Вільна...
Простягаєш руки, але наштовхуєшся на прозору стіну - ти в німому просторі, який сковує твої рухи та не дає дихати. Тобі страшно ! В розпачі б`єш маленьким кулачком по склі, та чуєш лише монотонний відгук... Це скло? Байдуже... Безпорадно падаєш на коліна, здіймаючи хмарку пилу, сльози капають на землю, притрушуючи його...
Не знаючи що робити, ти просто чекаєш, чекаєш, слухаючи стук власного серця та відчуваючи як кров б`є в скроні. Ти не знаєш чого чекати, божеволієш від цієї тиші... Стільки ще ?!
Без жодного скрипу невидимі стіни насуваються на тебе... Твої очі не можуть це побачити, все так як і було секунду, годину, день, вічність тому назад ! Але щось відбувається в повітрі - його наче стає менше, менше...Тобі тісно, ти задихаєшся, пересохлими губами намагаєшся закричати, але голос тебе не слухається, чути лише тихий шепіт: "Я так хотіла..."
Без сил, м`ягко падаєш на землю, та звук такий, ніби розірвався всесвіт !!!Скляні стіни розлітаються на безліч сяючих шматочків, осипаючи твоє тіло колючим дощем...
Ти вільна ! Вставай ! Лети !
Та ти лежиш... Звідкісь подув ледь чутний прохолодний вітерець, в чорному небі блиснув перший блідий промінчик... Підводься же! Ти лежиш... Ти нечуєш.. .Навкруги лише тиша, і уже не чути стукоту твого серця...
