Кінець епопеї
На столі стоїть тільки принесена білосніжно-салатова конвалія, перев`язана пурпуровою стрічкою.
На стіні - її шедевральні малюнки.
У серці - уже по вінця тебе.
Ти не тільки займаєш більшу частину мого серця.
Ти - ковток повітря.
Ти - ті самі 220 Vольт , від яких судоми хапають ...
та приходить розуміння, що вже пройдений в сліпій надії час - стежина до похоронної прірви слабкостей.
Ти - занадто багато - [не] радощів, пере-дружби, недо-відносин та безвольностей.
Ти - те саме нічне видіння,яке голками мучить до нестерпності.
Ти - [те] той, від чого знову заносить.
Вже досить з мене.
Бо ж занесе остаточно.
Затягне за ослаблу руку...
Якщо буде потрібно - мені намалюють [я намалюю] тебе знову.
А нині- кінець цієї нікчемної епопеї.
