КОЛОРАДСЬКИЙ ЖУК

Це трапилося ще тоді, коли страшного жука шкідника зі смугастими чорнобілими надкрилками можна було побачити лише на сірникових коробках. Картопляні лани в Грузькому були ще не пошкоджені заокеанською, як стверджувала радянська пропаганда, біологічною зброєю. Баба Одарка на Старцевому хуторі вдосвіта вийшла на город, щоб зайнятися улюбленою справою — вищипуванням бур’янів з картоплі. Картопляне бадилля ще тиждень тому було пишне, зелене. Зараз же потроху почало всихати, земля, переповнена бульбою, аж порепалася на Одарчиному городі. Бабине серце тішилося. Гарний врожай цього року буде! Та увагу господині привернув не бачений досі смугастий жук, що енергійно їв одну з небагатьох ще зелених бадилин. Баба обережно зняла жука з картоплі, щоб показати його сусідам. Узяла коробку зпід сірників, щоб покласти туди комаху, і раптом аж оторопіла. На коробці був намальований такий самісінький жук і червоними літерами написано: “Обережно — шкідник”! Баба Одарка вже не думала про сусідів. Поклавши страшну знахідку до сірникової коробки, незчулася, як прибігла до сільради.

— Що ж, — сказав голова, — будемо вживати заходів.

Покликав до себе секретаря, щось сказав йому, і незабаром вони втрьох попрямували до Старцевого хутора. Дорогою у когось із водіїв узяли каністру солярки. Тоді пального було так багато, що ніхто не шкодував. Коштувало воно копійки, а заробітну платню нараховували за кількістю відпрацьованого палива. Тому часто водії зливали його в каністри “про запас” чи просто десь за селом у бургало, аби збільшити свої заробітки. Отже, діставшись місця, де було виявлено першого в селі злісного шкідника із сірникової коробки, секретар сільської ради, недовго думаючи, почав рясно поливати бабину картоплю соляркою. Господиня спочатку мовчки спостерігала за “начальством”, яке, гадала, знає, що робить. Коли ж голова дістав сірники і сухе картопляне бадилля вмить запалало, баба Одарка вибухнула голосінням і прокльонами так, що аж земля на хуторі здригнулася. “Начальники”, отримавши по спинах бабиною ломакою, просто повтікали. Сусіди ж, які повиходили, почувши Одарчине голосіння, втішали господиню, як могли. А на вигорілому вщент бабиному городі стирчала лише одна зелена картопляна бадилина, на якій гойдався смугастий колорадський жук.

— От іще один! — сказала баба Одарка, зняла жука з картоплі й задавила ногою.

Відтоді на тому шматку городу навіть бур’ян не ріс. А баба більше ніколи не ходила до сільської ради. Владі після того випадку перестала довіряти.