Вона лежала в його обіймах така спокійна, така щаслива.
Вона думала, що цього ніколи не могло б статися і знала, що це ніколи не повториться.
Він прокручував спочатку раз за разом їх знайомство, перший поцілунок, її очі. Ще одна щаслива поцілункова мить.
Шалена, пристрасна ніч. Електричний струм пронизує її розум.
Вона знає, що це в останнє. Цього більше ніколи не повториться. Вона знає що, після того, як він засне, вона тихенько встане, одягнеться, і не залишаючи йому навіть ні граму надії – піде. В ніч, в дощ, в майбутнє. В своє майбутнє, де буде все, але на заміну цій ночі прийде спогад. З роками він зітреться, але солодкий присмак його губ завжди нагадуватиме про цю ніч. Аромат його тіла, відчуття його сильних рук – наркотик для її душі. Серце підказує, що можна забути про всі «не можна» і «не правильно», а розум перекрикує – «пора вже».
Ніч подарувала йому солодкий сон, в якому вони були разом.
Підійшовши до нього – вона подарувала останній поцілунок. Щирий, ніжний, але останній.
Він не спав.. Але він не мав права її тримати, адже вона все одно б пішла.. Такі як вона вільні..
..Він дивився їй в слід
..Вона кинула останній погляд на нього..
«Прощавай» - звучало в краплях дощу..