На грані живого і мертвого

– Математична модель виявлення інформації і пізнавання Всесвіта готова, – повідомив Сніжану Олександр. – За тобою розробка комп’ютерної програми, – усмішкою і поцілунком закінчив він свою вимогу.

– А який метод реєстрації інформації, що входить у мозок ти вибрав?

– Я вибрав метод функціональної магнітно-резонансної томографії.

–А чому не метод позитрон-емісійної томографії?

– Тому, що в клітинах мозка знаходяться нейрони. Вони генерують і передають нервові імпульси, як сплески електромагнітних імпульсів.

– Ти, Сашко, мабуть, ще врахував і те, що свідомість як матерія теж знаходиться у матерії мозка. Вона, будучи невід’ємною часткою Всесвіту, сама здатна в певних умовах генерувати енергію, ведучу до виникнення нової матерії, – зауважила Сніжана.

– Врахував. А звідки ти знаєш? – здивовано запитав Олександр.

– У тебе на чолі написано, – пожартувала Сніжана. – Тому, що це той напрямок, в якому ми розробляємо індивідуальний шоломофон – кремнієвий модуль переходу із технічної системи в біологічну систему, якою є мозок, – додала вона.

– Це так моя, Снігова королева – усміхнувшись, закінчив Олександр і занурився в думку.

Олександр міркував про те, як і з чого розпочати втілення своєї ідеї в розробку системи пізнавання Всесвіту. Сів у своє робоче крісло і почав складати оптимальний план проведення наукових досліджень. В першу чергу належало дослідним шляхом визначити місце знаходження резервної частини свого мозка та відрегулювати в резервуарі шоломофона стан аморфності кремнія, адекватний аморфності того кремнія, який знаходиться у корінні волосся на голові. Але прочитана інформація на табло не давала змоги сконцентрувати думку. Найбільше його бентежила одна сентенція начальника відділа по збереженню даних на зовнішніх носіях інформації: «Ви зможете самі заходити в Інтернет будь-якої планети. Не буде потрібний Інтернет вашої планети, в який ми надсилаємо інформацію».

– Сніжано, давай ми обговоримо інформацію з планети Нібіру, – запропонував їй Олександр і увімкнув комп’ютерне устаткування.

Сніжана підійшла, сіла йому на коліна і, пригорнувшись ніжно, стала читати на табло компютера і остановилася на такому реченні: «А поки що нехай наш зв`язок нагадає вам колишнє без звукове і безкольорове кіно».

Прочитане викликало резонну думку та ще спогади... Вони почали дискутувати.

– І дійсно, – розпочала свою думку Сніжана. – Це вкотре доводить, що наша свідомість – продукт мозка, а в цілому ми як біологічна система спроможні сприймати радіо і телеінформацію тільки з осягненої нами відстані. Сприймаємо і не уявляємо, як десь сказане (не чуте на власні вуха) і побачене (не бачене на власні очі) звідти доноситься через ефір до нашої свідомості – в мозок. Отже, і резервна частина мозка буде задіяна так само, як і діючий сучасний мозок, тільки функціонуватиме через біологічний штучний кремнієвий шоломофон, який належить створити. Тоді будемо сприймати інформацію з будь-якої недосяжної нами відстані.

– Ти хочеш сказати, моя Снігова королева, що цивілізація розвивається з часом і в певному просторі, до якого наша планета ще не долетіла. І прийде той час, коли в певному просторі свідомість – мозок людини, – як біологічна система стане вільно і звично співпрацювати з новою технічною системою подібною радіо і телебаченню. І незалежно від відстані мозок працюватиме так, як працює і зараз, але зі швидкістю думки, котра поки що тільки в нашій уяві миттєво переноситься в різні бажані координати простору. І така співпраця систем буде функціонувати завдяки теж новій транспортній матерії. Нова цивілізація сприйматиме інформацію від природи як належне, яке створене підсвідомо, не уявляючи ким, де, як і яким чином. А наука астрологія невтомно і постійно вивчатиме вплив фізики ефіра на розвиток цивілізації. Саме життя – це результат взаємодії корпускулярної речовини з ефіром.

Цією думкою Олександр закінчив обговорення теми і обняв Сніжану.

– Будемо ночувати в лабораторії чи поїдемо додому? – запитала Сніжана, сидячи на дивані і смачно цілуючи Олександра.

– Давай тут, бо вже смеркає, – сказав Олександр. та я послухаю твої вірші, – додав він.

Він дістав із дивана білизну. Сніжана постелила постіль і стала читати такий вірш:

ХМАРИ ЛЮБОВІ

В мрійливому небі твоєї душі

Збираються хмарки твого почуття

І в серце пливуть, як любові рушій, 

І створюють в ньому любовне життя.

Воно то освічую Сонцем шляхи, 

А то уперіщить дощем грозовим

В бутті, омиваючи наші гріхи –

Попробуй у долі щастя зловить!?

Та ось вже затихла любові гроза

З коханим і грім почуття вже замовк –

Любов проясніла у небі думок

Й скотилася радісна з вії сльоза!

Розвіялись хмари і вітер ущух –

На вулиці тихо, – немає грози…

…Та й, що ж то за хмара, яка без дощу?!

Та й, що ж то за жінка, яка без сльози?!

– Гарний вірш. Вдалі порівняння, – сказав Олександр, сідаючи на ліжко.

Сніжана вимкнула світло і вони полягали спати.

Та сон їх не брав. Думка свердлила мозок. Вони знову почали обговорювати отриману інформацію про чорно-біле зображення, яке надійшло на табло з міжпланетного Інтернета. Але сон взяв своє – і вони заснули.

Ранок розбудив Олександра, зазираючи Сонцем у не завішене шторами вікно лабораторії. Він увімкнув компютер і став визначити місце знаходження резервної частини свого мозка та регулювати в резервуарі шоломофону стан аморфності кремнію, адекватний аморфності того кремнію, який знаходиться у корінні волосся на голові. Він надів на голову кремнієвого капелюха – шоломофон і ввімкнув систему комп’ютерного устаткування. На табло з’явилася зона резервного мозку площиною у чотири квадратних сантиметрів. Її координати Олександр щойно заніс у пам`ять комп’ютера і розмістив на зовнішніх носіях інформації комп’ютерного устаткування. За декілька секунд на відео табло з’явилася змістовна таблиця, на якій висвітлювалося значення аморфності кремнія: у резервуарі шоломофону – 30 відсотків, а в кінцівках коренів волосся на його голові було майже 40 відсотків. Олександр увімкнув комп’ютерну систему підготовки шоломофона і, добавляючи в шолом твердий кремній, який в ньому перетворювався в аморфний, спостерігав, як у ньому визначалася аморфність кремнія Коли дані у змістовній таблиці зрівнялися, вимкнув систему підготовки. Закінчивши дослід Олександр підійшов до Сніжани, яка себе ще удавала сплячою красунею, хоча вже давно прокинулась і спостерігала за ним. Як він підвівся з крісла, жваво запитала: «Модуль готовий?!».

– А ти вже готова розпочати складання комп’ютерної програми для нашого відкриття? – запитав Олександр і, проходячи повз неї, нахилився і чемно поцілував. – Ти ще трішки полеж, а я збігаю до буфета, займу чергу. Що тобі купити на сніданок? – додав він.?

– Дивись сам. На твій смак, – сказала Сніжана, піднялася і, склавши постіль в диван та, навівши марафет сіла у своє робоче крісло.

Вона взяла математичну модель, яку розробив Олександр і вивчаючи, розглянула її, вибрала мову програмування і стала писати програму. В цей час Олександр приніс смачний сніданок, і Сніжана, не втримавшись, відклала свою програму і стала їсти. В цей час пролунав телефонний дзвінок. Олександр взяв слухавку.

– Це лабораторія завода «Токарно-фрезерне устаткування»? Вас тур-

бує телебачення. Це хто? Олександр Світозаренко? З вами розмовляє тележурналіст Петро Микитович Шуліка.

– Телебачення… Шуліка… Я. А що? – здивовано запитав його Олександр і глянув на розгублену від несподіванки Сніжану. – Це ти, «Пташа»?! – пожвавився Олександр.

–Я, Олександр. Ми прочитали в газеті «Фантастична Україна» вашу наукову статтю і хочемо до вас у гості – на чашечку кави і взяти у вас інтерв’ю, яке хотіли б незабаром дати в ефір.

– Гаразд. Якщо не жартуєш, як завжди, то приїздіть. – До побачення. Пам’ятаєш гумориста «Пташу» з нашої групи? – звернувся Олександр до Сніжани. – Замість лікаря став тележурналістом.

– Та де ж там забути? В одинадцятому класі приставав на кожній перерві до нас із Маргаритою, – засміялася Сніжана.

В лабораторії запанувала тиша – кожен думав про написану наукову статтю та про зустріч з телевізійниками. Доснідавши, Сніжана в емоційному настрої знову сіла в робоче крісло і стала писати комп’ютерну програму по розробці системи пізнавання Всесвіту. Олександр почав начиняти виготовлені на заводі шоломофони. Для Сніжани шоломофон, а потім, зробивши ще два запасних, підійшов до неї.

– Багато писати, може хай на завтра? – запитав він і сів на дивані.

– Та ні, хочу закінчити сьогодні. Не заважай, – сказала вона, ледве відводячи від нього закохані очі.

Олександр дістав подушку і приліг на дивані. Милуючись своєю ненаглядною, не зводив з неї очей. Його, як магнітом, тягло до неї. Став пригадувати різні приємні обставини з їхнього спільного життя. Почав з момента знайомства. Він пригадав сосновий ліс, куди пішов із друзями по школі Миколою та Сергієм збирати опеньки. Пригадав, як вони на другий день після зустрічі в лісі пішли в кіно. Ще й зараз здається, що він не лежить на дивані, а сидить у залі кінотеатру, відчуває її тепло. Приємно згадав і той її поцілунок, коли вони стояли біля її будинку і тіла від любові неначе бриніли. Широкою панорамою в уяві стали зринати спогади про навчання в одній групі на факультеті нейробіоніки в київському Медичному інституті Української асоціації народної медицини, де повсякчасно, день і ніч, їхні солов’їні душі співали любов’ю. Згадав весілля, на якому відчував любов як земне тяжіння. Ця згадка, ніби магніт кохання, підвела його з дивана. Він підійшов до Сніжани, обняв її і гаряче поцілував. І, відчувши мелодію любові своїх сердець вони почали писати комп’ютерну програму вдвох. Олександр схвалював алгоритми побудови програми, та інколи доповнював її своїми нюансами, з якими Сніжана зрідка не погоджувалася. Так у наукових суперечках було під вечір створено комп’ютерну програму пізнавання Всесвіта

19.05. – 27.05 2013.

м.Дніпропетровськ, 28.07. – 02.08.2013 р