14.07.2013 19:47
Без обмежень
188 views
Rating 5 | 2 users
 © Адам Буткевич

Мертва зірка

Чому я в неї закохався? Навіть не знаю. На рік старша, картавить трішки. Довге світле волосся до плеч. Пам`ятаю, як вона покрасила його в вишневий колір. І хотілося дихати ним, її волосся горіло. Очі не кольору неба, цей колір глибший, вкрадений з Лєрмонтовських віршів, дихає лазуррю. І няшний носик, наче у лисички. Нема гарнішої дівчини у світі. Незнаю за що, та я ладен на все заради неї, коли вона посміхається моя душа дихає світлом.

 Я так і не зміг їй сказати, що я її кохаю, та сьогодні обов`язково скажу. Не можна так жити, ми вже не в школі і пройшло вже років два, від тоді, як ми не бачились. Але це так важко видавити з себе такі, здавалося б прості слова, будьякій іншій дівчині сказав би без проблем, а їй не можу. Як серце б`ється, лише коли думаю про неї, а коли вона поруч дихати стає важче, наче хтось краде все повітря. Так, сьогодні я їду на другу пару в технарь, а вона в свій університет. Ех, це єдиний день в неділю, коли ми можемо зустрітися. Боляче думати пронеї, та цей біль такий солодкий. Ефірний я б навіть сказав. Лиш страшно стає, коли подумаю, що з її вуст злетить: "а я тебе ні", чи це викличе в неї сміх. Юродивий з картини, що висить в тому музеї, навіть сміявся з мене б. Ба, та навіть та стара з корзинами, навпроти. Люди з усього б світу сміялись.  Юність здається такою невизначеною, полохливою, чи це просто я такий...

 Ось вона йде. Серце вискакує. Треба заспокоїтись. Спокійно, дихаєм. Так, прикидаюсь наче щойно її побачив.

- О привіт. 

- Привіт.

- Як справи?

- Нормально, ось трішки запізнююсь на пару. Та нічого страшного, позвонила старості, староста мене отмаже.

 Ми про щось говоримо, не знаю про що. Неможна відвести від неї погляд. І я здається зовсім інша людина.Не хочеться бути сірим, мовчазним, як зазвичай...

-Я тебе люблю, виходь за мене заміж.

Щоя сказав? Блін. Вона сміється. Хочеться провалитись. Її вираз різко змінється, вона мовчить.

-Пробач, ми не можем бути разом...

-Чому?

-Розумієш... в мене... мені потрібен той, хто може зірку з неба дістати.

 Я розумію, що вона мене не любить і всю безвихідь мого положення. Але як... боляче стає...

-А якщо я дістану?

Вона посміхається.

-А якщо дістанеш, тоді вийду.

 Час іде і нас несе вперед. Не можна повернути зроблене, сказане. Не тому, що не можна, а тому, що цей тягар лежить на тобі. Бо коли ти щось, комусь обіцяєш, ти відповідаєш в першу чергу перед собою за дану тобою обіцянку. Тут ми боремось з собою. З своїми демонами.

 На дворі йшов ливень, в дім постукав чоловік в старомодному капелюсі. Покашлюючи він згорнув парасольку. Двері відчинила жінка, яка була колись тою дівчиною, якій він пообіцяв дещо...

 Зірки в казках падають на землю, говорять, і здаються чимось беззахисним, та насправді, це сфери в тисячі тисяч разів більша від нашої планети. Вони спалюють до тла, все до чого дістають. Їхньому жару, може навіть саме пекло позаздрити. І одну таку зірку колись пообіцяв один хлопець одній дівчині.




Рекомендуємо також:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

Ваше ім`я, псевдо або @: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 15.07.2013 23:37  Наталія Сидорак => © 

Красиво) Класно) Романтично) Про правопис вже казали, але за ідею моє чудово) 

 15.07.2013 13:30  Недрукована => © 

ідея цікава, правопис тре підучити =) 

 14.07.2013 13:58  Каранда Галина 

теж цікаво... Вам треба, щоб хтось в реалі читав ваші чернетки і підказував правопис. за ідеї вам чудово.

 14.07.2013 12:07  © ... => Суворий 

Дякую за турботу. Зараз виправимо. 

 14.07.2013 11:39  Суворий => © 

Українська мова: Написання не з дієсловами 

Відчуваю, що варто прочитати...

Публікації автора Адам Буткевич

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо