Чоловічий клімакс або пожити по-людськи
Любовниця
Я ніколи не буду його дружиною, ніколи. Яке це страшне слово ніколи. Якщо його розкласти на дві частини, то буде ні та коли. І це «коли» ще дає надію, заставляє сподіватися, що це може статися, але не зараз, і хай не зараз, а потім, пізніше, десь через час якийсь. Хай навіть через дуже багато того часу, але станеться. Можливо й, може статися, але не зі мною, з кимось іншим, більше щасливішим, чи взагалі по життю щасливим. Є такі щасливі жінки, є. Я знаю їх, я бачу їх кругом: на роботі, на вулиці, їх є багато. Таких, як його дружина. Та таких, як я, є ще більше. Самотніх, нещасних, любовниць...
Так, я коханка. Хай це звучить банально та давно не по-новому, навіть затерто якось розповідями та анекдотами. Але це реальність. Інколи картаю навіть себе цим словом, щоб дошкулити собі, образити, докорити. Та згодом починаю усвідомлювати його зміст і заспокоюватись. Коханка ж від кохання, великого, чистого, світлого кохання, яке так необхідно у житті кожного. Завдяки саме коханню людина росте, змінюється, вдосконалюється. Чому я маю втрачати те, що я маю? Я ж не можу наказати серцю перестати любити його, бо він не мій. Серце згадує ті губи, руки, відчуття аж до тремтіння. Серце не думає, що ми не разом.
Дружина любовника
Я знаю, що він мені зраджує, давно зраджує. І навіть говорити мені було не потрібно, хоча колеги з його роботи старалися. Жінка завжди відчуває, коли її не хочуть, воно десь на підсвідомому рівні все зрозуміло без слів. Спочатку не вірила, не вірила сама собі, переконувала, що то просто плітки, або моя багата уява. Випадково відчувала запах інших парфум з його сорочки та ловила задумливий погляд не про мене, випадково бачила, як відписував нічні есемески, випадково дома виникали скандали з нічого і знаючи, що після незаслужених образ я до нього телефонувати не буду, приїжджав до дому аж вночі, випадково… все було випадково… А можливо, сама себе ж заспокоювала, що це не так. Коли переконалася, дуже хотілось голосно кричати від болю, від безвиході, від прожитих років, що так, як виявилось, бездумно втратились через нього. Далі думала, а що це змінить тепер, кому потрібні мої діти. Знала з прикладів, що після розлучення діти потрібні лише матерям. І не тільки проблема в дітях, ні не потрібно хапатися за це. Просто я , напевно, не смілива, боюсь змінювати своє життя, боюсь перемін, схильна до стабільності. Мені соромно буде перед друзями, перед самою собою, що не зуміла зберегти сімю, що не перечекала, коли у нього це пройде. Люди кажуть, що і таке проходить, це ніби, як у жінок, клімакс, але у голові. Йому хочеться довести світові, що він ще молодий, дужий. Що мені робити...не знаю... Зруйнувати, звичайно, легше, чим побудувати. Ми ж разом ставали на ноги, а тепер, коли впевнено стоїмо, розбігтися у різні боки. Не знаю, як правильно, хоча теж хочеться тепла та ласки, які він дарує іншій. Кожен несе свій життєвий хрест, кожному теж важко, тому не перекладатиму свій на інші плечі.
Любовник
Не знаю, що зі мною трапилося. Ні знаю, що. Всьому є обґрунтування та пояснення. Так, я на старості років втратив голову, закохався, як хлопчисько. Ця жінка стоїть у мене перед очима щохвилини, вона залізла мені в голову і в серце. Вона якась неземна, якась незвичайна, гарна така, що всі чоловіки оглядаються в її бік, коли йде, а на роботі купи прихильників з шампанським та подарунками. Як тільки побачив її, зразу ж захотів завоювати, полонити її серце, довести, що я ще можу, я ще сильний. І вона вибрала серед усіх мене. Хай старшого на багато за нею, хай вже сивого, але для неї найкращого, найніжнішого, найрозумнішого. Її ні з ким не зрівняєш, вона сниться мені довгими ночами у моєму самотньому ліжку, вона давно живе у моєму серці. Добре, що вона у мене є… Я не можу змінити обставин життя, у мене сімя, діти, але я хочу відчувати ще довго те, що я переживаю. Спочатку гризло сумління. Так, я розумів, що роблю неправильно. Переживав, мучився після наших зустрічей, компенсував докори серця подарунками родині. Але згодом зрозумів, що так живуть усі. Майже всі мої знайомі розлучені, а якщо ні, то мають коханок. Таке життя. Я теж маю бути щасливим, я маю право на щастя. Я стільки часу з свого життя віддавав на щось інше, не суттєве, а зараз я сповна хочу компенсувати пропущене… А дружина? Вона… ніколи мене не цінувала, як потрібно було. Я її не тримаю, хай іде, за дітей подбаю. Так, інколи я хочу, щоб вона пішла і не мучила мене своїми німими питаннями. Я ще так хочу пожити по-людськи.
Вінниця, 02.08.2013
04.08.2013 20:05 