Провчили Гриця
Для такого лежебоки, як Гриць Зоська була «золотий куш». От і став він свататися до неї та в коханні зізнаватися. Проте Зоська може й була незавидною дівкою, але хитрістю - уся в батька. Таке не раз придумає, таке викрутить, що й хоч і правий, то вийдеш дурнем.
Зоська добре знала Грицька, як облупленого. Бачила, як і до інших дівок підкаблучується, та й вирішила одного дня зговоритися з дівчатами, щоб провчити Грицька за те, що усім їм голову морочить.
Йшов одного вечора Гриць до сусіднього села на чергову гулянку, та через поле, навпростець. А дівчата вистежили його і засіли у кущах чатувати, доки той тією ж дорогою назад повертатиметься. Зоська не витримала, аж зубами заскреготала:
- От паршивий пес. Ви лишень подивіться, у сусіднє село уже шастає. Оце б побачити, скільком він ось так наобіцявся!
- Тихіше, Зосько! – штовхнула її в бік Маруся. – А то почує, увесь план завалимо. І так пів ночі у цих кущах сидіти доведеться. Чуєш як уже в животі бурчить. Ага, їсти охота! – сумно протягнула Маруся.
- Не вмреш! Он скільки сала наросло! – хіхікнула Клава. Хоча сама була сухорлява, мов билина у полі. Сама шкура й кості.
- На себе подивись, мокра курка! – розізлилася Маруся. Так слово за слово і зчинилася люта сварка.
Тим часом Гриць уже повертався додому. То співає, то насвистує собі щось під ніс, коли чує - якісь дивні звуки долинаються із кущів. Моторошно стало хлопцю, адже на дворі о пів на третю ночі. Хто зна, що за нечисте блукає цими полями. Перехрестився Гриць, йде дорогою та й молиться.
А дівчата не те що не запримітили Грицька, а й узагалі забули про нього. Хіба у той момент було до того? Звісно добре, коли будь-яка сварка закінчується перемир’ям. А тут, у кущах, не все так просто виявилося. Маруся шурхонула Клаву у груди, а та, не втримавши рівноваги, покотилася у рівчак. Маруся зареготала на повний голос, побачивши, як Клава, виваляна у багнюці, намагається вилізти звідтіль. Зоська, щоби відомстити за Клаву, накинулася на Марусю зі спини і ухватила її за чуба. Ой, лишенько, що там робилося, один Бог бачив.
Писки, крики, регіт. Усе так перемішалося, що у Гриця аж колінця затряслися. Вирішив парубок дати дьору, поки не пізно. Та не тут то було. Зненацька із кущів викотилися три чорні фігури (у темноті важко було розгледіти, що то таке), та й прямісінько перед носом у Гриця. У той момент ніхто з дівчат не очікував такого повороту подій. Адже план був зовсім інший. Проте, це уже було у минулому. Ось, що було далі…
Дівчата зрозумівши, що Гриць по-справжньому наляканий, стали підігравати.
- Він мій! – заревла Маруся низьким басом, адже від природи мала чоловічий голос.
- Ні, не віддам! Він мій! – прошамкала Клава, наближаючись до нього з витягнутими уперед руками.
- А хто це тут у нас такий солоденький? Саме те що треба для мене! Наречений є, можна й весілля гуляти! Ха-ха-ха! – величаво зареготала Зоська.
Ой, не на жарт злякався Гриць. Як заверещить, мов дівчисько, як дасть на п’яти, лише пилюка за ним закурила.
Наступного дня не йде Гриць на вечорниці. Сидить вдома, ні ногою за поріг.
Через тиждень розійшлися чутки, буцімто Гриць однієї ночі у полі, коли повертався додому, бачив відьом, які сваталися до нього.
На тому місці навіть хреста встановили і освятили, щоб нечисте не лякало сільських мешканців.
З тих пір Гриць більше не дурив дівчатам голови. Частіше до храму став ходив, на богослужіння. Навіть вирішив вступити у семінарію, щоб на священика вивчитися. Адже так тоді перелякався бідолашний, що й уся охота до женіння й пропала.