Моє... надумане
....
…Є люди, які говорять свої думки і наболіле друзям, близьким чи просто комусь, а є люди які тримають все в собі… бояться сказати? Ні напевно, напевно просто бояться неправильної відповіді, або поради і притримуються своїх переконань… своїх порад які десь там глибоко в душі, в серці, в думках… і коли є просто вільна хвилинка чи коли просто погано(в душі), виплеснути все це в написане, так легше…!!
Ми - люди… нас багато,нас мільйони і кожен з нас мріє про своє щастя, в кожного це інше розуміння… але немає у всьому світі людини, яка б не хотіла любові, тепла, ласки… Життя - це як естафета, яку ми повинні пройти до кінця і з різним часом.
В кожного є зриви, падіння, підйоми і поразки, думаєш все вже добре, знаходиш людину з якою хочеш бути завжди, або думаєш що будеш, і в цей час навіть боїшся подумати що щось може бути не так, не дозволяєш нічому, і нікому завадити цим думкам,таким приємним і таким бажаним… Коли ти запитуєш цю людину - «Що ти відчуваєш, коли ми разом,коли ти обнімаєш мене?» здається питання просте, і кожен може відчувати щось своє, але відповідь така ж сама як і твоя, смішно правда? Може ні але це заставляє задуматись… може це справді моє? Але коли тобі справді погано, коли серце переповняє неспокій і коли так потрібно розуміння, цього твого,просто немає, а так хочеться щоб було. Знаєш, що було знаєш, що було справді твоє, те про яке ти згадуєш дивлячись на якусь дорогу вам обом річ… чи слухаєш знайому, вашу мелодію… або просто живеш спогадами, і розумієш, що більше цього ніколи не буде!!!
