14.08.2014 14:19
18+
210 views
    
rating 5 | 4 usr.
 © Оля Стасюк

Зірка

Зірка

Диво-нічкою льодовою

Із медовою тінню неба.

Над багряною сон-травою

Закохалася зірка в тебе.

Вона тихо прийшла до мене, 

У вікно подивилась стиха:

«Я ж лишила поля зелені, 

Щоб його вберегти від лиха».

Потім в двері ще й зазирнула

І сказала мені з порога:

«Я ж прийшла із горбів пологих, 

Щоб торкнутись лише до нього».

Врешті в серце зайшла, і спокій

Відібрала, як синь у неба:

«Я ж прийшла з сірих гір високих, 

Щоб забрати його у тебе».

Три рази мені було гірко, 

Три рази з нею ти просився.

Ти забув вже давно ту зірку, 

Але опік в душі лишився.

Публікації: Оля Стасюк

Авторські твори, вірші, проза, публіцистика, освіта та інше

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 18.08.2014 20:55  © ... => Тетяна Белімова 

Спасибі, Пані Тетяно! 

 18.08.2014 20:55  © ... => Тетяна Чорновіл 

і я на це теж сподіваюся) спасибі, Пані Тетяно! 

 18.08.2014 20:54  © ... => Світлана Рачинська 

спасибі, Світланочко))) добре, що зорі обпікають рідко, частіше ж підтримують серця чи дотримуються мовчазного нічного нейтралітету. 

 16.08.2014 11:09  Тетяна Белімова => © 

Дуже красивий ліричний монолог. Ніжний, без тіні докору - лише констатація. Сумна і болісна. Опік душі. Так буває. 

 15.08.2014 14:18  Тетяна Чорновіл => © 

Гарно й ніжно, написала, Олю! Хоч і з опіком! Нехай усе повернеться на краще! Щоб зорі були не для опіків, а для милування! 

 15.08.2014 11:03  Світлана Рачинська => © 

Сумно, коли обпікають зорі. Гармонійно і дуже проникливо... Красивий вірш!