09.03.2014 15:08
для всіх
274
    
  3 | 3  
 © Бойчук Роман

ТАРАСЕ, ЧУЄШ…

Тарасе, чуєш – зі струн усіх бандур світу твої слова крізь віки́?.. І на ві́ки!..

     Кобзарю, ти почутий нами був, є і будеш. Та чи почують, чи бодай спробують прислухатися ті збайдужілі?..

     Скільки літ минуло, Батьку… Не та вже мати – Україна… Не та… Хоч вільна, та досі насправді зневолена, молода і безпомічна, рідний, без тебе. А діти?.. По всьому світу квітами…

     Прадіду наш славний, сьогодні тобі б виповнилось двісті. Неспокій твій відчутний у міжслів’ях твоїх творів. Він тяжіє в грудях провиною безпорадності що-небудь змінити, щоб тебе відпустити…  Немає єднання...

     А так хочеться  щастя: тобі, собі, всім. Щоб любов твоя щира і віддана увінчалася взаємністю кожного, а не тільки свідомих сина чи доньки. Болить, Тарасе, щемить…

     Ще мить і було б пізно…  Та ти був з нами. Дух нації, що вічно живий у кожнім твоїм слові – наша зброя. Образ твій в диму – у задумі, в огні – у гніві. Ти там був!    

То був твій бій, Тарасе. Сакральні бій і ювілей.   

     І ось нарешті Україна стала – УКРАЇНОЮ!  У свій двохсотий день народження, Кобзарю, вітай нову її – свою одвічну музу, свої і біль і радість. Від нині вона нетлінна, як твої рукописи; жива, як твої картини; сильна, як твоє пророче слово; вічна, як ти...

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 09.03.2014 11:37  Світлана Рачинська => © 

Чудово!