Цікава мандрівка
Не було ще такого суботнього літнього ранку, щоб я з дідом Максимом сиділи вдома. Де там! Як тільки над обрієм зажевріє хоч один промінчик сонця, я вже на ногах.
- Дідусю, нам уже пора!
Перечепивши через плече старого рюкзака, що пахне вареним зерном, пхаю у кишеню круглу бляшану баночку з великими й малими рибальськими гачками, вудку у руки і – гайда через ліс до річки. Йдемо помалу, бо не молодий уже дідусь, ноги вже не ті, що колись – болять од старості.
А надворі подуває теплий поривчастий вітер. На небі, поміж хмарами висить блідий ріжок місяця, а на сході біліє вузенька смужка світанку. Поки ще прохолодно, але перші промені сонця вже видніються над обрієм. Жайворонки заводять свою дивовижну пісню. Наступає новий день.
На луках туманець при самій траві стелиться, лелеки вздовж болота походжають – як матроси: у чорних штанцях та білих-пребілих сорочках.
- Діду Максиме, дивись! Лелека у своєму червоному дзьобі має жабеня!
- Бачу, синку, то він дітям своїм, лелеченятам, сніданок поніс.
- Лелеченятам кажеш? Ну, неси, неси, погодуй своїх голопуцьків!
І йдемо ми далі. Вудки на плечах гойдаються, гачки у баночці брязь-брязь… Уже й до річки недалеко. Вологою з лісу потягло та мокрою глиною з круч.
На річці теж туман. Та такий густий, що й води крізь нього не видно, а тільки чутно, як вона шепелявить у кущах верболозу – течія сильна.
- Каху, каху! – закашляв дід, бо важко йому у тумані дихати.
Іти нам було вже недалеко: до того місця, де верба у воду впала, ще як був дід молодий. Упала та й досі лежить, бо таки міцно вчепилася корінням за кручу.
Якої тільки риби не водиться біля тої дідової верби! Вдень соми-вусачі в корчакуватому гіллі сплять, уночі дужі, як воли, коропи поміж гіллям нишпорять, смакуючи варене зерно, що дід сипле для принади. Тож ловиться нам риба кожного разу.
Сіли ми біля річки, закинули вудки і мовчки, як два досвідчених рибалки, застигли в очікуванні.
Сонце в голубому небі піднімалося усе вище, туман розсіявся, ставало спекотніше. Було чутно дзижчання бджіл, що клопітливо кружляли навколо квітучих рослин. Безтурботні метелики весело пурхали з однієї стеблинки на іншу. Вітру майже не було, але застиглий ліс ще дбайливо зберігав ранкову прохолоду. Десь серед дерев чутно дзвінкий дзюркіт швидкого струмка. Його прохолодна вода весело грала яскравими відблисками від сонячних променів. Навіть у такий жаркий літній день там, біля води, прохолодно й свіжо. Десь неподалік, у невисокій траві виднілися суниці, так вабили мене до себе. Їх маленькі червоні ягідки виливали прекрасний аромат.
- М-м-м…, я зараз прибіжу,біля кущів ростуть суниці! – скрикнув я.
Залишивши свою вудку біля дідуся, я швидко побіг на вже знайому галявину.
В одну мить у мене ледь не зупинилося серце. У кущах, за декілька метрів промайнула сіра вовча спина, я побачив, як вовк, величезний, сірий, побіг вперед лісом, наче не помітив мене. Здивування і страх переповнювали мою душу, я чимдуж біг до дідуся. З переляку важко було розповісти, що трапилось, але через декілька хвилин, отямившись, я промовив: «Вовк! Вовк! У кущах був вовк.» Старий усміхнувся і розповів мені таку історію:
«Була зима. Лісничий, що наглядав за цим лісом і жив неподалік, йшов рано-вранці на риболовлю і вирішив по дорозі зайти до лісу, подивитися, як там справи. Вже виходячи, чоловік почув тихеньке скавчання. Він прислухався. Воно лунало з-за величезного, припорошеного снігом дерева. Лісничий поспішив туди і побачив мале цуценя, що дуже змерзло. Чоловік, не гаючи часу, схопив його, заховав у рукавицю і швидко побіг додому.
З часом мале, кволе цуценя перетворилося на величезного собаку, що назавжди залишився вірним другом своєму рятівнику. Живе цей пес з лісником, а вдень гуляє лісом. Його всі знають і ніхто не боїться, звуть просто Вовком, бо він дуже схожий на нього.»
Почувши цю історію, я ще трохи посидів, а потім ми радісні та щасливі пішли додому, щоб похвалитися гарним уловом рідним. Всю дорогу я думав про те, як добре, що на світі є такі люди, які люблять, піклуються, охороняють тварин і завжди допомагають їм.
Дома я розповів про свої враження від проведеного дня мамі і повідомив, що вибрав свою майбутню професію.
- Я мрію стати охоронцем навколишнього середовища. Хочу піклуватися про природу, тварин та рослин, які нас оточують.
