На грані живого і мертвого

Мрячив літній дощик. Двоє людей із зачохленою телекамерою стоять під парасолями біля дверей другої прохідної заводу «Токарно-фрезерного устаткування». Це Петро та Маргарита. Вони чекають працівників заводу, запрошених на вечірню передачу. Обіцяв бути присутнім і директор.

До прохідної під’їхали на автомашині Олександр та Сніжана. Виходячи, побачили давніх друзів.

– Доброго вам ранку! А ви до нас прийшли іще, щоб привітати із дощем?! – жартуючи, привітала двома рядками вірша Сніжана.

– Та ні, погода тут для вас не має значення. Ми просимо на інтерв’ю – до телебачення, – теж у віршованій формі відповіла Маргарита і, усміхаючись, стала згортати парасолі – свою і Петрову.

– На сьогоднішню вечірню передачу, – уточнив Петро і підійшов до Олександра. Вони привіталися, потиснувши руку один одному.

– Будь ласка, заходьте, – запросила Сніжана, глянувши на Петра.

– Будьте, як вдома, – запропонував Олександр. – Розташовуйтесь, а я тим часом увімкну устаткування і приготую ваші шоломофони.

Теплу розмову обірвав сигнал міжпланетного зв’язку. Олександр та Сніжана довго чекали цього зв’язку, готуючи цілу низку запитань.

Петро мерщій розчохлив кінокамеру, швидко налаштував її.

– Доброго дня, Олександр Андрійович. Вас із Сніжаною і ваших гостей вітає планета Нібіру і я, її мешканець Юрон Борисвітович. Продовжимо вчорашню розмову. Ще раз вітаю вас із закінченням монтажа біотехнічної системи пізнання Всесвіта. Вона і далі буде необхідною, коли ваша резервна частина мозка буде задіяна свідомістю. Буде потрібна так, як зараз вам потрібен радіоцентр та телецентр, мобільний телефон чи радіо, телевізор, якими ви користуєтесь. А ваш, як ви кажете, індивідуальний «капелюх» – шоломофон лежатиме в історичному науковому музеї. Або будуть приходити до вас і користуватися ним ті, у кого резервна частина мозка ще не визріла. Вони ж бо теж хочуть спілкуватися з населенням космоса.

– Доброго дня, Юрон Борисвітович, коли приблизно така подія, про яку ви розповіли, може бути з нашою цивілізацією? – запитав Олександр.

– Сказати можу одне: треба оцінювати людську зрілість. Кавуни на баштані теж не всі в один день дозрівають. Отак і люди. Та й ми, коли були такі, як ви тепер, теж не всі були готові до такого спілкування. Запрошуйте до себе екстрасенсів та вчених, надівайте їм відповідні кремнійові шоломофони. Дайте оголошення.

– Дякую, Юрон Борисвітович. В мене ще таке питання. Ви мене бачите в кольоровому зображенні? – поцікавився Олександр.

– Так, у кольоровому. Я ж вам сказав, що мені вже не потрібен мій шоломофон, яким раніше користувався. Його замінила моя резервна частина мозка. І я користуюся своїм комп’ютерним устаткуванням так, як ви телевізором чи мобільним телефоном. Можливо, що ви на вашій планеті будете першою людиною, відчуття якої сприймуть такий фантастичний тріумф. Коли ви побачите моє зображення кольоровим, то скидайте геть свого «капелюха» і відправляйте в музей. Це визначає, що його замінила ваша резервна частина мозка, – усміхаючись сказав Юрон Борисвітович.

– Юрон Борисвітович, а з якими планетами ви порадите нам спілкуватися? – запитав Олександр.

– Таких доброзичливих, як наша, що ми знаємо більше тридцяти. З ними ви можете спілкуватися. Однак я вважаю, що найцікавішим із цих об’єктів буде планета «SS-433».

– Юрон Борисвітович, скажіть, будь ласка, чи є у Всесвіті планети, в яких ворожі відносини? І в чому їх ворожда? – поцікавився Олександр.

– Ці планети стоять на обліку в міжпланетному Інтернеті. Але як би вороже не ставилися одна до одної, вони не несуть Всесвіту ніякої загрози, не мають потужної зброї. Воюють між собою за привласнення простору. Ми ведемо за кожною планетою Всесвіту спостереження і прогнозуємо її майбутнє, – щиро відповів Юрон Борисвітович.

– Якщо це не ваша військова таємниця, то чи зможете розповісти про майбутнє Землі? Яким ви його бачите? – запитав Олександр.

– Зараз я відкрию картотеку спостережень за планетами і скажу. – Ви раніше будували в одній країні таку, як у нас, комуну, – почав свою відповідь Юрон Борисвітович. – Але так і не вдалося збудувати її до кінця. Це був вдало вибраний суспільний устрій. Був вождь Ленін, який досить вдало його оберігав від оточення капіталізму. Це була особистість. Такі лідери народжуються дуже рідко..Зараз є такий лідер у вас Жінка – Юлія Володимирівна Тимошенко, яка могла б покращити духовне і матеріальне життя вашого суспільства. Але олігархи видумали на неї кримінал, а правителям було тільки цього й треба. І влада незаконно посадила її за грати, бо вона вбачала в цьому лідеру основного політичного конкурента перед наступними президентськими виборами. А тепер їй треба чекати перевибори президента. Існують лише такі лідери, котрі поставили перед собою матеріальну мету, а не наукову чи духовну. До влади прийшли такі вожді, які на замовлення капіталу доводять країну до руйнації. Ці вожді, прийшовш до влади все соціальне надбання перекрали в свої кишені, ставши потенційними олігархами. Зараз на вашій планеті, у Сполучених Штатах Америки, є так звана Резервна Федеральна Система – вона приватна і належить найбільшому на планеті олігарху. Її виробництво – це відомі вам долари. Друкарський станок скільки хоче, стільки й друкує, а на ринку збута – як хоче, так і крутить попитом на свою продукцію, що приносить величезні прибутки. Ця система за свої долари купує все. І коли привласнить всю планету Земля, довівши всіх олігархів до банкрутства, то скінчиться її матеріальна мета як потреба. І тільки тоді (та й то, як то кажуть, бабуся надвоє гадала) ця матеріальна особистість може стати духовною. А поки цей олігарх і його спадкоємці будуть привласнювати всю планету Земля, мине дуже багацько років. Війни між країнами більше не буде. Будуть смертельно воювати між собою клани та олігархи – доти, поки з них не залишиться один. Отаке твоє і твого покоління майбутнє, Олександр Андрійович, – із сумним поглядом закінчив свою відповідь Юрон Борисвітович.

– А на інших планетах – яке там матеріальне та духовне життя мешканців? – запитала Сніжана.

– На таких планетах, як наша, всі живуть заможно, в мирі і в злагоді. А на таких, як ваша духовне і матеріальне життя не гірше, ніж у вас, а трішечки краще, – коротко і зрозуміло відповів співрозмовник.

– Юрон Борисвітович, скажіть, будь ласка, чи ви спілкуєтеся з планетами, де немає такого устаткування, як наше? Якщо спілкуєтесь, то як і завдяки чому? – запитала Сніжана.

– Спілкуємося, так би мовити, однобічно – без їхнього відома. Наше комп’ютерне устаткування оснащено устроями автоматики і телемеханіки, тож ультразвукові системи виявлення та пізнавання дозволяють посилати і повертати назад по запиту потрібну нам інформацію. Ми ведемо дослідження та обстеження так само, як ви проводите обстеження внутрішніх органів людини. Але ми можемо навіть розпізнати думку людини. Тому нам доступна інформація від живої і неживої матерії, у якій маємо потребу. Я зараз можу відповісти, які мрії пробіжать у чарунках вашого мозку, коли для цього буду використовувати наше спеціалізоване комп’ютерне устаткування. Хочете, давайте перевіримо, – так пояснив він Сніжані Вікторівні і пішов вмикати спеціалізоване комп’ютерне устаткування.

– Давайте, – з нетерпінням сказала Сніжана.

– Приготуйтесь. Увага. Посилаю запит до мозку, – сказав він і натиснув клавішу запиту та клавішу відповіді. І став із табло комп’ютера в слух читати її думку: «Треба й нашим вченим почати розробку такого устаткування. Та чи варто, коли ще моя резервна частина мозку не задіяна свідомістю?»

– Варто, адже у вас є штучний шоломофон. Починайте розробку спеціального комп’ютерного устаткування, – відповів Сніжані Юрон Борисвітович.

– Я зрозуміла. Сподіваюся, що незабаром і я розгадаю вашу сокровенну думку, – пожартувала Сніжана. – Юрон Борисвітович, у нас із Олександром в гостях журналісти з телебачення – Маргарита та Перо і хочуть взти у вас інтерв’ю.

– Будь ласка, – відповів він.

– Яка у вас, Юрон Борисвітович, культура духовного життя? – запитав Петро.

– За формою – така ж, як у вас: театри, кіно, художня література, а за змістом – не знаю, де краща: у нас чи у вас. Про це може сказати тільки третя особа. Безперечно, я заглиблююся в культуру багатьох країн, особливо такої славної держави, як Україна. Подобається, коли танцюють, або співають у вишиванках. Люблю українську поезію за її щиру, соковиту мову, – відповів Юрон Борисвітович.

– Ви, шановний, можете прочитати моє бажання? – спитала Маргарита.

– А якщо не зможу? Що ви тоді зі мною зробите? Ну добре, давайте спробую, – зі щирою усмішкою, жартуючи, промовив співрозмовник.

– Хочу запитати у вас, Юрон Борисвітович: коли ви звернули увагу на українську поезію? А ще – хотіла б прочитати вам свої вірші. Яка тематика вам до вподоби? – запитала Маргарита.

– Звичайно, люблю й хочеться послухати щось ліричне, про кохання. Ви виберіть вірш для читання і назвіть його заголовок, а далі – слухайте, читати буду я. Зараз, з вашого дозволу, його сканую з вашого мозку та прочитаю, щоб всі присутні почули, – сказав він і натиснув дві клавіші.

Маргарита вибрала в уяві назву вірша і співрозмовник почав зчитувати його вголос із табло свого комп’ютера:

БІЛА ТРОЯНДА

Троянда я біла, чарівно-колюча, 

Душею відкрита, пелюстками губи...

Я сніжна обличчям і завжди пахуча, 

Без мене ніде не відбудуться шлюби!

Я ніжно-колюча, шипи, наче піки, 

Пелюсточки білі – мій рід загадковий, 

Мені не байдужі круті чоловіки –

Приношу я в будні їм настрій святковий!

Троянда я біла, чарівно-колюча, 

Я серцем відкрита, пелюстками губи...

І ніжна, мов бархат, і завжди пахуча.

Кого уколю – той навіки полюбить!

– Спасибі, – сказала Маргарита і запитала: – А ще можна почитати?

– Із задоволенням послухаю. Прошу на політичну тематику.

Маргарита в уяві вибрала вірш: «Біла тигриця» і сказала, що вона готова. Співрозмовник, натиснувши дві кнопки, усміхаючись, сказав, що вже

можна починати і став читати. Всі уважно слухали. Це був такий вірш:

БІЛА ТИГРИЦЯ

Я – біла тигриця, загадка природи!

Маскуюся скрізь в небезпечному вирі…

Я знати не хочу якої породи, 

Лиш хочу я жити спокійно в цім мирі!

Я біла тигриця – оскал мій зубатий!

Маскуюсь завжди у безпечному цвіті, 

Не хочу я спокій для себе лиш мати, 

Так жити набридло в блудливому світі!

Я – біла тигриця, є символом року!

Маскуюся скрізь в небезпечній країні…

Оскал мій – рушійні корупції кроки, 

Ганьба, хто порушить закон в Україні!

– Щось вас на біле потягнуло. А про чорне є? Якщо є, то давайте. І бажано прочитати на політичну тему, – попрохав він.

Маргарита в пам’яті знайшла вірш, але зрозуміла, що забула текст.

– Юрон Борисвітович, я назву вірша знаю, але його в деяких місцях не пам’ятаю, 

– Не хвилюйтеся. Мозок людини влаштований так, як і комп’ютер. Те, що йому вже непотрібно весь час пам’ятати він, як і комп’ютер, відправляє у кошик пам`яті. Отож, будьте певні, ми знайдемо, – впевнено сказав він.

– Тоді давайте. Я готова, – задоволено промовила Маргарита.

Юрон Борисвітович натиснув на якісь клавіші і став читати, а всі уважно слухали вірш:

МУХА-РОЗТОРОПА

Зазирнула муха якось ненароком

В унітаз, з вікна влетівши в нього скоком...

В нім вода блищить, неначе скло кватирки, 

І щось радить їй на вухо, ніби гирка:

«Від фекалій він вбиває тухлий запах, 

Екологію тримає цим на рівні.

У Європу, мов якийсь новітній клапан, 

Пропускає не пригожі людям зливні, 

Що течуть крізь нього в світ нових стандартів

Та й вони його уже не варті!».

У води й питає муха-розторопа:

«Унітаз, скажи: це ж що – вікно в Європу?!».

– Гарні вірші ми почули, – майже в один голос із Юроном Борисвітовичем сказали присутні.

– Дуже вдячна всім вам, – сказала Маргарита.

– Юрон Борисвітович, якщо ми вас не втомили, то ще одне, останнє на сьогодні запитання. Скажіть, а на вашій планеті сім’ї розлучаються по причині зради і чи у вас є почуття ревності? – запитала Маргарита.

– Ні, не розлучаються, проте по декілька разів одружуються. Бо ми – багато люби. Нам почуття зради і ревності не відомі. Таких слів у нашому тлумачному словнику немає, і ми їх ніколи не вживаємо у спілкуванні. А про наше з вами спілкування я кажу всім: «До побачення в ефірі у наступному зв’язку», – сказав він, вимкнувши комп’ютер.

– Ну, що? – сказала Сніжана, звертаючись до своїх любих телерепортерів – Петра та Маргарити. – Запрошення ваше приймаємо. Так, Олександр? Тепер, мабуть, треба нам скорегувати сценарій сьогоднішньої вечірньої телепередачі.

Вони заглибилися у сценарій. Накрапав невеликий дощик. Скріпивши сценарій підписами, Петро та Маргарита почали укладати свої речі.

– Ви ж не забудьте взяти Сергія Никифоровича, – нагадала Маргарита.

Олександр зі Сніжаною приступили до обговорення чергової теми по подальшому удосконаленню комп’ютерного устаткування.

В їхню розмову втрутилися Маргарита з Петром.

– Ти, Сніжано, правильно мислиш але я хочу щоб ти почитала нам з Маргаритою нові вірші, – попросив Петро Микитович.

– Якщо просиш, то слухай, – сказала і стала читати такий вірш:

КРАСА І ЛЮБОВ

Краса – це любов, – це природи чаруюча сила, 

Що зір наш сприймає і шле в почуття нам, як дар!

Її і царі, як корону властиву носили, 

Зігріє, мов Сонце, і тішить неначе янтар…

Краса – це любов, – вартові на буттєвих початках…

То хто ж – є вона, – чи що ж це?! І наш розум довів:

Як небо і зорі, постійні Вселеної частки, 

Любов і краса – це постійні життя складові!

– Дякую за те що ти розгадала, що є любов, – усміхаючись сказав Петро. Гарній вірш, бо мені сподобався.

– Так і є, що любов це краса і постійно живе в наших душах і без любові життя було б не таким і мені вірш сподобався, – сказала Маргарита.

Похваливши вірш Петро і Маргарита поверталися у телецентр. Так закінчилася більша половина робочого дня.

07.06. – 10.06.2013.

м.Дніпропетровськ, 07.06 – 10.06.2013 р.