Штепсельтарапуньство – модна підступність
Дуже важко збагнути: з якого такого дива на якомусь етапі розвитку вкраїнського (щоправда, не завжди за суттю українського) телебачення було взято за правило писати у титрах і оголошувати програми мовою українською, але вести їх російською? Керівники таких телеканалів, а ще режисери концертів та усіляких масових заходів, певно, згадали і ухопилися, немов за соломинку, за відомих при радянських часах гумористів Штепселя і Тарапуньку, які, виступаючи, розмовляли відповідно російською і українською мовами. За лаштунками гумору вже тоді приховувалась остаточна мета: показати вторинність української мови. І Штепсель з Тарапунькою чудово з такою місією справлялися, вочевидь й не підозрюючи її у собі.
Сучасні штепсельтарапуньки на деяких телеканалах, режисери масових заходів і подібні їм, треба думати, у більшості своїй нюхом впіймали запах кон’юктури та думки своїх господарів: українська мова неконкуретоспроможна (принаймні так вони думають, а радше хочуть і до того всіляко спонукають), тож ви, підлеглі, робіть вигляд, що ви її поважаєте, державна як не як, але уживання зводьте нанівець. От і виходить, що глядач бачить на екрані назву того шоу вкраїнською мовою (тобто як паспорт конкретної передачі, від якого вона не повинна відхилятися), у кращому випадку навіть чує від ведучого (ведучої) її назву вкраїнською, але якось так сором’язливо й скоромовно ним сказану. А відтак – ох-х!.. відлягло, уже сказав, уже!.. – можна й з’їхати з української. А то хазяїн ще пальчиком посвариться. Де ж я тоді щомісяця заробіток у 30 тис. гривень отримуватиму?..
Тож і виходить, що навіть до запрошених головних українськомовних(!) учасників таких шоупередач ведучий продовжує звертатися неукраїнською і на правах такого собі тамади тисне своєю посадою на присутніх, а по суті зловживає й ображає гостей своєю неуважністю. Йдеться не про ту повагу та увагу, що вимірюється ввічливістю, посмішкою, чемністю, а, насамперед, про увагу до духовного стану людини, її чутливості до родинних надбань, своїх традицій. І мова запрошеного гостя (тим паче українського і з України!) тут – чи не найголовніший вимір, на якому каналі це не відбувалось би.
Що найогидніше у такій ситуації, так це хамелеонство деяких відомих запрошених осіб. Просто диву даєшся: чому ж вони, щойно на якомусь каналі чи у виступі на шпальтах друкованого видання присягались у патріотизмі та любові до вкраїнської мови, прийшовши на канал інший, підігрують ведучому? Той ведучий, чи ведуча. хоч за гроші (ну заробіток, заробіток) продається, стелиться перед господарями. А ви?..
Варто зазначити, що тут йдеться не проти російської мови як такої. І це треба затямити всім, хто уже наїжачився проти висловлених думок!
А-а, ви такий (така)?
Гм... Гм!..
Охолоньте! Йдеться про культуру. Навіть не стільки про культуру, скільки про її дух у тому чи тому мовному середовищі. Спробуйте зрозуміти зі своєї дзвіниці, якої мети чи позиції дотримується, скажімо, ведучий розважальної передачі, який розмовляє на камеру і з деякими героями українською, а з іншими - тут же переходить на російську? А що, російськомовні в Україні не знають української, принаймні на рівні її правильного сприйняття на слух? Аудіювання, можливо, у декотрих і не вийде, а от зрозуміти – ніяких проблем. І це не означатиме, що російськомовна людина повинна буде відповідати (розмовляти) українською, хай якою хоче! Втім ніхто не буде проти, якщо вона спробує говорити й українською. А коли ведучий при українськомовних, які здебільшого, знають і російську, і українську мови, звертається до російськомовних українців винятково* російською, то він їх принижує! Так-так, принижує! Підсвідомо дає їм і широкому загалу глядачів, слухачів зрозуміти: тупі, все життя чули поруч українську, а до вас треба звертатися лише російською! І цим створює таку собі духовно-мовну резервацію, свідомо чи підсвідомо підштовхуючи до протистояння двох потужних мовних середовищ.
І тут ми підійшли то найтоншого, так би мовити, водорозділення. Газазд, таких «унікумів», які бездоганно володіють українською і російською мовами, не так уже й багато. В цілому. Це, здебільшого, журналісти, деякі політики, чиновники, ті ж ведучі. А як бути з широким загалом? Якщо в Україні до російськомовних звертатися завжди російською, то чи прийде час, коли вони здогадаються звертатися до українськомовних українською?!. А? Чьо? Зрозуміли, шановні ведучі та «іжє с німі»? Ніколи не заговорять! І не намагатимуться! Причому, через геть різні причини: 1) навіщо силкувати себе, якщо до нас і так звертаються «нашою»; 2) через елементарну ліність; 3) через брак часу, хоча бажання є; 4) негативний вплив друзів, знайомих, керівників; 5) нездатність до засвоєння гуманітарних наук бодай у найпростіших варіантах; 60 і т. под.
Що маємо у підсумку? Невтішний результат: штепсельтарапуньство підступно зіштовхує дві мови, калічить атмосферу двох культур, яким би треба мирно уживатися і розвиватися в Україні.
Між іншим, не забуваймо, що існують в Україні ще й кримсько-татарська, гагаузька, караїмська мови, тобто мови, що існують лише на теренах України. Чому ж ведучі на них не говорять?.. ото була б підтримка!.. Втім, це тема іншої бесіди.
