
«Українська хата» — Патріотичний вірш
© Варвара ПрутУкраїнська хата... соняхи і м`ята,
споришевий килим до воріт -
ніжною півтінню під розмаєм літа
...
Українська хата... соняхи і м`ята,
споришевий килим до воріт -
ніжною півтінню під розмаєм літа
...
Вже вишні вбралися в намисто,
Їм коси літо заплело.
Достигне скоро в полі жито.
Он хутір той у балці під горою.
Що ще колись дитиною малою
Його я знав. Тоді ще темний бір
Нерушений стояв, а панський двір
Жив собі не тужив у Яблунівці хлопець Гришка, який любив літо, рибалку і красти щось чуже та обов`язково металеве... Люди не могли нічого вдіяти, але, на щастя, не тільки люди можуть захистити - себе і своє майно!
Снігом, снігом та ледами
Ген здалека йде в наш край,
Йде з гостинцями, дарами
Преподобний Миколай.
В темну нічку, десь на хмарах
Задзвеніла гра весела —
То летіли два янголи
Понад українські села.
Про першу вчительку. Шкільний твір на тему: Сільська вчителька.
Край села стояла хата поганенька, а в їй жив селянин із жінкою та з дитиною — хлопчик був, невеличкий, недавнечко народився. Вже третій рік був, як вони побралися, — з чужого села він її взяв, — а все ніяк не могли збитися на хазяйство.
Трохименко примружив очі: над головою йому, над золотим колосом подільської пшениці високо стояло сонце.
Димні хмарини, схожі на бабине літо, заткали були на сонце на одну лише мить…
Біля церковної брами зібралась комісія:
Смик, два незаможники. Підійшов Копистка з ключами.
Смик (назустріч йому). Ну як?
Копистка. Ключі ось, а піп не хоче йти. Каже, що хорий...
Запалила Ганна у печі. Стала, схилилась на комин, сумує:
— Отакого наробили, що й варити нічого. Слобода!..
Трошки ретроспекції з мого дитинства, у якому центральне місце займав телевізор. І не один. Цікаво повернутись в ту еру, коли комп`ютери були лише в еліти. Або в школі)
Я відслужила на землі своє.
Хоч промінь світла ще по стінах бризка,
вже сволок, де була твоя колиска,
прогнувся низько – і тепер гниє…
Сивий комісар в`їздив у село форшпаном і дивувався, що воно ще стоїть чисте і біле.
Дивна історія про переплутання речей, яке ніхто ніколи не помітить
Двадцять четвертого. Коротка днина
Скінчилася, вже чорно у вікні.
Пощо світить! Вечірная година
Хай давнину нагадує мені...
Немов далекий, гарний сон,
Село ввижається мені.
Хати стоять в вінку сосон,
І квіти на шибках вікон
Мороз малює чарівні.
Оповідання про злющу бабусю, яка заважає жити своїм сусідам та різним знайомим
Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть,
Плугатарі з плугами йдуть,
Співають ідучи дівчата,
А матері вечерять ждуть.
Порозлітались серпня коси
На золотавії покоси.
Лежать собі на сіножаті,
Немов у хаті.
Подальше галасу та криків,
Міського гаму й метушні
Спішу туди, де зорі тихі,
Й Душа цвіте, мов навесні.
Конкурс! Хто дасть найточнішу відповідь на питання, отримає у подарунок паперову книгу "Гарні груди виведуть у люди".
Увага! Взяти участь у конкурсі можуть лише міські жителі.
"Мотря дала Василю і трохи завагітніла. Всі були в шоці - дітям по шістнадцять год! Василю по черзі дали пізд**єй батько Василя і батько Мотрі. Потім батьки зустрілися, все обговорили і після випускного швидко одружили дітей. Жити стали молоді у батьків Василя."
Загалом 18+, бо трохи незунзурщини є....
Чи то було, чи не було- в нас, не за горами.
над потічком, на горбочках помежи лісами
село наше ззеленилось . У добрих родинах
Як квіточка, розцвітало, в вінку України.
На світлині улюблені квіточки моєї мами, кожен рік саджала у садочку біля хати.
Без тебе, краю, я не можу жити
Чомусь, чомусь завжди на чужині
З тобою, краю, хочу говорити
Скажи, чому?Так сумно тут мені.
"Скоро зникне той клаптик минулого, вклеєний небесним майстром у сучасний світ. Стіни заберуть з собою усі голоси. Але життя візьме своє, заповнить пустоту родинним щастям. Беру у руки грушку і смакую. Як пахне медом і життям!"
Ти що не любиш тепле молоко?
Пухнасту піну, тільки з-під корови?
О, ти ж дорослий вже давно!
Зранку кава, на ніч – віскі з колой.
От так одразу
У місті аж два дні не буде газу
Старість і нужденне життя змушує нас задуматись над тим, як ми живемо, чи не котимося в прірву?