Гривня
Вона лежала на спині і дивилась своїми круглими бронзовими очима у небо. Можливо, вона могла дивитися і у правий бік, то бачила би машини, що зі швидкістю пролітали повз неї, а якби дивилася ліворуч, то у погляд попадали би ноги людей, що проходили недалеко. Оскільки варіантів інших не було (на ребрі мало хто умів), то мусіла вже два дні лежати горілиць і дивитися у чисте бездонне небо. Та на сьогодні, видно, споглядання сонечка вже закінчилось, бо на нього понабігали сиві хмари і от-от мав піти невблаганний дощ. Сонце теж було на її боці, бо два дні поспіль посміхалося їй і слало теплі промінчики на землю, ніби таки чином підтримуючи, ніби хотіло допомогти, щоб блиск бронзи нагадав людям, що вона тут, що вона лежить і чекає, щоб її побачили. І звичайно, її мусіли знайти, бо вона не якась копійка, а вона ціла гривня, що у своєму складі має аж сто копійок, та навіть її не зрівняєш з паперовою гривнею, бо та давно вже б згоріла на сонці або вітер десь закинув далеко. Правда, колись паперова гривня їй розповідала, що одна господиня попрала її у пральній машині (забула з штанів витягти), то нічого, підсушили потім, погладили праскою і знов відправили у гаманець.... Гаманець… З теплотою та сумом згадала металева гривня про свою домівку. Скільки у неї було тих гаманців! Де вона тільки не жила!
А життя у неї було бурхливим та неспокійним, заносило її і у будинки багатих людей, і руки жебраків, у сумки дерматинові та вартістю на чималеньку суму. Аж сльози викотилися з очей… Чи то ні, то не сльози, то почався дощ. Одна крапелька, друга, третя…
Отож, незважаючи на те, що маю таке історичне походження, зараз мушу лежати тут під дощем… сумувати і відчувати себе такою самотньою. І будь-який перехожий може стати на мене своїм брудним черевиком на товстих каблуках. І той нерозумний черевик навіть не здогадується, що мої предки були ще в одинадцятому столітті, а гривнею назвали тому, що вродливі, може, і не дуже (але яка різниця) жінки носили на своїй шиї товстий, прикрашений коштовним каменем обруч, який називали «шийна гривна».
Ось так у роздумах гривня помітила, що хмарки вже давно розбіглися і дощ закінчився. Можливо, сонечко дуже вже її пошкодувало, бо промінчики так і застрибали по ній, що аж їхні відблиски побачили двоє хлопчиків, які проходили неподалік.
- Дивись, гривня! Сказав чорненький хлопчик світлому. От повезло.
- Де? Перепитав світлий, худенький хлопчик.
- Та ось, дивись, як виблискує, берем.
Та беріть вже, думала гривня. Ще недобачає. От якісь! Я що тут на виставці лежу, швидко підіймайте мене і нагрійте, бо дуже вже замерзла тут лежати. Чорний хлопчик підняв її, обтер руками і положив у свою кишеню джинсів. Хоч тут було і тіснувато, але все-таки краще ніж лежати на землі, розмірковувала гривня. Хоча би не було тут мобільного телефону, бо саме через нього її попередня історія так сумно закінчилася на землі. Бо той телефон вже зовсім совісті не мав, мало того, що розмістився на всю кишеню, то ще й дзвонив час від часу, внаслідок чого то вилазив то назад залазив у кишеню, і гривня перебувала у великому напруженні, бо ж відчувала, що так її можуть випадково викинути. Що й сталося. А тут телефону немає. І гривня, зігрівшись, вже почала дрімати у хлопчачих штанах. Але ж хіба її дадуть поспати? Хлопці увесь час щось говорили, але не говорили, а голосно кричали, перегукуючи один до одного, розповідали якісь небилиці. Може, їй це не дуже й було потрібно, але вона прислухалась, бо почула своє ім’я.
- Я кажу правильно гривнів, - кричав чорненький.
- Ні, гривень, перекрикував світлий.
Світлий таки розумніший, подумала гривня. Хоч чорненький мене і знайшов і обігрів у своїх штанах, але я люблю справедливість. Правильно - «гривень». І якщо стає проблема як змінити слово, можна перевірити за словом «вишня», змінюються однаково. Просто раніше гривня жила на столі у кандидата філологічних наук і чула не раз, як він пояснював комусь про правила відмінювання слова. Жила вона на столі, бо була сувенірною подарунковою, на ній зображений сам Володимир Великий. Була викарбувана ще 2004 році, тому й так пишалася собою. Хоча після неї накарбували на інших і напис «60 років визволення України від фашистських загарбників», лацкан піджака з орденами та медалями; і «60 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941 — 1945», там були зображені солдати, освітлені трьома прожекторами; і «65 років перемоги 1945 — 2010», Орден Вітчизняної війни, Георгіївська стрічка, дві гвоздики біля Вічного вогню; а вже найкрутішими були гривні найсучасніші, у яких був напис по колу: «Фінальний турнір чемпіонату Європи з футболу 2012 р.», у центрі логотип ЄВРО-2012, під яким написи: «UEFA/EURO 2012™/POLAND-UKRAINE». Ну і що… Володимир Великий, великий Київський князь, що охрестив Русь, теж так нічого…
Поки гривня розмірковувала та згадувала свою історію до кишені залізла дитяча рука і витягнула її на білий світ. Далі разом з паперовими грошима вона опинилася на прилавку, а потім одним порухом руки продавщиці у шухляді з грошима. Тут було темно, але все таки краще ніж раніше. Гривня відчувала поряд себе велику кількість копійок, які обліпили її усіх боків. У теплі та затишку гривня й задрімала. Розбудив її дзенькіт розбитого скла і грізний виклик: «Це пограбування! Відчиняйте касу. Я озброєний!». Через деякий час знову стало світло, і чорна рукавиця почала забирати паперові гроші з ящика та кидати їх до сумки.
«Добре, що копійки не беруть, щоб не дзенькали», - подумала гривня і вже захотіла пробратися аж до дна ящика, та, певно, таки впала в око чоловікові в масці, бо він, хоч і дуже спішив, виковиряв її з поміж інших копійок та кинув у сумку. «Ну немає мені спокою, - розмірковувала гривня, оточена великою кількістю купюр великого та малого номіналу, - от що значить бути незвичайною». Далі те, що сталося, вона пам’ятає погано, чула якісь крики, шум, звук сирени міліцейської машини, постріли. Гривня з переляку обійнялася з паперовими грошима і боялася одного, щоб лише не вцілили у неї… Та таки, як згадуватиме пізніше, накаркала. Хтось сумку шарпнув до себе, і саме у цей час гривню щось дуже обпекло, десь так, як колись ще на початку свого створення, коли її виливали з гарячої бронзи. В голові у гривні проминуло все її грошове життя від початку створення до зараз. «Мало я пожила…», - були останні її думки.
Прийшла гривня до тями від людського тепла, хтось її обіймав, притискав ніжно до грудей і цілував. Коли вона придивилася добре, то упізнала руки продавщиці, а потім і відчула її сльози, що крапали на перелякану гривню. Вже пізніше гривня зрозуміла, що саме вона, Гривня, врятувала життя цій жінці, бо вона, Гривня затримала кулю! яка могла влучити у серце жінки.
Так звичайна гривня стала шанованою та знаменитою. Історію про врятоване життя вона чула велику кількість разів від щасливої продавщиці, яка переповідала її всім рідним, друзям, знайомим і навіть відвідувачам магазину. І всі хотіли торкнутися гривні, провести пальцем по зігнутим краям, ніби долучитися таким чином до її слави.
