« За правду, браття єднаймось щиро,
Єдиний маєм правий шлях».
Леся Українка
Рука з надією потягнулася до гаманця. Що там залишилося? Якщо не вистачить віддати борг будуть проблеми. Доведеться щось вирішувати.
Та на світло витягнув лише самотні п’ять гривень. Все.
А! Сьогодні ж вибори! От і вихід. Можна закластися, що не бракуватиме покупців голосів.
Час виходити. Перевірити замки. Хоча… Що тут красти?
Бридкий дощ зі снігом налипає за комір куртки. Черевики грузнуть у багнюці.
Та от і школа. Тут сьогодні дільниця. Але всередину рано. Треба озирнутися навколо.
Ага. За рогом майнула тінь. Здалося? Чи хтось підморгнув? Час діяти.
Тихцем обійшов будівлю.
Якось неспокійно…
От і все позаду. Мети досягнуто. «Операцію» здійснено.
Так швидко і просто. Заповнити бюлетень, показати «замовникам» фото. Отримати гроші. І кінець.
Хіба та черга перед столами. Але то пусте. Головне в кишені оселилася новенька двохсотка. Якраз вистачить.
Та час з нею розпрощатися. Зараз ще один «пункт призначення».
Не втримався. Щоб не глянути на купюру. Хрустка і ще не погнута. Очі прикипіли. У Лесі Українки такий сумний погляд. А що це за цитата збоку? Раніше не помічав. Гроші і все.
Прочитав: « За правду, браття єднаймось щиро, єдиний маєм правий шлях».
Кров залила щоки. В кутику очей застигла сльоза. Мабуть від холоду?
чудово. подумала про таке: якось ніколи не виникало думки, що можна "продати голос" чи якось підзаробити на мітингу. що первинне - головність заплатити, аби вибрали, чи готовність проголосувати, аби заплатили???