На грані живого і мертвого

Наступного дня Сніжана та Олександр прийшли в лабораторію о восьмій годині ранка. Був пахмурний день, проте світлі відчуття майбутнього спілкування з гуманоїдами планети Нібіру підіймали настрій і фантастично підносили їх бадьорий дух у космічний простір. Олександр розсунув штори і відкрив вікна. Свіже повітря війнуло озоном і ароматом троянди, розквітлі кущі якої заглядали у відчинені вікна башти. Сніжана вирішила очепурити лабораторію і стала витирати пил та поливати любимі квіти, які стояли у горщиках навколо комп’ютерного устаткування.

Олександр підійшов до Сніжани. Вони взялися за руки і довго дивилися одне одному в очі. Їх поцілунок ледве розірвав телефонний дзвінок в лабораторію. Олександр підняв слухавку.

– Це турбує вас друга прохідна завода. До вас просяться з телебачення. Пускати? – повідомив вартовий.

– Хай заходять, – сказав Олександр.

Невдовзі пролунав дзвінок у лабораторію. Олександр попрямував до дверей – відкривати. Сніжана також пішла зустрічати гостей. У відчинених дверях стояли двоє репортерів: юнак з телекамерою і дівчина з блокнотом та ручкою. Юнак – середнього роста, широкоплечий, худорлявий, голубоокий. Темні окуляри сиділи на його рудому кучерявім волоссі. Юначка – трохи нижча за нього, струнка, симпатична кароока брюнетка в окулярах, які дуже пасували до її обличчя.

– А ми – прибульці, в ранній час із телебачення до вас, – радісно віршувала юначка і, привітавшись, обняла Сніжану, а потім, жартуючи, представилася. – Я – Маргарита, а це ж Петро – наш шкільний залицяльник, – додала вона і першою переступила поріг лабораторії.

– Добрий день. Заходьте, будь ласка, – сказали Олександр та Сніжана.

Петро гаряче потиснув руку Олександра. Сніжана, поцілувавшись з Маргаритою закрила двері і, помилувавшись чоловіками і підійшли до них.

– Будь ласка, заходьте, – ввічливо запросила Сніжана, глянувши Петру в очі, з яких знову відчула той погляд, яким він її зустрічав на кожній перерві декілька років тому.

Будьте, як вдома, – щиро запропонував Олександр. – Будь ласка, розташовуйтеся – сказав він і показав їм на красивий диван.

– А я зараз увімкну устаткування і налаштую для вас шоломофони. Доведеться нам, Сніжано, на хвильку відкласти обговорення подальшого удосконалення наших наукових розробок.

Вони встали з дивана і підійшли, до Олександра. Він надів на їхні голови індивідуальні шоломофони і ввімкнув систему підготовки. На табло з’явилися зони резервних ділянок мозка Петра та Маргарити. Їхні координати Олександр щойно заніс у пам`ять комп’ютера і розмістив на зовнішніх носіях інформації. За декілька секунд на табло з’явилася змістовна таблиця, де висвітлювалися дані аморфності кремнія в коренях волосся на головах Петра і Маргарити та аморфності кремнія в шоломофонах. І коли дані у таблиці зрівнялися, вимкнув систему підготовки кремнія у шоломофонах, зняв їх і разом з друзями пішов на диван.

– Розповідай, «Пташа», яка в тебе доля і який шлях широкий? – запропонував Олександр.

– Ти ж знаєш, Сашко, я ще тоді захоплювався сатирою та гумором, мав дві власні книжки, А нині – член Національних спілок України, письменників та журналістів. Закінчив інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Мої телерепортажі та статті в газетах спеціалізовані тільки з медицини та біології, бо тут я почуваю себе, наче риба у воді. Ну який би з мене був лікар? – сказав Петро. – Одружився. Ти ж знав її ще тоді, коли їздили на пляж. Моя дружина, – і він показав на усміхнену Маргариту.

– Дуже приємно вдруге познайомитися, – майже в один голос пожартували Олександр та Сніжана.

– А ти, Сашко, ще одружений? – жартуючи, запитав Петро.

– Ось – вона з нами, – і він перевів погляд на Сніжану, яка спочатку привітно глянула на Петра, а потім тепло стиснула руку Маргарити, яка сиділа поруч.

– Як добре, що ми знову зустрілися, – ніби в один голос, радісно промовили Маргарита і Петро.

І зав’язалася між ними тепла і дружня розмова, яку вирішили продовжити за столом.

– Це ми як бачилися ще при захисті дисертацій на докторський ступень в Медичному інституті Української асоціації народної медицини, – став нагадувати Петро, як це було.

До згадок приєдналася і Маргарита, поцілувавши його в щічку. Попивши кави, вони розійшлися і стали займатися своїми справами. Петро налагоджував телекамеру, а Маргарита з цікавістю розглядала лабораторію. Вона раз по раз задавала запитання то Олександру, то Сніжані, не пропускаючи жодної деталі. Потім Олександр Андрійович надів на голови Маргарити та Петра їх шоломофони і, увімкнувши устаткування набрав пароль Юрона Борисвітовича з планети Нібіру на сайті міжпланетного Інтернету.

На куполі лабораторії засвітилися у певному порядку всі табло – залежно від небесних світил в космічному просторі.

На табло з’явилося хоч і кольорове зображення планети Нібіру, але сприймається воно Олександром поки ще чорно білим. На екрані виникла людиноподібна істота, тільки голова ледь помітно сплюснута і по своїй формі нагадувала кавун. Вона на товстій шиї пропорційно вписувалася в широкі плечі атлетичної фігури. Круглі великі очі, які обрамляли густі чорні брови, та злегка ввігнутий ніс, пухкі вуста та вольовий підбородок формували красивій дизайн обличчя. Товсте, як дратва, рідке смоляне волосся на голові ледве закривало круглі вушні раковини. На обличчі були ледве помітні вилиці, а широке підборіддя додавали мужнього вигляду. Що б там не було, але форма голови викликала приємні відчуття.

Петро вже добре налаштував на табло для планети Нібіру телекамеру.

– Доброго ранку, Юроне Борисвітовичу. Ми вже знайомі по міжпланетному Інтернету, – так почав розмову Олександр, розглядаючи високу постать з атлетичною фігурою.

– Доброго ранку, Олександр Андрійович. Дуже радий, що ви з’явилися на сайті міжпланетного Інтернета і поповнили вже своєю планетою Земля картотеку міжпланетного зв’язку. Вітаю вас із закінченням спорудження біотехнічної системи пізнання Всесвіта. Вона і надалі знадобиться, коли ваша резервна частина мозку буде задіяна свідомістю. Перепрошую, але мене терміново викликають. Я потім вас знайду. Давайте краще я вийду з вами на зв`язок завтра зранку. До зустрічі в космічному ефірі!

Так закінчився перший міжпланетний зв`язок із планетою Нібіру.

Петро від несподіванки широко відкрив очі і переводив отетерілий погляд то на Олександра, то на Сніжану, то на Маргариту. Потім, перевіривши зображення і звук на своїй телекамері, розгублено, радіючи, запитав: «Олександр, хто це?».

– Це з планети Нібіру. Начальник відділу по збереженню даних на зовнішніх носіях інформації, з яких наповнюється міжпланетний Інтернет, у тому числі й наш, – пояснив Олександр, розповідаючи. – Юрон Борисвітович вийшов зі мною на зв`язок ще тоді, коли ознайомився через державний Інтернет із нашими розробками про єдине співіснування живої і неживої матерій. Він говорив мені, що завдяки Найвищому Розуму, якого ваші церковні служителі називають Богом, створено у Всесвіті із живої матерії біологічну систему – живу істоту, а з неживої матерії створено технічну систему – павутиння павука, телефони та радіо і телебачення. Що Всесвіт існує тільки завдяки живій і неживій матерії, яку з’єднує особливого роду матерія, котру вчені Всесвіта називають ефіром. Що в цілому Всесвіт є живий і розумний, як людина. Що фізика ефіра, тобто сам ефір, має невідому поки що й для них здатність бути рухомим і передавати рух – коливання матерії думки через аморфний кремній від однієї частки матерії ефіра до іншої – зі швидкістю навіть більшою, ніж швидкість нейтрино. Що матерія думки (свідомості і підсвідомості) теж знаходиться в матерії мозка і так само, як є невід’ємною часткою Всесвіта. Що матерія думки сама здатна у певній комбінації матерій генерувати в ефірі енергію, ведучу до виникнення нової транспортної матерії. Що така транспортна матерія виникає завдяки існуванню матерії резервної частини мозка і на основі матерії аморфного кремнія у шоломофоні. Що вся матерія, яка плаває в ефірі, генерована тільки в певних і відповідних умовах поки що невідомою їм енергією. Він навів мені такий приклад: певна літера відкриває або доповнює безліч різних слів, створених розумом. Або певну фарбу мають відповідні матерії: морковка має свій колір, а буряк – свій. Троянда має свій колір, а ромашка свій. Або всілякі почуття, які виникають від почутої, побаченої чи дотикової інформації мають свою певну інформацію і свої певні дії. Так роз’яснив мені Юрон Борисвітович. Що це все зробив Вищий Розум – Бог.

– Здорово виходить, – замислившись, зауважив Петро, підвівшись на хвильку із дивана.

– Виходить, – продовжував Олександр. – Є десь у Всесвіті планета, на якій живе Вищого Розуму істота, тобто Бог. І він створив, тобто клонував на своїй планеті живих істот, собі подібних. А потім доручив щоб ці істоти стали клонувати населення на сусідніх планетах, теж подібних до себе. Так проходив процес створення населення на всіх інших планетах.

– Хтось клонував анунаків* на планеті Нібіру, а вони клонували нас, – сказала Сніжана і набрала на сайті міжпланетного Інтернета планети Нібіру пароль Мирторії Алмазонівни Золотар – працівника із відділа інформації.

На табло знову з’явилося чорно-біле зображення. На цей раз була жіноча істота: голова теж ледь помітно сплюснута і за своєю формою теж нагадувала кавун. Тонка шия, вузькі плечі та ще тонша талія нагадували фігуру балерини. Круглі, не дуже великі очі та рівний ніс над невеликим ротом вимальовували симпатичне обличчя. Товсте, рідке волосся темного кольору було заплетене в чотири коси. Дві коси звисали спереду через плечі, а дві – на спину. Були добре помітні невеликі за розміром круглі вушні раковини. Пишні ланіти у неї були білого кольору, їх з’єднували трішки темніші від обличчя уста.

Олександр знову замислився з того приводу, що зображення чорно-біле. Сніжана перевела зв`язок зі свого комп’ютера на комп’ютер Олександра, а Маргарита всілася зручніше на дивані. Олександр надів на голову шоломофон і увімкнув зв`язок.

– Доброго ранку! Вас вітає планета Земля. Я – Олександр Світозаренко, начальник наукового цеха завода «Токарно-фрезерного устаткування», Сніжана – начальник дослідної лабораторії, Петро та Маргарита – журналісти телебачення.

– Вітаю! Я – науковий працівник інформаційного відділу з планети Нібіру, Мирторія Алмазонівна Золотар. Слухаю вас, – приємно усміхнувшись, відповіла жінка.

– Хочемо взяти у вас інтерв’ю, – сказав Олександр і перевів паралельні зв`язки на Петра та Маргариту.

– Запитуйте. Охоче відповім, – спокійно відповіла Мирторія Алмазонівна.

– Скажіть, будь ласка, скільки проживає людей на вашій планеті? Який суспільний лад вашої цивілізації? Яка середня тривалість життя населення? – запитала Маргарита.

– Шумери – це предковічна назва нашої цивілізації. Населення планети порівняно з вашою невелике – понад вісімсот мільйонів мешканців. Живуть вони від семи тисяч років до десяти тисяч років. У нас єдина національність – Анунаки, які побудували заможну комуну, де всі рівні, незважаючи на посаду. Національне надбання ділиться між членами суспільства за потребою кожного з нас. У нас відсутні жадібність, заздрість, ворожнеча та брехня. Кожен живе так, як йому подобається, не наносячи жодної шкоди суспільству, адже керується тільки розумом. А наш розум має таку енергію, яка трансформує в ефірі матерію оберігання. Ця матерія знає, що їй робити і веде наш розум тільки вірним шляхом, вибраним всім суспільством. Посади в нас займаються відповідно розуму.

– А як вам дається довголіття? Від народження чи підтримуєте штучно? – поцікавилася Маргарита.

– І від народження і штучно. Через кожну тисячу років кожен з нас має зробити те, що йому напише Вищий Розум на сайті міжпланетного Інтернета. Хто сумлінно виконує ці вказівки, живе довше.

– А для нас він може написати, що робити через кожні десять років? – жартуючи, запитала Маргарита.

– Для вас теж зможе, але тільки тоді коли і у вас, так як у нас, буде повністю задіяна свідомістю резервна частина вашого мозка А вона буде задіяна тоді коли ваша цивілізація досягне належного розвитка. Вам тоді не потрібно буде надівати шоломофон. Я без нього, а спілкуюся з вами через такі ж самі, як у вас, засоби інформації. І спілкуюся так само, як і ви в себе використовуєте телефон, радіо та телебачення. А коли у вас буде відповідний такому зв’язку ваш інтелект (подібний до нашого), то будете сприймати і посилати інформацію на планети так само, як зараз відправляєте і отримуєте її з іншого міста по мобільному зв’язку, – відповіла Мирторія Алмазонівна.

– Мирторія Алмазонівна, на вашому екрані зображення чорно-біле? – запитав Олександр і перевів зв`язок на Петра.

– Ні, не чорно-біле. Це стосується штучного зв’язку і резервної частини вашого мозка. Адже колір – це теж матерія і невід’ємна частина Всесвіта. І поки не буде задіяна резервна частина вашого мозка, будете з нами спілкуватися і бачити нас в чорно-білому зображенні, – зауважила Мирторія Алмазонівна. – Або удосконалюйте комп’ютерне устаткування.

– Розкажіть, будь ласка, яка у вас промисловість? Як колись видобували золото на нашій планеті, чи це може якось пов’язано з промисловістю? – запитав Петро.

– На нашій планеті тільки виробництво промислових роботів та транс-портних ракет для перевезення роботів, яких ми посилаємо тільки на планети, з якими ведемо взаємний обмін копалинами. Роботи в нас працюють у сільському господарстві та на виробництві товарів широкого вжитку. А золото теж добували у вас на обмін і для використання при будівництві радіомаяків-пірамід, таких, як у вас в Єгипті, на планеті Марс і на інших планетах. На ці радіомаяки летять у вірному напрямку наші ракети-кораблі з промисловими роботами, – відповіла жінка.

– А чи є у вас армія? Якою вогнестрільною зброєю вона насичена? – запитав Петро.

– Я вже вам говорила про нашу ракетобудівну промисловість. То ви, мабуть, подумали, що ми виробляємо ще і бойові ракети далекого бою. Ні. Це транспортні ракети і ракети-перехоплювачі. У нас армії немає. Ми не агресивна планета. Але оборону тримаємо завжди. Вчені провели удосконалення обчислювальної техніки, розробили нові елементи та устрої автоматики і телемеханіки та оснастили ракети перехоплювачі системами виявлення і пізнавання. Як тільки стартує ворожа ракета, то наша йде на таран і випускає знищувальний снаряд, а сама миттєво звертає із самоцілі і незабаром повертається на своє стартове місце.

– Мирторія Алмазонівна, а на вашій планеті яку біологічну основу має організм людини? – запитала Сніжана.

– Ми на аморфно-кремнієвій основі і володіємо не аби якою силою. Наші м’язи тверді, рухаємося трішки повільніше, ніж ви. Наші кістки не беруть ваші ріжучі інструменти. Наш організм емоційно вольовий, стійкий до хвороби, – відповіла вона.

– Мирторія Алмазонівна, скажіть, будь ласка, скільки часу мати виношує в своїй утробі дитину до дня її народження? – запитала Сніжана.

– У нас мати виношує дитину дванадцять місяців але народжує лише два рази за своє життя, бо це пов’язано з нашим довголіттям.

– А це правда, що ви нас клонували, як зазначено в манускриптах. Якщо це правда, то ж навіщо ви для запліднення додавали глину? – запитав Петро.

– Скажу так. Коли ми надумали вас клонувати, то користувалися такою думкою. Ви знаєте, що глина – не тільки елемент живої природи. Її клітини самостійно розмножуються, і вона за рахунок цього росте – збільшується у своїй масі. Це по-перше. По-друге, ми також знаємо, що кожна матерія, яка плаває в ефірі, сама здатна в певній комбінації генерувати енергію, ведучи до виникнення нової матерії, тобто вас. І глина не дасть нам клонувати знову себе. І по-третє, ми були впевнені, що при такій комбінації в лоні нашої жінки, яка на той час була на планеті Земля у відрядженні, повинна створитися нова істота, подібна нам. А оскільки ми були клоновані Вищим розумом, якому ваші церковники дали ім’я – Бог, то гадали, що і ви теж будете тотожні нам, подібні до Вищого розума. Вищий розум один, а Всесвіт великий. Призначений помічник, який проживає з ним на планеті, клонував населення сусідніх планет і на кожній з них призначив своїх помічників. Таким чином, схожі на живі істоти створювалися на тих планетах, де бажав Вищий розум, – так пояснила Мирторія Алмазонівна.

– Скажіть, будь ласка, а чому наше суспільство живе не так, як ви? Чому в наших людей дуже багато недоліків: егоїзм, жадність, недовіра, брехня, ворожнеча, агресія, зрада? Адже ви, коли клонували нас, були впевнені, що будемо вам подібні, а отже, подібні Вищому Розуму. Чому так сталося, що наша цивілізація у своєму розвитку духовно занепадає з кожним роком? Як зупинити цей духовний занепад? Чи можна зупинити? – спитав Петро.

– Скажу чесно. Ми не мали права вас клонувати і за це були покарані Вищим Розумом . Помічника Вищого Розума, призначеного ним на вашій планеті, на той час з нами не було. Ми побачили вас ще тоді – такими, якими ви є тепер. Вищий Розум сказав, що нечестиві будуть викорчувані із землі, і вирішив їх затопити. Він устами свого помічника сказав про це Ною, а сам затопив Землю. А Ной зробив усе так, як сказав Вищий Розум. Він сам збудував ковчег і взяв із собою трьох синів, свою дружину та дружин синів і по парі кожної тварі і уплив.

– Ви, Мирторія Алмазонівна, можете про нащу Землю щось сказати із ваших спостережень, – запитав Петро.

– Зараз відкрию картотеку таких планет на зовнішніх носіях пам`яті нашого електронно-комп’ютерного устаткування і скажу. От знайшла. Планета Земля. Ваша планета знаходиться на четвертому місці еволюційного розвитка. У цивілізації Землі в 19 відсотків населення задіяна свідомістю резервна частина мозка. Самий більший відсоток населення із задіяною свідомістю резервної часини мозка знаходиться в державі Україна і дорівнює 11 відсоткам, а в місті Дніпропетровську складає 0, 1 відсоток – 2 феномена.

– А в цьому місті є феномен, в якого резервна часина мозка має штучний розум, який йому каже, що і як робити в його духовних та фізичних діях? – запитав Петро.

– Наші вчені, спілкуючись із душами живих людей кожної держави по кожному місту обласного значення ведуть спостереження за багатьма такими планетами як ваша і мають картотеку таких феноменів. Адже душа знає адресу свого «хазяїна» і знає про його всю діяльність. Знає ім’я, по батькові та прізвище лідерів певного міста по їх суспільно-політичній діяльності. Зараз відкрию картотеку таких феноменів. Є одна людина – це Юлія Володимирівна Тимошенко, – відповіла Мирторія Алмазонівна. – А щодо духовного занепаду скажу, що він триватиме і його вже ніхто не зупинить, адже такий розвиток людини закладений в її генах при клонуванні. А чи довго триватиме занепад? Зараз ми думаємо над цим питанням, але не впевнені, адже ми – не Вищий розум. І клоновані не ним особисто. Ми думаємо, що спускається вказівка Вищого Розума про покарання нечестивих. Але він дав час, щоб ви його зрозуміли і покаялися. За його бажанням змінюються орбіти планет, щоб очистити Всесвіт від нечестивих. Орбіта Землі буде змінюватися доти, доки він не побачить здійснені державними правителями та олігархами духовні зміни. Адже Вищий Розум – милостивий. А поки він продовжує змінювати орбіту, її зміна може привести Землю до всепланетного потопу. Я не лякаю, а пропоную кожному замислитися, поки не сталося непоправного лиха, – так закінчила інопланетна жінка свою не дуже приємну відповідь.

– Ви сказали, що Вищий розум мінятиме орбіту нашої планети, поки не побачить зміни та прогрес. А ви могли б назвати ці прогресивні зміни? – запитала Маргарита.

– Помітні для вас зміни мають починатися з соціально-побутових умов суспільства. Спочатку правителі повинні дати наказ, згідно якому олігархи стануть відраховувати в бюджет держави вісімдесят відсотків свого річного прибутка. А з часом слід почати відбудовувати ту комуну, яку ви почали будувати, але не довели до кінця. А не довели до кінця тому, що вона в принципі почала будуватися не вірно. А не вірно тому, що в цієї людини не була ще задіяна свідомістю резервна частина мозка так, як вона зараз задіяна у вас і ви вже, хоч і штучно, через шоломофон, але вже спілкуєтеся зі мною, – пояснила Мирторія Алмазонівна.

– Скажіть, будь ласка, а яка вага малюка при народженні? Скільки років йому виповниться, коли починає він розмовляти? У скільки років закінчується його дитинство? – сипала питання Маргарита.

– Як вам сказати? Ми над цим не думали. Розвиток малюка починається вже в утробі матері. Малюк, як тільки народився, миттю звертається до мами і просить те, що вважає за потрібне для нього. І так з кожною годиною, з кожним роком поповнює свій мозок потрібною інформацією. Його зрілість залежить від здібностей. Трапляється, що і в сорок років стає дорослим, а буває – і в шість тисяч років зберігає дитячі устої та поведінку. Ми на це не звертаємо уваги. Відразу після народження дитина важить від п’яти до семи кілограмів. До сорока років набирає вже повну вагу. Вона від двохсот до трьохсот кілограмів.

– Мирторія Алмазонівна, ми вам дуже дякуємо за інтерв’ю. Ви сказали, що резервна частина мозка людини з часом зможе приймати не тільки кольорову інформацію. Що ви мали на увазі? – поцікавився Олександр.

– Я мала на увазі наші емоційні почуття, які виникають при спілкуванні. Почуття – це теж особливого роду матерія і вона при певних обставинах генерує транспортні матерії, які здатні у резервній частині мозка на відстані сприймати і передавати відповідні свої емоції. Зараз ваші емоційні почуття я теж сприймаю такими, якими їх сприймаєте ви, коли вони виникають при нашій розмові. Дякую вам за хороші запитання. До зустрічі в ефірі! – закінчила свою відповідь Мирторія Алмазонівна.

Петро і Маргарита, подякувавши Олександрові і Сніжані, від радісного задоволення ще довго приходили до тями, сидячи на дивані для гостей і обговорюючи завтрашню вечірню телевізійну передачу.

– Давайте я вас проведу, а заодно познайомлю з директором нашого завода, – запропонував Олександр.

Вони увійшли в приймальню директора. Олександр пояснив секретарці, що журналісти-телевізійники хочуть познайомитися з директором.

Секретарка запропонувала гостям присісти.

– Сергію Никифоровичу, до вас гості з телебачення, – сказала вона.

– Будь ласка. Нехай заходять, – сказав директор.

– Прошу заходити, – промовила секретарка, відчиняючи їм двері.

– Сергій Никифорович, я тобі вже розповідав про них, а тепер, будь ласка, познайомтеся: Петро Микитович і Маргарита Віталіївна, – представив їх Олександр.

– Будемо знайомі, – сказав Сергій Никифорович і, вийшовши з-за стола потиснув руки гостям і запропонував присісти. – Чим можу бути корисним для вас? – запитав, сідаючи за стіл.

– Прийшли запросити вас, Сергій Никифорович, і ваших науковців до нас на телепередачу, яка має відбутися в наступну середу о двадцятій годині, – сказала Маргарита.

– Ви зможете прийти? – запитав Петро Микитович.

– Прийдемо. Дякую за запрошення, – відповів Сергій Никифорович.

– Тоді на все добре. До зустрічі на телебаченні. Не будемо вас відволікати, – сказав Петро Микитович, тиснучи директору руку.

– Будь ласка, Олександр Андрійович, проведи наших гостей і покажи наш завод, – сказав Сергій Никифорович.

В супроводі Олександра Петро і Маргарита, сяючи від задоволення побаченого і почутого, виходили через другу прохідну завода.

анунаки* – назва населення планети Нібіру, яка через кожні три тисячі шістсот років заходить у нашу Сонячну систему.

29.05 – 03.06.2013

м.Дніпропетровськ, 29.05. – 03.06.2013 р.