12.11.2013 13:43
for all
203 views
    
rating 5 | 2 usr.
 © Музичка Ольга-Леля

Про чай, відьом, бабайка та щастя

Нас часто просять «Розкажи мені щось» і ми придумуємо, згадуємо, видумуємо: правдиве і не дуже, та безумовно таки цікаве. Нас слухають, чують, розуміють, засинають під наші оповіді. Та лише під такі правдиво-щирі.

Сьогодні я розкажу тобі казку. Вона про дівчинку з рудим волоссям, очима, кольору шоколаду,  округлим обличчям та тоненькими губками, які час-від-часу складались в тремтливу усмішку. Ця дівчинка жила на периферії села, яке само було периферією, та впиралось усіма своїми боками в сосновий ліс.  На краю лісу розкинулось велике…хоча ні, таки не «велике», а все ж «безкрає» поле, на якому буйно цвіли ромашки. Дівчинка любила їх збирати, засушувати, а потім, холодною-пре холодною зимою варити чай. Адже так добре насолоджуватись довгими вечорами цим ромашковим еліксиром. А коли до нього ще добавити кілька листочків липи чи декілька галузочок м’яти, то він набував здатності лікувати від усіх на світі хворіб.

Таких як вона в далекому середньовіччі, що пахло зрадами та парфумами, називали «відьмами», хоча, насправді, вони були «відаючими», себто «знаючими». Вони знали те. Про що не здогадувались єнші: що таке любов, яким повинно бути життя чи де шукати щастя. Уміли такі лікувати від депресій, смутку та душевних ран; ворожити усмішкою.  А ще відмочка наша знала як домовлятись із сонцем, про що шепоче вітер і які насправді розмови правлять зорі. Дуже часто вона приєднувалась до таких бесід, а іноді просто нишком слухала про які планети та позаземні цивілізації розповідають старі як сам Всесвіт зіроньки. В такі моменти так любо їй було запивати історії гарячим чаєм чи заїдати гірким шоколадом і тихесенько засинати під тріскотіння сухих дрів у п’єці.

Іноді вона марила мріями побачити такі далекі та дикі для неї міста. Міста, в яких більше не залишалось місця для тепла, щирих усмішок та посмішок, відвертого сміху, справжніх почуттів; але які так манили її до себе своєю дикістю, незграбністю, холодом і силою. Де-не-де ще, правда, світліло від закоханості (переважно в свою справу), ще прогрівав теплом малиновий чай (хоч і був з пакетиків), чи гріли жаром цілунки коханих (нажаль, електронні).

Іноді…та це бувало рідко. Відьмочку цілком влаштовувало її тихе життя. У ньому завжди зоставалося місце для людей, не ВКонтактових і Фейсбукових, а тих, які ще пахли осінніми листами.

Чи було це щастям? А що ж таке те щастя? Щастя це тоді, коли анкетованому на щастя, нічого більшого ніж в нього є тут, зараз і сьогодні - не потрібно. Так, значить це було щастям, і відьмонька була щасливою.

Саме так вона відповідала зорям, саме в цьому вона переконувала і себе. А коли їй здавалось, що вона нещаслива, то придумувала оповіді, легенди, байки, казки, які згодом розповідала своєму ручному ба байку, що жив у неї під ліжком. Він любив засинати під такі історії, тихо посопуючи рогатим носом. Мабудь йому снились волошкові сни, із запахом сіна й круп’яних паличок зі смаком сиру чи бекону, і таке тепле бабайково-пухнасте щастя.


Музичка Ольга-Леля цікавиться

  • Музичка Ольга-ЛеляМожете залишити хоча б два слова про прочитане?
  • два слова

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 13.11.2013 00:50  © ... => Тетяна Ільніцька 

Дякую Вам))) 

 12.11.2013 18:39  Олена Вишневська 

цікаво) 

 12.11.2013 17:20  Володимир Пірнач => Тетяна Ільніцька 

во-во, і я так скажу..
:) 

 12.11.2013 14:18  Тетяна Ільніцька => © 

Дуже мило! Замріяно))