
Час іде і нас несе вперед. Не можна повернути зроблене, сказане. Не тому, що не можна, а тому, що цей тягар лежить на тобі. Бо коли ти щось, комусь обіцяєш, ти відповідаєш в першу чергу перед собою за дану тобою обіцянку. Тут ми боремось з собою. З своїми демонами.
На дворі йшов ливень, в дім постукав чоловік в старомодному капелюсі. Покашлюючи він згорнув парасольку. Двері відчинила жінка, яка була колись тою дівчиною, якій він пообіцяв дещо...
Зірки в казках падають на землю, говорять, і здаються чимось беззахисним, та насправді, це сфери в тисячі тисяч разів більша від нашої планети. Вони спалюють до тла, все до чого дістають. Їхньому жару, може навіть саме пекло позаздрити. І одну таку зірку колись пообіцяв один хлопець одній дівчині.
